Ті, звісно, всі ті надто помітні мутки з незаконним збагаченням, усі більше ніж очевидні фіґлі-міґлі з усякого штибу трухановими-кернесами (вони ж і всадять ножа у спину першими!), всі ті дружні закривання очей на стовідсоткову невразливість і непотоплюваність умовних ахметових-ківалових, як і вся виклично-відверта непокараність злочинів проти Майдану, лицемірно прикрита ідеєю чергового «зшивання докупи» катів і жертв, – що з усім цим робити нормальному виборцю?
Махнути рукою й собі закрити очі – хай сяк-так перелазить на другий строк? І вірити при цьому, що той другий строк з усіма успадкованими від першого строку хронічними і свідомо не лікованими симптомами направду стане для країни найменшим злом? А якщо не найменшим? А якщо це буде рімейк Кучми-2? Адже стиль дедалі подібніший, вам не здається?
Щодо двох інших із т. зв. трійки лідерів сумнівів суттєво менше. Але це не на їхню користь, пише Юрій Андрухович на порталі Збруч.
Один уже, здається, почув себе президентом, і дуже хочеться його в цьому розчарувати. Якось уже надто радісно і – відзначмо не без тривоги – хазяйновито входить він у смак майбутнього виграшу. Й от уже Окружний адміністративний суд Києва, наперед святкуючи його президентство та прозірливо схиляючи голову перед завтрашнім сюзереном, повертає нам серіал «Свати», і дідько їх, суддів, знає, що ще вони нам найближчим часом понаповертають, аби тільки догодити найрейтинґовішому з кандидатів. Можливо, «Брата-2»? Судді ж, як казав колись той самий Кучма-2, вопше подонки бля. І добра від них не жди взагалі ніколи. Навіть за «найпатріотичнішого з президентів» не діждали ми від них добра, то що вже казати про преЗЕдента?
Ще одна ж, як і дев’ять років тому, коли автор цих рядків, зціпивши зуби, віддав їй свій «голос за менше зло» у другому турі, залишається й цього разу таким собі варіантом на те ж таки «менше зло» другого туру. В її випадку історія взагалі з місця не зрушила. Шлях із 2010 року у 2019-й, здається, так і не змінив її на щось краще, певніше й чесніше, хоч Господь і посилав очисне випробування у вигляді політичної репресії. На превеликий жаль, виправна колонія виявилася безсилою. Кандидатка виправленню не піддається. Перед нами явно не Нельсон Мандела.
Схоже на те, що своє рішення я таки прийматиму в день виборів безпосередньо в кабіні. Тобто в кожного з них (я про трійку) є ще дві доби на те, аби спалитися в моїх очах остаточно. Про те, що хтось, навпаки, додасть собі балів, я вже навіть і не мрію, бо це, здається, з такими топ-кандидатами геть неможливо. Виходить так, що як виборець я дрейфую в бік того самого противсіхства, в якому мене (до речі, безпідставно) звинувачували того ж таки злощасного 2010-го.
Ні, я не збираюся псувати бюлетень. Я точно поставлю відповідний значок навпроти якогось одного прізвища. Проте я досі не знаю, що все-таки мене мотивуватиме. У кожного з них ще цілі дві доби, щоб мотивувати мене. На жаль, мотивувати від протилежного.
Крамольна ідея, в якій мене звинуватять цього разу, полягає в тому, що, можливо, й корисно ще раз прогнати країну через м’ясорубку проросійської влади. Кажете, цього разу вона, країна, не витримає? Лусне по швах, якими її начебто так старанно зшивали? Але чи так уже і старанно? І чи не краще було не «зшивати», а таки оновлювати? Всяке-бо «зшивання» на практиці обертається залежністю від умовних ахметова-ківалова, і спробуй-но потім від такого «зшивання» відмитися – особливо, якщо тобі залежить на реноме «найпатріотичнішого з президентів».
Що ж, є й такий ризик, що не витримає країна, що лусне. І зрозуміло, що бандитський сусід ґарантує нам його зі значно більшою рішучістю, ніж робив це колись давніше. Про здобуття імунітету «від Януковича» наші завжди позитивно мислячі оптимісти-соборники вдосталь наговорилися ще тоді ж, у часи приходу згаданого діяча до влади. Нині, як виявилося, той імунітет (якщо тільки він був дійсний, а не бажаний) відчутно розтринькано. Боюся, що це процес і що він, імунітет, продовжує розтринькуватися й надалі. Знайшовся навіть кандидат, який, відчувши цей тренд, демонстративно заручився Москвою як вирішальною для себе підтримкою.
Заплющмо на хвильку очі й уявімо собі не такий вже й неможливий варіант другого туру: Зеленський – Бойко. От коли слово «вибір» зазвучить як цілковите знущання!
Тож поки до цього не дійшло, ще раз поміркуймо над мотивами. Негативна мотивація передусім. Як закликають нас біґ-борди одного з кандидатів: думаймо.
