1.8 C
Ivano-Frankivsk
П’ятниця, 4 Грудня, 2020
Головна Статті «Якщо мама мене не хотіла, то чому не віддала, чому викинула? Скажи,...

«Якщо мама мене не хотіла, то чому не віддала, чому викинула? Скажи, мама хотіла, аби я вмерла?»

Я довго вагалася, чи писати цю статтю. За рік волонтерської роботи в геріатричному пансіонаті Івано-Франківська наслухалася різних історій: і дуже відвертих, і по-справжньому страшних. У кожної людини своя доля і часто вона дуже непроста. Але особливо складними є історії молодих людей, які живуть тут. Ці діти (так, їм від 27 до 40 років, але це – діти), сироти, які народилися з інвалідністю, все життя жили в закритих інтернатах, а після повноліття опинилися в будинку для перестарілих, де їм і судилося дожити своє життя.

Якось кілька дівчаток підійшли до мене і попросили написати про них.

«Знаєш, ото дивлюся новини по телевізору і кожен день: то знайшли дитину на смітнику, то дитина жила в сім’ї, але над нею там знущалися, то ще щось таке страшне… А ми теж такі, ми теж ніколи нікому не були потрібні. Ти напиши, як нам жилося. Може, якась мама прочитає і задумається? Може, вона не викине свою дитину, як колись наші мами відказалися від нас?», – сказала мені Майя.

Зі мною спілкуються двоє: Майя і Галя. Інші дівчатка і хотіли б розповісти свої історії, але хтось не наважився, а хтось одразу починає плакати, як тільки йдеться про дитячі роки. Тому розповідають тільки двоє. І ось їхні сповіді.

Галя Герасимова: «Мене у рові знайшли чужі люди. Я там плакала, а вони полізли в рів і знайшли мене. Я влітку народилася, 10 липня, і дуже з того щаслива. Щаслива, що не народилася зимою, в мороз, бо я би пропала.

Знаю, що я із Запоріжжя, це точно, бо там мене принесли і віддали в дім малютки.

Мені вихователька прочитала в документах, як мене знайшли. Вона мені як прочитала, я аж заплакала. Як мама так поступила зі мною, що я їй могла маленькою зробити? Хіба я була поганою? Я ж не вміла навіть говорити! То чого вона мене так ненавиділа?

Чужі люди мене підібрали. Ім’я Галя мені в домі малютки дали і фамілію – Герасимова.

Скажи, якщо моя мама мене не хотіла, то чому не віддала в дім малютки, як інших дітей віддають, чому мене викинула? Скажи, мама хотіла, аби я вмерла?

Може, вона хотіла аби я зразу загинула, аби я не жила?

А вона вродила, викинула, а люди мене підібрали. І так далі – по інтернатах. Я дуже дякую тим людям, що мене знайшли. Не знаю, хто вони, бо я маленька була. Але я дуже молюся за них, бо вони мені дали життя. То не мама з татом, а ті люди, які мене знайшли, дали мені життя.

А мама… Мені ще в інтернаті казали: най її Бог судить за те, що вона таке з тобою зробила. Ти за неї просто помолися, проси Боженьку, аби їй навернув розум, їй та й тому татові.

А я навіть не знаю, хто був тато, і хто моя мама.

Я все життя про це думаю. Не виділа від мами ласки, ні любові. Не пригорнула вона мене до серденька. Нічого цього я не виділа від неї. А знаєш, як то тяжко?

То страшенний гріх. Я від маленької про це думаю. Мені як розказали, я плакала і лише думала, що хочу все-все запам’ятати, аби розказати іншим людям».

Майя Тонієвич: «Я – з дому малютки. Але раз у житті бачила маму. Прийшов дядько і сказав, що він – мій вуйко, тобто мамин брат. І вони мене возили в село до мами. Директорка інтернату хотіла, аби мама дала мені свою фотографію, але вона не захотіла. Я все пам’ятаю.

«Якщо мама мене не хотіла, то чому не віддала, чому викинула? Скажи, мама хотіла, аби я вмерла?»

Я не питала, чого вона мене віддала. Що я тоді розуміла? Звикла бути в інтернаті, звикла бути з друзями. І не розуміла, що може бути інакше. До мене ще два рази в школу дідо приїжджав. Колись мене забрав на три місяці на канікули. Але то був перший і єдиний раз, коли я їх виділа.

Хто його знає, як склалося б життя, якби ми усі були в сім’ї, були біля мами. Може, було б краще, а може, й гірше. То один Бог знає.

Не люблю, коли хтось плаче, люблю заспокоїти. Бо тоді й самій хочеться плакати. Треба тішитися, сміятися, жити сміхом, бо кажуть, що він продовжує життя.

Усі ці бідні діти, що опинилися в таких умовах, люблять ласку. Всі хочуть ласки».

Галя Герасимова: «А поясни мені, що таке, коли кажуть, що людина обділена долею? Що це таке? То коли людина нещасна? Без мами і без тата, так?

Погано по інтернатах все життя ходити: то і горя зазнати, і всього поганого на світі. Хочеться, аби хтось в тебе був, аби просто пригорнув до себе.

І били нас малих по інтернатах, і руки і ноги були списані синяками, коли навіть встати не можеш. Мене раз бути так списали латою із цвяхами, ту нянечку потім розрахували з інтернату, але як вона мене побила…

А Марійка наша, бідна, скільки ночей не спала. Вставала кожної ночі по три рази і водила менших дітей в туалет, бо няні спали собі, а вона дітей пильнувала.

Тут нам зараз добре живеться. Але я дуже хочу, аби до мене хтось приходив в гості, чи писав мені листи. Нічого не треба купувати, не треба витрачати гроші, бо то важко, то все дуже дороге. Але просто, аби в мене хтось був… Аби думав хтось про мене…»

Майя Тонієвич: «Тут, де я живу зараз, в геріатричному пансіонаті, я таке пережила, як ніколи в житті. Знаєш що? Мені тут перший раз в житті відсвяткували день народження. Для мене жінка нашого директора, Віталія Львовича, два торти спекла, смачні такі. А ще він сказав своєму другові і той приїхав в гості. Ти уявляєш? До мене на день народження вперше в житті прийшли гості, не лише ті, хто живе тут, але й чужі люди, це були справжні гості. Ніколи мені так добре не було.

Але все ж, розумієш, дуже хочеться обійняти когось. Я навіть бачила по телевізору, що є такий день обіймів».

Галя Герасимова: «Коли нас хтось обіймає, нам так, ніби душі розкриваються, ніби розцвітають душі наші. І все собі так думаєш: це ніби мама моя з’явилася, ніби мама мене обіймає».

Підготувала Любов Загоровська

«Якщо мама мене не хотіла, то чому не віддала, чому викинула? Скажи, мама хотіла, аби я вмерла?»

1 коментар

Підписка
Сповіщення про
guest
1 Коментар
новизні
давності найбільш залайкані
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Міра
Міра
1 рік тому

Дякую, дівчата, що виросли гарними людьми, що ваші серця переповнені теплом, співчуттям і добротою, не зважаючи на те, що з самого дитинства бачили мало хорошого, що найближчі люди відвернулися, були байдужими. Обіймаю вас

  • «Якщо мама мене не хотіла, то чому не віддала, чому викинула? Скажи, мама хотіла, аби я вмерла?»
  • місто
- РЕКЛАМА -
  • «Якщо мама мене не хотіла, то чому не віддала, чому викинула? Скажи, мама хотіла, аби я вмерла?»
  • «Якщо мама мене не хотіла, то чому не віддала, чому викинула? Скажи, мама хотіла, аби я вмерла?»
- РЕКЛАМА -
  • цитадель
  • «Якщо мама мене не хотіла, то чому не віддала, чому викинула? Скажи, мама хотіла, аби я вмерла?»
  • «Якщо мама мене не хотіла, то чому не віддала, чому викинула? Скажи, мама хотіла, аби я вмерла?»
  • «Якщо мама мене не хотіла, то чому не віддала, чому викинула? Скажи, мама хотіла, аби я вмерла?»
  • «Якщо мама мене не хотіла, то чому не віддала, чому викинула? Скажи, мама хотіла, аби я вмерла?»
- РЕКЛАМА -
  • «Якщо мама мене не хотіла, то чому не віддала, чому викинула? Скажи, мама хотіла, аби я вмерла?»
  • «Якщо мама мене не хотіла, то чому не віддала, чому викинула? Скажи, мама хотіла, аби я вмерла?»
  • «Якщо мама мене не хотіла, то чому не віддала, чому викинула? Скажи, мама хотіла, аби я вмерла?»
  • «Якщо мама мене не хотіла, то чому не віддала, чому викинула? Скажи, мама хотіла, аби я вмерла?»

ВАЖЛИВЕ!

1
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x