Велетенська башта, всіяна бійницями, заввишки з п’ятиповерховий будинок. До третього її ярусу провадив мурований на стовпах міст, яким в’їздили та входили до Галицького замку в ХVІ-ХVІІ століттях.
На сенсаційну знахідку — фрагмент стіни В’їзної Башти — працівники заповідника натрапили 2022-го під час влаштування нової брами. Археологи згодом виявили там ще й підземелля. Та поки дослідники крок за кроком відкривають наше минуле, на території Крилоського городища — княжого дитинця Давнього Галича, проводять будівельні роботи, які назавжди руйнують історичний ландшафт пам’ятки археології національного значення. Чому не можна будувати на території городища в Крилосі, чи достатньо досліджений Давній Галич та які таємниці тут криються під землею? “Локальна історія” поцікавилися в архітектора-археолога Юрія Лукомського.
— Як виявили В’їзну вежу Галицького замку? Наскільки це сенсаційна знахідка?
— Торік керівництво національного заповідника “Давній Галич” вирішило зробити браму на в’їзді до Галицького замку, аби привабити більше туристів. Копаючи яму під опору однієї з брам, зачепили фрагмент досить поважного муру з цегли та алебастру. Тоді припустили, що це фрагменти губернаторської вежі, яка фігурує в описах. Отримавши відповідні дозволи з Міністерства культури та Інституту археології, розпочали розкопувати ці підземні мурування. Тоді мене запросили як консультанта, бо я вже знав, з чим маємо справу.
1995 року ми з колегами уже локалізували цю вежу і встановили там 4 зонди, щоб перевірити її параметри та зробити більш досконалий план замку. Тоді ми виявили всі стіни, вони були велетенські, монументальні. Щоб розкопувати такий об’єкт, треба мати відповідне забезпечення.
Минулого року ми відкрили цю вежу майже на 70%. Наші сподівання підтвердилися — це потужна фортифікаційна споруда розміром 22,10х16,5 метрів. В описі 1582 року вона згадується як “в’їздова башта Галицького замку”. Відомо, що вона дійсно слугувала в’їздом у другій половині XVI — першій половини XVII століття. Але 1676 року була частково знищена, можливо, в деяких місцях підірвана турками. Протягом XVIII століття у вежі відбувалися суди. А наприкінці XVIII століття її продали на будівельні матеріали, розібрали, доки змогли.
Башта має обрамлення з двох сторін з білого каменю. Вдалося знайти вентиляційний канал, який вів униз на 5,5 метрів. Ми опустили туди камеру і виявили, що там досить просторе приміщення розміром приблизно 6,7х4 метрів. Стіни на нижньому ярусі дуже потужні, товщиною близько 2,5—3 метрів. В них є ніші. Імовірно, в них були бійниці, з яких вівся прямий вогонь — отже, це був наземний поверх.
— Яка подальша доля цієї знахідки?
— Поспішати не можна. Процес треба розділити на кілька років. Робити виміряні кроки, запрошувати фахівців. Рівень, який ми розчистили — це перший поверх. Над ним був другий, а вентиляційний канал — це нульовий поверх. Під ним ще є підвал. Ми не проводимо масштабних археологічних робіт під час війни. Але ми можемо невеликими кроками за кілька років дослідити та згодом пристосувати це приміщення для туристів. Навіть до кінця цього року, коли відкриємо перший ярус, можна встановити помости, щоб з них всі могли оглядати автентичні речі.
— В середині червня ви повідомили, що на Крилоській горі розпочали несанкціоновані будівельні роботи. Що зараз там відбувається і чим це загрожує?
— Відбувається брутальне знищення історичного ландшафту пам’ятки археології національного значення. Будівельні роботи розпочали раптово. Приїхала якась бригада, привезла бетонні бордюри, гори щебеню. Без дозволів, під приводом щорічної прощі, яка тут відбувається двічі на рік. “Благоустрій” наводять, абсолютно не враховуючи структуру княжого періоду. Наскільки мені відомо, за цей проєкт проголосувала горстка місцевих депутатів.
Територія перебуває під юрисдикцією Національного заповідника “Давній Галич”, вони склали акт і надіслали в Міністерство культури. Поки всі чекають на відповідь, там продовжують працювати трактори. Думають, потім це обійдеться якимось штрафом. Але повернути назад той рельєф, який там був, уже не можливо.
Якщо подивитися на мапу Крилоського городища, то східна частина гори зайнята сучасною забудовою села Крилос, а західна фактично зберегла історичний ландшафт. Там є яри, вали в натуральну величину. Можна поглянути на всю округу з висоти 70 метрів над рівнем річки, видно церкву Пантелеймона та інші церкви на віддалі 3—6 кілометрів від Крилоського городища. Цей історичний ландшафт надзвичайно цінний. Досвідчений археолог бачить там западини, які відображають рештки житла.
Ця частина гори мала б зберегти незайманість, щоб в майбутньому тут можна було планувати масштабніші археологічні розкриття, їх музеєфікацію і туристичні огляди. Тут має панувати дух місця, це великий заряд, поле для руху фантазії. Ми втратили ще одне унікальне городище княжої доби, яке чи не найкраще на заході Україні.
— Коли ви розпочали досліджувати Давній Галич?
— Ще у студентські роки, 1981-го. Це були мої перші розкопки під керівництвом Вітольда Ауліха і Михайла Рожка. Упродовж трьох років я розкопував Кирилівську церкву. 1983 року дістав перший відкритий лист, тобто дозвіл на самостійні археологічні дослідження. Я копав Галич до 2004 року. Пізніше зробив перерву — копав Десятинну церкву в Києві, згодом у Володимирі-Волинському, кілька сезонів копав склеп на Керченському півострові.
— Наскільки добре досліджена ця територія?
— Галич лише на початку своїх відкриттів і досліджень, він зберігає під землею дуже багато таємниць. Першовідкривачі та шукачі літописного Галича — Лев Лаврецький, Ізидор Шараневич, Юліан Захарієвич — досліджували переважно руїни сакральних споруд. Масштабні дослідження території Крилоського городища у 1970—1990-х проводив Вітольд Ауліх. Це величезний матеріал житлової забудови та вулиць. Ці розкопи розміром 10х8 метрів і 10х15 метрів досить великі. Але оскільки городище має площу понад 50 гектарів, на мапі вони виглядають невеличкими прямокутниками. Все, що поза ними — невідоме.
У XIX столітті вчені ще сперечалися між собою, де ж був той Галич. Крапку поставив Ярослав Пастернак. Він показав, яка була структура міста, ядром якого було Крилоське городище. Виявилося, що монголи не розбивали Галич, він занепав через зміну торгових шляхів. Якби не це, сьогодні він був би великим містом, як Київ.
На відміну від інших історичних міст, Галич перенісся на іншу ділянку. Тож тепер вся його територія є полігоном для археологічних досліджень. Вона дуже перспективна в плані музеєфікації, відтворення ландшафтів, доріг, огорож, будівель — це все збережено в підземному просторі.
— Відвідувачі заповідника можуть оглянути трасування фундаменту Успенського собору, зведеного Ярославом Осмомислом і зруйнованого у XVI столітті. Чи є сенс відбудовувати цей храм?
— Це все безглуздя. По-перше, ми не знаємо, як виглядав собор. Є кілька гіпотетичних реконструкцій, які дискусійні між собою. Не можна віддавати перевагу якійсь із них. По-друге, поруч стоїть Успенська церква XVI століття, також пам’ятка національного значення. Собор був учетверо більший, він почне тиснути на церкву. Третя, найважливіша причина — технічний аспект. Відбудова собору знищить всю автентичну субстанцію фундаментів, які є під землею. Я проводив там розкопки після Пастернака і мав можливість бачити фундамент Успенського собору. Білий камінь світився коли на нього потрапляла вода, це щось неймовірне!
— Чому нині важливо досліджувати Давній Галич?
— Це наше славне минуле, яке дає нам силу, гордість і знання про те, що ми не проста нація, яка виникла в XIX столітті, як кажуть в Росії. Це столиця держави Галич, тож можемо сказати, що наша державність походить ще з княжих часів. Тут несамовито унікальна архітектура, яка поєднує романський і візантійський стиль — подібного ніде немає.
