Оспівування краси людського тіла – це один із найдавніших напрямів у мистецтві. Архітектура як вид мистецтва теж не залишилася осторонь. У цьому легко переконатися, просто піднявши голову і подивившись на фасади деяких історичних будівель нашого міста.
Зверху на нас дивляться панянки з пишними формами і чоловіки з бездоганними торсами. А є й цілі будинки, які неначе пронизані чуттєвістю, – такі вони плавні, фігурні та кокетливі, пише Правда.іф з посиланням на Західний кур’єр.
Спробуймо дізнатися більше про історію цих «пікантних» елементів нашої міської архітектури.
Сецесійна чуттєвість
Еротичні оздоби в архітектурі з’являються тоді, коли у суспільстві є певний прошарок людей, готових сприймати і творити таку архітектуру. Адже еротика вимагає безтурботності і розкутого та радісного сприйняття світу. Потрібні замовники-романтики, а також архітектори і дизайнери, які тонко відчувають красу, потрібні, зрештою, глядачі, які адекватно сприйматимуть такі архітектурні оздоби.
Тому не дивно, що особливу роль еротичні елементи архітектури відіграють у стилі сецесія або модерн, який виник у відносно благополучну історичну епоху. Цей стиль має умовні часові межі: кінець 1880-х років – 1914 рік, тобто початок Першої світової війни, що обірвала динамічний розвиток архітектури і мистецтва в більшості країн Європи.
Кожна сецесійна споруда має своє архітектурне обличчя, кожна по-своєму унікальна. В ній неначе зникає поділ на конструктивні та декоративні елементи. Фасади перетворюються на живі організми з рослинними орнаментами чи маскаронами у вигляді фантастичних істот чи жіночих голівок.
Атлант і каріатида на розі вул. Франка і Мулика.
Вони є результатом вільного польоту фантазії художника. Архітектура та образотворче мистецтво зближуються та доповнюють одне одного. Будівля – це неначе полотно, на якому важливі навіть найдрібніші деталі, зокрема форма сходових перил, малюнок дверей та вікон.
Деякі митці та архітектори вважають модерн найбільш еротичним з архітектурних стилів. Хоча б тому, що цей стиль асоціюється з молодістю. Він постав як мистецтво молодих людей на противагу історизму, що домінував у той час. Звідси походить німецький варіант назви – «Jugendstil», що означає «стиль молоді». Інтер’єри у цьому стилі мають яскраво виражений чуттєвий відтінок, а планування будівель витончене і химерне. Для модерну характері плавні лінії, гнуті сходи, якими відвідувач кружляє.
Несподівані та складні форми, гра світла та тіні і жодних нудних прямих кутів, жодної симетрії. Хвилі, вигини, рослинний та міфологічний орнамент – від алегоричних символів до еротичних сюжетів настінних розписів. Еротика модерну – вишукана, багатозначна і алегорична.
В нашому місті досить багато сецесійних будинків, тому ми маємо можливість відчути всю привабливість цього архітектурного стилю. Сецесія до Станиславова прийшла обережно і зі значним запізненням, спочатку проявившись у декоративно-прикладному мистецтві.
Короткий період панування сецесії, що тривав близько трьох десятиліть перед Першою світовою війною, – це час будівельного буму в Станиславові. З’являються цілі нові квартали та вулиці з сецесійною забудовою, міський простір наповнюється малими архітектурними формами в стилі сецесії: ліхтарі вуличного освітлення, брами, хвіртки та огорожі, кіоски, лавки, реклама та вивіски, вітрини магазинів та кав’ярень.
Прекрасні каріатиди
Каріатиди, тобто архітектурні оздоби у вигляді жіночих фігур, відомі ще з часів Давньої Греції. Римський архітектор Вітрувій у своєму трактаті «Десять книг про архітектуру» розповідає, що місто Карій на грецькому півострові Пелопонес уклало союз із ворогами греків – персами. Коли греки здобули тріумфальну перемогу, то всіх чоловіків повбивали, а жінок забрали в рабство і піддали вічній ганьбі.
Тодішні архітектори зобразили цих жінок у вигляді опор у громадських будівлях, щоб вони вічно несли свій тягар і служили пересторогою для нащадків. Тут простежується прямий зв’язок із розташованими в центрі площ «ганебними стовпами», до яких прив’язували рабів і бранців.
Карітида по вул. Чорновола, 28.
Втім, історики ставляться до цієї легенди скептично, адже каріатиди в тому чи іншому вигляді існували ще до описаних подій. Тому є ще версія, що каріатиди пов’язані з богинею Артемідою, покровителькою полювання та всього живого на Землі. На святах у її честь жриці виконували ритуальні танці з повними фруктів корзинами на головах. Описаний сюжет знайшов свій відбиток у мистецтві як мотив для прикрас античних будівель. Таким чином, скульптури давньогрецьких танцівниць та жриць стали називати каріатидами.
Найчастіше призначення скульптурних каріатид – бути вертикальною опорою і виконувати роль колони, пілона, стовпа. Окремі фігури у вигляді статуй можуть утворювати декоративну групу, тобто не мати несучої функції. Так, на будинку по вул. Незалежності, 11 ми бачимо поясні фігури жінок і чоловіків, які нічого не підпирають, а радше виконують декоративну функцію.
Скульптури, які не мають несучої функції, бачимо й на буднику навпроти по вул. Незалежності, 4.
Чотири поясних фігури жінок і чоловіків бачимо й на фасаді кам’яниці по вул. Незалежності, 30. Її збудували у 1911-1912 роках. Власник, інженер залізниці Якуб-Генрих Кац, мешкав тут сам і здавав квартири в оренду. Житло було елітним, про що свідчить навіть висота стелі у кімнатах – 3,8 м. У міжвоєнний період тут винаймали помешкання Генрих Габер, син співвласника фабрики нафтопродуктів, і відомий фотограф Мар’ян Єндрик.
Любителем прекрасного виявився також правник Кароль Вайнґартен, який у 1912 році спорудив прибутковий будинок, адже фасад прикрашають аж десять каріатид і атлантів.
На розі вулиць Франка й Мулика стоїть кам’яниця, відома як «будинок за сигаретку». Перед Першою світовою війною купець Райслер узяв позику в банку та у 1914 році збудував гарну чотириповерхову кам’яницю. Після війни гроші знецінились, і коли підприємець повернув борг, за ту суму можна було купити хіба сигарету. Фасад кам’яниці прикрашають аж три пари атлантів і каріатид.
Мужні атланти
Щоб красуні-каріатиди не нудьгували, компанію їм часто складають красені зі спортивною статурою – атланти. Скам’янілі силачі спостерігають за рухом міста з висоти фасадів та балконів. Іменем Атланта, героя давньогрецьких міфів, в архітектурі називають постать чоловіка, яка використовується замість підпори. Нерідко атлант лише «вдає», що тримає будівлю, насправді виконуючи суто декоративну роль.
У перекладі з латинської «atlantus» означає «несучий». У давньогрецькій міфології так звали брата Прометея, наділеного величезною силою, але надто довірливого та самовпевненого. Атлант брав участь у боротьбі титанів проти Зевса, і за це був покараний –мусив довіку підтримувати небосхил. Інший міф розповідає, що у володіннях Атланта знаходилось дерево з золотими яблуками, котрі мав відібрати Персей – син Зевса.
Не виказавши гостинності Персею, Атлант наштовхнувся на його гнів – Зевсовий нащадок обернув велетня на скелю. Перших вирізьблених із каменю атлантів знайдено серед руїн храму Зевса Олімпійського в місті Агрідженто (Сицилія). Ця легенда знайшла відображення у багатьох об’єктах культури та мистецтва: картинах, фресках, скульптурах. Атлантів ще називають теламонами (з грецької «витривалий і терплячий»).
Є ще й дрібні «атлантики», яких називають путті. Це фігурки маленьких оголених хлопчиків. Загалом путті символізують ангельських духів або провісників земного кохання. Їх пов’язують із богом кохання Еротом. Вважається також, що ці маленькі духи супроводжують душу людини на небо після її смерті. Цікаво, що путті рідко виступають у ролі несучих опор, зазвичай вони виконують суто декоративну функцію. Це дуже символічно, адже дітям не можна доручати тримати щось дуже важке.
Ефектних атлантів можна побачити на фасаді довгої кам’яниці із подвійною нумерацією, розташованої по вул. Мазепи 7, 9. Її збудував відомий архітектор Феліціян Баян. Нова кам’яниця вигідно вирізнялась серед інших «необрізаними» атлантами. Тобто статуї були не поясні, а в повний зріст. Дослідниця архітектури Жанна Комар розпізнала у цих атлантах стиль львівського скульптора Зигмунта Курчинського. У 1980-х роках атланти навіть дали назву кафе, яке відкрилося у цій кам’яниці.
На фасаді кам’яниці по вул. Грушевського, 42 теж бачимо скульптурну пари атланта й каріатиди. Донедавна вони були в аварійному стані, але їх відновив власник будинку своїм коштом.
У 1906 році на вулиці Бельовського (тепер вул. Курбаса) звели довгу трисекційну кам’яницю, яка нині має нумерацію 5, 7, 9. Тамтешні балкони підпирають одразу чотири скульптури – атланти. Будинок спроєктував архітектор Адольф Ріттер на замовлення банкіра Нафталія Рогатина. В січні 1911 року пан Нафталій продав кам’яниці іншому власнику. В 2019 році кам’яницю відреставрували, зокрема повністю відновили фасад та старовинні двері.
В Івано-Франківську композиції з атлантами та каріатидами здебільшого парні. Дзеркально-симетричні й асиметричні фігури слугують для оздоблення фасадів, вікон, балконних дверей. Інколи на фасаді однієї будівлі розміщували декілька скульптурних груп. Атланти виступають у вигляді то похмурого бороданя, то привабливого юнака.
Цікаво, що атланти нерідко зображувалися з перекошеними обличчями, неначе від напруги через тримання важкої ноші. Проте обличчя івано-франківських атлантів здебільшого спокійні і задумливі – вони з філософською незворушністю спостерігають за вуличною суєтою.
