Відомий шеф-кухар, ресторатор, переможець 5 сезону українського кулінарного шоу «МастерШеф», фуд-блогер року, або як він себе називає кухар-реформатор Євген Клопотенко відкрив перший у Івано-Франківську заклад вуличної кухні.
Про новий ресторан, українську кухню в світі, волонтерство, шкільне харчування та особисте життя Євген розповів Правді.іф.
- Євгене, ви родом з Києва. Проте, нещодавно відкрили ресторан у Львові, а вчора – у Івано-Франківську. Чому обрали наше місто одним з перших?
Ви таке правильне питання ставите. Так, я народився у Києві, але моя українська мова сформувалася в Англії. Там у містечку Олдхем жила моя бабця, а її чоловік був родом із заходу України. І от в шість років я поїхав туди, щоб вивчити англійську мову, але вийшло по-іншому – там всі говорили західною діалектичною мовою. Тож через два місяці я повернувся додому і прекрасно розмовляв гарною українською мовою. В мене таке відчуття, що я родом із західної України, швидко говорю і навіть наголоси ставлю притаманні цьому регіону.
Після відкриття свого закладу в Києві я подумав, що потрібно свою справу продовжувати. Почалися пошуки приміщення, а знайти його в Києві це така біда. Там було все зайнято. І от ми разом з моєю партнеркою Інною Поперешнюк почали думати над іншим містом, мовляв чому ми дивимось тільки на Київ. Стали міркувати про Львів та Івано-Франківськ, перш за все тому, що ми робимо українські речі і де як не тут, ці українські речі мають «зайти» на 100%. Навіть якби не почалася війна ми б все одно приїхали сюди, так вирішили ще пів року назад.
- Як обирали локацію?
Навіть не знаю. Якось так вийшло. В Києві я теж місце не обирав. Ми відкрили заклад в тому місці де був заснований Київ. У Львові також випадково знайшли двоповерхове приміщення в центрі міста. І коли ми у Львові почали допомагати людям, то вирішили що потрібно і тут також допомагати. Перше, що зробили це відкрили кав’ярню біля озера, але через певні причини там не виходить готувати вуличну їжу, є свої нюанси. Тому ми прийшли до пані Руслани (ред. Руслана Василюк – директорка «Центру розвитку міста та рекреації»), яка відповідає за цей прекрасний парк і з пропозицією відкрити наш заклад і вона погодилася, міський голова також підтримав цю ідею.
До речі, парк мені дуже подобається, я був у шоці від того, як тут все організовано. Так, є де поїсти, але не всі хочуть сидіти і їсти, комусь хочеться взяти той фаст-фуд і піти погуляти, ну і це логічно. Можливо ми ще зробимо доставку, от сидиш ти біля озера, телефонуєш і хлопці на роликах за 15 хвилин доставляють твоє замовлення.
- Розкажіть детальніше про вашу команду. З ким відкрили заклад?
Ми відкрили цей заклад з Інною Поперешнюк, але є ще хлопці,з якими також працюємо в партнерстві. Це шеф-кухар Микита Силін. Ми з ним відкривали колись у Києві доставку тайської Їжі. У нього величезний досвід, він жив у Китаї, мав заклади з тайською їжею в Києві та Миколаєві, але зараз це все не працює. Також є ще один мій друг, шеф-кухар Олександр Пасєка, він з Каховки і повернутися туди не може. Хлопці зараз у Івано-Франківську, вони знають як круто готувати, а я знаю українську кухню. І ми спільно поєднуємо стріт-фуд з українською кухнею. Це те, чого немає в світі. Звісно, робити це страшно, але якщо це «зайде», тоді в української кухні буде величезне майбутнє.
- Розкажіть детальніше про меню. Чи буде і тут одне безкоштовне, інше – класичне, як у Львові?
Так, буде. Людина підходить і каже, що хоче замовити меню №2, тоді їй пропонують рамен, або якісь інші азіатські страви з українським спеціями. Таке меню ми спробуємо пропонувати впродовж дня, але якщо буде багато людей, як у Львові, коли прийшло близько тисячі людей і ми фізично не встигали їх нагодувати, то змінимо графік. Побувавши в різних країнах я зрозумів, що світ хоче їсти страви української кухні, а подавати їх можна у трьох форматах: готувати вдома, їсти в ресторані і харчуватися стріт-фудом. Стріт-фуд – це їжа на кожен день, в цілому світі усі їдять стріт-фуд. На жаль, у нас це поняття трохи зіпсували, не потрібно казати , що стріт-фуд – це шкідливо, бо це не так.
Наприклад, у нас буде борщ том ям, він не такий до якого ми звикли. Також буде паляниця з начинкою, мариновані огірки в меду з перцем чилі, будуть горіхи в солодкій заквасці, хрумкі вареники у фритюрі. Також готуватимемо чебуреки, але не такі до яких усі звикли, вони будуть інші, змінені. Будемо використовувати білі гриби та копчену грушу. Готуватимемо лимонад з липою, або узвар з льодом і Prosecco. Окрім українських у меню будуть азіатські страви.
- Досить цікава пропозиція з безкоштовним меню. Чи не зловживають люди?
У Львові спочатку було важко. Ми не встигали приймати замовлення і готувати. Вирішили, що безкоштовне меню можна замовляти з 11:00 до 14:00 год. Люди приходять і кажуть, що хочуть меню №2 і все. Знаєте, приємно коли тобі за це дякують. От у Львові до мене підійшов чемпіон з тайського боксу, показував свої нагороди і каже: «Дякую, що ти мене підтримуєш». Є такі, що маніпулюють, але приходять люди, які не мають будинку і не мають куди повернутися. От уявіть психологію людини в якої нема дому. Якщо ви це уявляєте тоді розумієте наскільки така допомога є важлива.
- Як ви наважилися відкрити заклад в такий не простий час?
Коли відкривалися заклади в мирний час, то люди тоді хотіли красивого інтер’єру. Коли підлога коштує 800 тисяч, то порахуйте скільки борщів треба продати, а один борщ коштує 50 гривень, щоб «відбити» її вартість. Я собі пообіцяв, що не буду вкладати великі гроші в ремонт. Ми цей заклад підготували за два тижні, що треба пофарбували, ремонт на кухні зробили, меблі купили, хоча ці меблі не якісь круті. Але тут все справжнє, людина приходить поїсти, а не дивитися на стіни – тут не музей. Зараз простіше в тому плані, що не потрібно втрачати великі гроші на ремонт і люди розуміють це. І є надія, що так залишиться надалі. Якщо у нас буде смачна їжа, то людям інше не важливо. От ми сидимо на пластикових стільцях, а якби сиділи на кріслах за 5 тисяч гривень. Сиділи б так само. І от в цьому різниця відкривати заклад під час війни, в людей зараз інші цінності.
- Заклад має назву «Інші. Парк». Знаю, що у Львові схожа назва. Є якась особлива історія, що спонукала так назвати ресторан?
Якщо ви будете говорити з будь-ким про Україну, як ви опишете українців? Демократичні чи там ще додасте якісь риси. Але простіше будете казати, що ми інші. Ми показуємо іншу українську кухню, наприклад беремо топінамбур, гливи і додаємо помідори і маємо український салат. І ніхто з цим не посперечається, бо це український салат, але він інший, це не редиска з цибулею. От десь з цього і пішла назва. Ми створили бренд в якому одно з головних ідей соціальна – ми допомагатимемо людям завжди, навіть після війни. А щоб не плутати людей, ми просто залишили назву «Інші» і додаємо «Інші. Львів», «Інші. Озеро», «Інші. Парк». Можливо буде «Інші. Париж» чи «Інші. Нью-Йорк». І прийшовши сюди ти чітко розумієш, що тут можеш поїсти українську кухню. Тут буде інша вуличні їжа, якої немає у світі.
- Днями, ви отримали нагороду «Фуд-блогер року». Вітаю вас. Це дійсно круто.
Дякую.
- Подія відбувалася у Каннах, тобто можна сказати, що українська кухня стає ще більш відомою у світі. Як вам вдалося добитися такого визнання?
Якщо в тебе не менше ніж півмільйона підписників в соціальній мережі, ти можеш подавати заявку. А далі організатори дивляться, що важливого ти зробив у цьому році. Вочевидь, побачили, що є людина яка багато робить для світу, але вона з України, до нашої держави зараз прикуто багато уваги. Мабуть привернула увагу моя діяльність: реформа нового шкільного харчування, двомовний сайт, відкриття закладів і тд. Напевно наступного року хтось інший отримає цю нагороду, але цього року журі визначили, що я зробив найбільше серед усіх фуд-блогерів. Такого нема, щоб мені просто так дали цю нагороду, організатори себе могли дискредитувати таким вчинком.
- Ви згадали про проект «Нове шкільне харчування». Будемо відверті, усім не догодити і є батьки, які мають претензії до нового меню в шкільних їдальнях. Чи плануєте щось змінювати?
Ми почули відгуки людей, спільно з командою написали стратегію як покращити цю реформу. Запланували поїздки по школах з майстер-класами, але зараз це не можливо. Сподіваюсь, що скоро робота почнеться, але деталі пізніше.
- Як ви встигаєте вести сайт, відкривати заклади, реформувати шкільне харчування і залишати час на особисте життя?
Я не знаю. Я раніше казав, що я одружений з Україною. Але почув, що Гітлер казав ніби він одружений з Німеччиною, то з розумів, що це погані аналогії. А якщо серйозно, то у мене є команда де кожен за щось відповідає. Я стратегічно кажу, що треба зробити, а потім мені складають план і я його виконую.
Щодо особистого життя, то я два тижні тому розповів, що у мене є дівчина і тепер всі про неї питають. Якось я не чекав, що буду описувати стосунки. Мені здається що має пройти якийсь час, щоб я її біля себе посадив і сказав, що от у нас буде весілля. Зараз моє особисте життя в такій формі в якій мені комфортно.
- Що плануєте робити після перемоги?
Я працював для України до війни. І вочевидь, я не сяду склавши руки і скажу: «Ура». Бо буде багато питань на культурному фронті. Будуть питання як будувати бізнес, що робити з людьми в яких багато зброї. Я думаю, що після війни у мене буде більше роботи ніж зараз.
Розмовляла: Марія Франчук
Фото: Богдан Савлюк
