Цього тижня всі заговорили про колишній кінотеатр «Трембіта» у парку Шевченка. Власниця будівлі Світлана Бородайко судиться з управлінням культури, національностей і релігій Івано-Франківської ОВА – вимагає визнати неправомірним внесення пам’ятки до реєстру.
Чим завершиться суд, поки невідомо. Але «Репортер» вирішив пригадати пам’ятки, які Івано-Франківськ уже втратив – через недобросовісних забудовників і брак волі у влади захищати культурну спадщину, передає Правда.іф.
Зібрали найвідоміші об’єкти, хоч насправді їх є набагато більше.
Готель «Дністер»
Напевно найбільш горезвісна пам’ятка за останні кілька років. Готель «Дністер», який розташований на розі вулиць Січових Стрільців та Шевченка, назавжди втратив своє обличчя.
Будинок тодішнього готелю «Австрія» звели у 1914 році. Тоді це був найкращий подібний заклад у місті, де також містилися ресторан, кінотеатр та крамниця. Пізніше готель змінив кілька назв, а з 1960 року називався «Дністер». Але найбільш відомим він є тим, що у тут 3 січня 1919 року під час засідання Української Національної Ради ЗУНР був схвалений історичний Універсал про Злуку з Українською Народною республікою. Тут жили президент Ради Євген Петрушевич, Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Володимир Винниченко та інші відомі діячі того часу.
Втім, уже не один рік у місті триває скандал, пов’язаний з «Дністром». У 2015 році власники споруди, родина готельєрів Бойків, уклали охоронний договір на об’єкт культурної спадщини готель «Дністер» з сектором з питань охорони культурної спадщини ІФ ОДА в особі його очільника Андрія Давидюка. А вже у 2016 році почалися ніби реставраційні роботи, в результаті яких вигляд споруди змінили й надбудували додаткові поверхи. У 2017 році власників оштрафували, але це їх не зупинило.
У 2021 році колонаду, яка була однією з особливостей будівлі, засклили. Багато відомих культурних діячів висловилися проти, а активісти влаштовували мітинги під готелем. Тоді власниця Надія Лєвшакова, дружина підприємця і власника готелю «Надія» Мирослава Бойка, пообіцяла демонтувати склопакети.
Все ж, пройшов рік, а колонада пам’ятки залишилась заскленою.
У відповідь на протести захисників пам’ятки у «Надії» відповіли, що, мовляв, рука не піднялася руйнувати те, що вже зроблено.
Коли два роки тому ми пообіцяли розісклити колонаду, це не була гра на публіку, – каже заступник гендиректора Роман Король. – На той час власниця Надія Лєвшакова справді була готова це зробити. Але дуже кардинально поміняла думку власне повномасштабне вторгнення росії. Рішення Надії Миколаївни – не розіскляти колонаду в той час, як вороги руйнують. Тобто – не руйнувати те, що вже було зроблено.
Тим часом місцева влада, у відповідь на закиди про її бездіяльність, за словами міського голови Руслана Марцінківа, подала позов до суду проти Бойка та Лєвшакової. Втім, реконструйований готель уже працює і навіть встиг змінити назву на «Nadiya Palace». Тож «Дністра» тепер нема.
Кам’яниці на площі Ринок
Кам’яниця на площі Ринок, 5 була зведена 1870 року. Вона відома тим, що тут народився Артур Бернс – у майбутньому – впливовий американський фінансист. Багато років вона простояла в аварійному стані. Власниця нежитлових приміщень на першому поверсі, приватна підприємиця Оксана Хованець повідомляла, що інвестор є і готовий реставрувати.
Тож у 2018 році приватне підприємство «Стан+» Станіслава Сухореброго та підприємиця Оксана Хованець зобов’язалися провести регенерацію пам’ятки. Відновлена споруда не мала відрізнятися від оригінальної.
В результаті оригінальну кам’яницю знесли, а Івано-Франківська прокуратура порушила кримінальне провадження за фактом реконструкції пам’ятки. Все ж, тепер на площі Ринок, 5 – абсолютно нова будівля, яка не має історичної цінності.
До речі, до руйнування цієї та сусідньої пам’ятки причетний той самий Мирослав Бойко. Раніше поруч, на площі Ринок, 4, стояв триповерховий будинок, споруджений ще у ХVІІІ столітті. У ньому з 1777 року була розташована перша міська аптека. На початку 2000-х будинок вирішили реставрувати, але кам’яницю знесли. Роботу вела фірма Мирослава Бойка і, хоч обіцяла зберегти автентичність фасаду, замість триповерхівки збудували шестиповерхову споруду, яка просто “зламала” весь ансамбль площі Ринок.
А сусідню кам’яницю на площі Ринок, 6 у 2020 році суд виключив зі списку пам’яток – і це створило прецедент, принаймні на рівні нашого міста.
Власник будівлі – підприємець і забудовник Костянтин Бородайко. За його словами, будівля завалилася, тож її вирішили «реставрувати». У франківській архітектурі лише розвели руками.
Ми вперше зустрічаємося із такою ситуацією, коли суд своїм рішенням може коригувати якісь реєстри, виключати певні об’єкти, – говорив у коментарі Суспільному директор департаменту архітектури Орест Кошик. – Я читав, ознайомився з цим рішенням суду – пам’ятки архітектури були включені в реєстр рішенням обласного виконкому ще 1981-го чи 1983 року. Юристи знайшли собі таку можливість, умовно кажучи, що це рішення у 1983-му було ухвалено якось неправомірно, тому суд взяв це до уваги.
За словами франківського архітектора-реставратора Ігоря Панчишина, тоді управління культури Івано-Франківської ОДА не мало завзяття захищати свою сторону й фактично погодилося на претензії. Тож на місці історичної кам’яниці – також новобуд.
До речі, до Костянтина Бородайка у франківців не одна претензія. Він також уже багато років судиться з іншою підприємицею Юлією Гриндою за те, хто ж є власником колишнього «Молочного кафе». Також він був власником іншого улюбленого серед франківців кафе «Казка» на Валах, яке теж мав відреставрувати. Замість того віддав території греко-католицькій церкві, яка зводить там великий храм.
Пивзавод
Пивоварний завод побудували у Станиславові у 1767 році. Він вміщав варильний і солодовий цехи, обидві збудовані у стилі бароко. Завод успішно працював і за Польщі, й за німецької окупації, не припинив роботу і після приходу совітів. Втім, наприкінці вісімдесятих справи пішли гірше, зокрема через антиалкогольну кампанію Горбачова. А за незалежної України завод остаточно збанкрутував.
Комплекс будівель пивзаводу був занесений до державного реєстру пам’яток архітектури. Та у влади не було грошей на реставрацію. Тож будівлю у 2002 році виставили на приватизаційний аукціон, де її придбав підприємець Павло Стефурак, який працював у сфері інтересів будівельної компанії «Гаразд Україна» (керівник – той же Костянтин Бородайко). Фірма «Гаразд Україна» викупила територію й взяла на себе зобов’язання до 2009 року відновити пам’ятку архітектури.
Насправді варильний цех знесли і перебудували – зараз там фаст-фуд заклад. Солодовий цех кілька років тому власники пообіцяли відреставрувати. Втім, зараз роботи вже не ведуться, а на паркані перед так і пише – «Приватна власність. Вхід заборонений». За словами Ігоря Панчишина, будівля пивзаводу була дуже цінною пам’яткою для міста. Її руйнування тяглося довго і були замішані немало злочинів, наприклад підміна документів, каже архітектор.
Кам’яниці на Тарнавського
Колись вулиця, яка тепер має назву Тарнавського, належала до престижного району Леонівка, де мешкали заможні мешканці міста.
Тут були вілли, будинки з ділянками, – розповідали Ігор Панчишин. – Вулицю створили за короткий період у стилі сецесія, який у світі вже відходив, але використовувався у провінції. Усі будинки – в одному стилі, тож тут утворився своєрідний заповідник.
Зараз ці будинки у приватній власності й власники перебудовують їх на свій розсуд. Наприклад, будівля на Тарнавського, 21, де добудували додатковий поверх. Як тоді пояснював начальник міського відділу з питань охорони культурної спадщини Володимир Ідак, «місто контролює всі роботи, але реставрувати будинки повинні власники».
Серед іншого, серед пам’яток на вулиці Тарнавського, 12, є колишня залізнична лікарня. Зараз будівля в занедбаному стані, на подвір’ї – купа сміття. У 2019 році Руслан Марцінків сказав, що місто має домовленість з архієпархією УГКЦ, яка проведе реставрацію і зробить там католицький дитсадок. Якщо не вийде, казав Марцінків, можна буде обміняти пам’ятку на ділянку біля міського озера, з якою місто судилося з тією ж фірмою «Гаразд-Україна».
Тоді в УГКЦ оприлюднили заяву, що готові все відреставрувати. Втім, пройшло чотири роки, а віз і далі там.
Кінотеатр «Трембіта»
Колишній кінотеатр «Трембіта» у міському парку – поки що не втрачена пам’ятка, але загроза є. Власниця будівлі, підприємиця Світлана Бородайко – дружина уже згаданого Костянтина Бородайка – подала позов до суду з проханням виключити будівлю з реєстру пам’яток. У позові підприємиця просить визнати протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 19.09.1989 року про внесення будівлі до списку. Позивається власниця безпосередньо до управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА.
У понеділок, 23 жовтня, мало відбутися перше засідання у справі пам’ятки, але його перенесли за проханням прокуратури на 7 листопада.
Згідно з Youcontrol, Світлана Бородайко зараз є власницею приватного підприємства «БСМ», зареєстрованого у 2017 році. Вид діяльності – надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Також вона є уповноваженою особою в приватному підприємстві «Г.В. Гергелюк», яке теж займається будівництвом та учасницею компанії «Розважально-відпочинковий центр «Гаразд» і колишня учасниця будівельної фірми «Гаразд-України Буд» та дочірніх компаній, керівником яких раніше був Костянтин Бородайко.
За словами Ігоря Панчишина, будівлю колишнього кінотеатру спорудили у 1950-х і записали до реєстру разом з багатьма іншими будівлями у 1989 році. Втім, це все не так важливо, бо пам’ятка є у списку і це вже дає їй захист.
За законом, вилучити споруду з реєстру можна лише внаслідок непереборних обставин – війна, землетрус. Робити це через суд – незвична справа, – каже Ігор Панчишин. – У позові до суду йдеться про неправомірність внесення цього об’єкту в список. Його справді записали туди на автоматі, без відповідних документів. Але у нас більшість пам’яток не мають таких документів, бо тоді це не робили за такими правилами, як зараз. А у 1991 році автоматично перенесли пам’ятки в новий реєстр.
Як розповідає Ігор Панчишин, практика посилатися на те, що об’єкти культурної спадщини не мають відповідних документів, була за часів Януковича. Тоді власники, керуючись такими аргументами, могли знищувати чи перебудовувати пам’ятки.
Тепер, якщо навіть суд і задовольнить позов Бородайко й визнає неправомірним внесення будівлі до списку, це майже нічого не міняє. Тоді суд, за словами Ігоря Панчишина, мав би зобов’язати управління культури звернутися до міністерства культури України з проханням обстежити будівлю, прийняти рішення, чи вона має цінність і, якщо так, виготовити на неї необхідні документи.
Втім, як показує практика, для забудовників зазвичай ані суд, ані закон не є указом.
