Андрій Яцель родом з Луганська. Коли його рідне місто окупували у 2014 році, чоловік став до лав Збройних Сил. Брав участь в АТО/ООС, аби вигнати росіян з рідного краю.
Після демобілізації у 2021 нову домівку знайшов в Івано-Франківську. Мріяв про власний будинок з городом, щоб вирощувати помідори. Але всі мрії та плани обірвала велика війна.
Андрій пішов добровольцем на фронт у перші дні повномасштабного вторгнення. Обороняв Україну у складі 10 гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”. Але повернутися зі щитом йому не судилося – Андрій Яцель загинув у жовтні 2022 року в донецьких степах.
В чоловіка не залишилося нікого з рідних, адже батьки та брат померли ще до 2014 року і поховані в Луганську. А свою сімʼю Андрій так і не встиг створити.
Знайомі та друзі поділися спогадами про воїна з Бліц-Інфо, передає Правда.іф.
«Андрій любив вдягати костюм, завжди був такий елегантний, читав багато книжок, з ним завжди було про що поговорити. Він любив точні науки. Любив затишні франківські вулиці, дуже любив мистецтво і виставки. Коли він приїздив у відпустку з фронту, то завжди казав, що знає всі правила, дуже бережеться. Ми вірили, що він повернеться живим…», – пригадує подруга Олена, яка з чоловіком Сашком часто приймали Андрія в гості.
Сусід по квартирі Ярослав Рега пригадує захисника, як дуже світлу, інтелектуальну та високорозвинуту людину.
“Нам якось зразу вдалося зблизитись, адже Андрій був позитивним і на все мав власну думку. Він постійно говорив і посміхався, жартував, розказував щось. Але говорив щось нейтральне, про війну не хотів. Згадую його відкритість, патріотизм і бажання жити. Він мав багато планів, не зациклювався на війні, на якихось там проблемах. У нього була велика цілеспрямованість і бажання жити далі”, – ділиться Ярослав.
Про загибель захисника повідомили франківській психологині та волонтерці Наталії Чаплинській. Жінка пригадує, що про загибель Андрія дізналась, коли була за кордоном. Їй зателефонували з військкомату та попросили прийти на упізнання, адже саме її номер полеглий вказав як контактний.
«Андрій Яцель прийшов до нас в центр психологічної допомоги, де ми щопонеділка зустрічаємося з нашими ветеранами. Він сидів, слухав, пив чай, їв печення. Було видно, що він розслабився, йому сподобалося в нас і він почав час від часу приходити, розповідати про свої проблеми. Я йому допомогла з пропискою, з орендою житла, щоб його поставили на квартирну чергу, адже він вимушений переселенець і ветеран АТО»,- пригадує Наталя Чаплинська.
Пані Наталя розповідає, що особисте життя в чоловіка не склалося, хоча знайомився з жінками, але сімʼю так і не зміг створити.
«Андрій розповідав, що мріє мати невеличкий будиночок і город, щоб можна було помідори вирощувати. Він знав всі рецепти, як вберегти помідори від різних хвороб, навіть я деякі записала і випробувала. Цікавився історією Франківська, знав щось про кожну вулицю, ходив на екскурсії, в театр, кіно. Дуже цікавився документалістикою. Він їздив по Україні і шукав де б хотів жити, адже розумів, що до Луганська не повернеться. Вибирав між Франківськом і Хмельницьким і зупинився на нашому місті. Казав, що Франківськ більш мʼяке і тепліше місто для нього. Займався спортом. Був дуже цікавою людиною, виважений і стриманий»,- зі сльозами на очах пригадує психологиня.
Наталя Чаплинська каже, що Андрій демобілізувався у 2021 і пів року не служив, шукав роботу. А зранку 25 лютого він передзвонив і повідомив, що їде на фронт.
«Він завжди вітався: «пані Наталка, здоровʼя бажаю». Каже, я вернувся в 10 гірсько-піхотну і їду на фронт. Він похований на Алеї слави на Чукалівці. Наш міський голова знає, що в нього нікого немає і пообіцяв зробити йому памʼятник з бюджету. Ось така історія Андрія, який нікого не мав з рідних, але мав велику Україну, яку він захищав і яка тепер його родина»,- підсумовує Наталя Чаплинська.
Нещодавно президент посмертно нагородив Андрія Яцеля орденом “За мужність” III ступеня. Нагороду вручили Наталії Чаплинській. Щоб памʼять про Андрія Яцеля залишилась в історії для майбутніх поколінь, жінка передала нагороду в Івано-Франківський обласний музей визвольної боротьби імені Степана Бандери.
«Оскільки в Андрія Яцеля не залишилося близьких, ми приймаємо цю нагороду в музей. Для мого покоління героями були вояки УПА, а для сучасного покоління героями стають наші воїни ЗСУ. Ми вже давно збираємо експонати, які нам передають військові, але це вперше нам передали нагороду. Ми вже створили окрему експозицію про сучасну російсько-українську війну, адже це черговий етап визвольної боротьби за утвердження української державності. Сподіваюся, що це вже останній етап і наші діти зможуть дізнаватися про війну з музеїв, спогадів та кінохронік»,- каже директор музею Ярослав Коретчук.
