Військовий Микола Кавацюк — єдиний із трьох воїнів, який вижив після підриву міни.
Наразі чоловік проходить реабілітацію на Франківщині, – про мотивацію воювати, російську пропаганду, а також віру на війні Микола Кавацюк на позивний Стрілок розповів Суспільному, передає Правда.іф.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
24-річний боєць — родом з Мишина Коломийського району. За півтора року служби воював під Полтавою, на Сумщині, Харківщині, Донеччині. В одному з боїв він уп’ятьох з побратимами стримали 36 російських військових. Тоді ж вдалося взяти декількох росіян у полон. За це воїн отримав “Сталевий хрест” від головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.
Напередодні повномасштабного вторгнення РФ в Україну Микола разом з рідним братом Михайлом та другом вирішили: у разі війни — воюватимуть. Тож 25 лютого 2022 року пішли записуватися в територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Проте Миколу не взяли, адже він не служив в українській армії. Вже 27 лютого хлопець планував їхати у Францію, щоб вступити в легіон. Проте пішов на війну.
“Брата забрали одразу, йому сказали о 14:00 бути зі своїми речами. А я почав шукати, їздити, куди записатися… Спочатку поїхав у “десятку”. Там сказали, що беруть людей з досвідом АТО, а я не служив. Обдзвонив кожну область до Києва. Всі казали: приїжджайте, по факту скажемо. Я не насмілився їхати в невідомість”, — розповідає Микола.
За декілька днів парубку зателефонував однокласник й сказав, що його беруть у місцеву ТРО. І вже через день Микола Квацюк вирушив на фронт.
“Вночі нам сказали: хто відчуває себе готовим воювати — збирайтеся, завтра будемо виїздити. Назбирали 50 добровольців, яких в перші дні вже відправляли, і я — серед них”, — каже Стрілок.
9 березня 2022 року Микола Кавацюк з побратимами вирушив у Полтаву. А 13 березня заступили на перші “бойові” чергування.
“Їхали ми з думкою, що довго не протягнемо. Я особисто вважав, що десь два тижні буду жити. Чому так думав? Бо нападали росіяни — вони брали людей підготовлених, військових. А ми — добровольці. Тому я думав, що довго не протягнемо. Але якось, дякувати Богу, вижив, і так по сьогодні”, — каже Стрілок.
