Білявку, яку наші розвідники з теплом називали «Сонечко», не дочекались місцеві жителі для медичної допомоги в Катеринівці. Поблизу Кримського 20 лютого 2018 року у БРДМ з червоним хрестом окупаційні війська влучили протитанковою керованою ракетою (ПТКР). 23-річна Сабіна Галицька загинула… Про страшну трагедію та неприпустиме вбивство медиків на передовій тоді детально розкажуть у нашій країні, відреагують у Держдепартаменті США, підкресливши, що відповідальність за продовження бойових дій і загибель людей на Донбасі несе Росія. Світова спільнота закликатиме агресора вгамувати «своїх підручних» на Донбасі.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Кореспондент АрміяInform поспілкувалась з дівчиною за 2 місяці до того дня, що змусив усю країну сумувати, не стримуючи сліз.
Розмовляли хвилин з 10, адже попереду на медика чекав бойовий виїзд.
— Що ж про мене писати, я просто виконую обов’язок? А він — за покликом душі, — говорила Сабіна. Дівчина соромилась спілкуватись з журналістами й ніколи не шукала слави.
«Я ж медик, що тут сидітиму, коли мої руки так потрібні на передовій»
— Коли мої друзі один за одним почали їздити на Схід, дуже хвилювалась, бо постійно дізнавалась про поранених, переживала, чи встигають медики надавати допомогу. У відповідь дедалі частіше чула, що не всіх вдається врятувати. Для себе вирішила, що з медичною освітою не маю сидіти вдома, я маю бути там, з тими, кому моя допомога принесе користь, — розповіла Сабіна.
Дівчина народилася й виросла на Житомирщині, закінчила Новоград-Волинське медичне училище та хотіла стати фельдшером, як і її мама. Працювала в сільській лікарні акушеркою, далі у центральній міській лікарні. Попри відмовляння батьків, уперта донька підписала контракт із ЗСУ. А батьки й не знали, що їхня дівчинка на фронті… Вона говорила, що перебуває на полігоні й у неї все добре.
Потрапивши до 10-ї гірсько-штурмової бригади, привітна дівчина відразу знайшла друзів і прихильників серед молодих бійців. Навіть на вулиці біля штабу хоч би хто йшов повз — обов’язково почне залицятися. Проте їй було не до кавалерів. Твердо сказала, що не кохання приїхала шукати, а рятувати поранених. Першою справою для неї було сумлінне виконання всіх поставлених завдань, адже в розвідувальну групу інших не беруть.
— Сабінка дуже переживала за наших, хто служив на бойових позиціях. Та й за нас, адже ми стали великою родиною на війні. Жодної людини не знайдете в бригаді, хто б сказав щось недобре про неї. Вона для всіх була сонечком, — розповіла Оксана, бойова подруга Сабіни. — Вже два роки… А не віриться, ніхто досі не вірить, що її з нами немає. Сабіна назавжди жива в наших серцях.
— Вони не доїхали до Катеринівки буквально п’ятсот метрів, — кажуть співслужбовці. — Сабіна загинула миттєво. Після її смерті у той день у всіх телефони не змовкали. Хлопці не могли повірити в загибель Сабіни. На похорон приїхали навіть ті, хто вже демобілізувався або перевівся в інші підрозділи. Дорослі чоловіки не стримували сліз. Майже всі принесли троянди. Знали, що Сабіна любила саме їх. Стежку, по якій труну несли в храм, воїни теж засипали улюбленими квітами медика… Її поховали не у весільній сукні, а в українському військовому однострої.
Молодший брат Сабіни пішов до війська, поповнивши лави десантників 95-ї бригади. Батьки Павла благають не їздити на Схід. На що він відповідає: «Все одно туди поїду, знову і знову!»
У той день багато воїнів пообіцяли помститися за неї, за відібране життя молодої дівчини, яка вірила в майбутнє, в перемогу й у розквіт держави…
Сьогодні 10-та окрема гірсько-штурмова бригада вшановує пам’ять Сабіни Галицької. Понині дякують «Сонечку» за врятовані життя та вчасну допомогу.
8 березня 2018 року Президент України передав орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) батькам — Тетяні Михайлівні та Станіславу Бернардовичу.
