Карпатське містечко Яремче зараз є чи не найпопулярнішим місцем відпочинку на Івано-Франківщині. Що цікаво, місто виникло практично одночасно з курортом, а поштовхом до розвитку стало прокладання залізниці. Колись Яремче мало чи не найбільший у Європі кам’яний міст, але його зруйнували у війну. Втім розвинута туристична інфраструктура, гори, річка та ліс досі приваблюють відвідувачів.
Вперше у документах Яремче згадується 1787 року. Воно було маленьким поселенням, фактично присілком сіл Дора і Ямна. Окремим населеним пунктом воно стало в 1895 році, після прокладання залізниці Делятин-Вороненко. Колія мала сполучати Покуття та Закарпаття, але цим скористалися мешканці й інших регіонів, щоб зручно дістатися гір. Це створило сприятливі умови для розвитку міста, а заодно і гірського курорту, які в той час ставали дедалі популярнішими.
Найбільший кам’яний міст Європи
Зведений 1894 року арковий залізничний міст через річку Прут був найбільшим у Європі. Його спроектував професор Львівської політехніки Зигмунт Кулька. Загальна протяжність моста була 205 м, висота – 32 м.
«Він складався з двох арок по 8 м, п’ятьох – по 12 м і однієї 65-метрової над руслом Пруту. Остання арка вважалася на той час найбільшою у Європі. Пізніше яремчанський міст став взірцем для усіх інших мостів в Європі і Африці. Кажуть, подібні віадуки в Європі почали з’являтися тільки в середині наступного століття, де, на відміну від прикарпатського, використовувалися переважно для руху автотранспорту», – пише сайт Carpathy.Nadvirna.
Конструкція мосту в Яремчі стала зразком для будівельників кам’яних мостів на залізничних маршрутах в австрійських та італійських Альпах. Тодішні краєзнавці писали, що Яремчанський міст був скопійований в словенському Салькані через річку Ізонцо на залізничній лінії Клагенфурт – Трієст.
Однак 1917 року міст у Яремчі зруйнувала російська армія, яка відступала. Вона підірвала 12-метрову арку зі сторони Делятина, розташовану поряд із 65-метровою, внаслідок чого впали обидві. Для відновлення руху поїздів його відразу ж почали відбудовувати. Роботи закінчили 1927 року, але оригінальний дизайн змінили.
Втім, під час Другої світової війни у 1944 році міст знову підірвали – цього разу німецькі війська. Передбачаючи, що вибух буде потужним, нацисти наказали місцевому населенню заклеїти вікна папером, щоб мінімізувати наслідки вибуху. Наступні окупанти – радянська влада – відновила міст лише функціонально, замінивши на залізобетонну конструкцію.
Карпатський Інтерлакен
Сайт Carpathy.Nadvirna пише, що назва села Дора, найімовірніше, походить від тюркського «дора», що означає «двері». Дора, а тепер Яремче – це своєрідні двері в Карпати. Чудовий гірський ландшафт, свіже повітря в кінці XIX – початку XX століть приваблювали сюди багатьох людей на відпочинок. На межі століть Яремче почало розвиватися як кліматичний курорт для лікування легеневих захворювань. Місцеве населення, що займалося лісозаготівлею і сільським господарством, набувало нових навиків у сфери гостинності.
«В 1894 році місто Яремче розпочало свою “курортну” історію. За 5 років тут звели півсотні вілл. В 1899 році в місті організували перший випуск газети з однойменною назвою. В 1907 році було випущено міський путівник. В місті проводили багато заходів для відпочивальників: концерти, ігри, лотерея. Кожного року їх число збільшувалося. Популярність курорту зростала. 1928 році президент Польщі надав місту статус курортної місцевості», – зазначає Frankivsk-Future.
Польські історики зазначають, що тоді Яремче було таке ж популярне, як і Закопане, Криниця чи сусідня Ворохта. Тоді місто називали місцевим Інтерлакеном через схожість на швейцарський курорт з його краєвидами і розвагами.
У міжвоєнний період Яремче і Ворохта стали одними з найвідоміших польських зимівників. На схилах навколишніх гір на всьому відрізку від цими населеними пунктами збудовали кілька сотень приватних вілл і пансіонатів. Вони мали романтичні назви: «Grażyna», «Nokturn», «Morskie Oko», «Dobosz», «Paradise», «Gencjana», «Bajka». Неподалік збудував свою віллу «Мирослава» оперний співак Михайло Голинський, якого називали українським Карузо.
Рекламна листівка одного з санаторіїв містила таку інформацію: «Яремче. Християнський, комфортний “Pensjonat Róż”, найкрасивіше місце, далеко від пилу, три хвилини до купальні доктора Матушевського та три хвилини до пляжу. Їдальня 100 м2, ванна кімната, лаунж, сад, радіо, патефон».
Як зафіксували тодішні хроніки, у 1912 році в Яремчі відпочивало 2400 людей. Серед них був австрійський престолонаслідник, майбутній імператор Карл І Габсбург, що підтвердило рівень цього курорту. Також там інкогніто перебував князь Василь Вишиваний, представник роду Габсбургів, який захоплювався гуцульською культурою.
Взимку запустили спеціальний 10-денний потяг з Кракова до Яремче «Лижі, танці, бридж». Він мав вагон-ресторан із танцполом, де оркестр грав танго і фокстрот, а поруч стояли столи для картярської гри.
Як пише сайт «Репортер», місцеві гуцули поділяли туристів на «люфтників» і «холєрників»: «Назва перших походила від німецького luft – повітря. Це були люди, які приїздили у Карпати відпочити, подихати чистим гірським повітрям, скуштувати місцевої кухні, попити джинджури та інших смачних настоянок. Цих гостей місцеві любили, адже вони охоче витрачали гроші. Втім, серед приїжджих були й такі, що мали якусь «холєру» – важку хворобу. Ті сиділи по санаторіях, здебільшого пили водичку, тож зиску з них було мало».
Місто сильно постраждало в час війни, згодом його потрохи почали відновлювати. Зараз Яремче строкате, як Шанхай. Тут і уніковані китайські сувеніри на ринку, де мали б продавати автентичну крафтову продукцію гуцулів, за ним гобітон – приватний туристичний проект, який відтворює фентезі Толкіна. Довкола центру хаотично розбудовують житлові і туристичні багатоповерхівки, а навпроти вокзалу досі у войовничій позі стоять радянські партизани, відтворені у пам’ятнику. Попри все, щороку це місто відвідує велика кількість туристів. Гірське повітря, красиві краєвиди Маковиці, ліс з грибами та ягодами є його перевагами. Звідси розпочинається багато туристичних маршрутів та походів в гори та до скель Довбуша.
