Журналістка з Івано-Франківська переїхала до Нью-Йорка, виховує “незвичайного” сина та пише про це у своєму блозі. Світлана Сіщук розповіла чим її дивує та чим подобається американське місто, для чого веде блог та навіщо пише про “життя у спектрі”, пише ПІК.
Переманило кохання
Світлана за фахом історик, за професією журналістка. В Івано-Франківську працювала у газеті: писала про політику та корегувала тексти колег про інші сфери життя міста.
Пізніше була прес-секретаркою голови облдержадміністрації Романа Ткача, а коли він став народним депутатом – його радником з питань роботи медіа. Серед обов’язків були налагодження комунікації між чиновниками та журналістами, складання звітів, поїздки на наради у райони, супровід високопосадовці під час робочих зустрічей тощо. Тож цікавих подій та знайомств було чимало, а здобутий досвід цінний.
У 2011 році Світлана переїхала у США до майбутнього чоловіка, а рівно через рік у них народився син.
“До Америки переїхала не тому, що мені було погано в Україні, а до коханої людини. Чоловік теж з Франківська, але живе тут більше 20 років. Я розуміла, що в соціальному плані у мене не буде роботи такого рівня, як у Франківську, та з часом з’явилися нові вподобання”, – поділилася франківка.
Міста з різними ритмами
На початку адаптуватись до великого Нью-Йорка після Івано-Франківська, який можна обійти пішки, було важко. Не дивно, адже це міста з різними ритмами життя, людьми, побутом, мовою й традиціями.
Серед іншого, Світлану здивувало, що в багатьох старих будинках заборонено встановлювати пральну машину, щоб не було зайвого енергонавантаження – Світлана носить одяг у пралку. Також довелось звикати до інших одиниць вимірювання – замість звичних українських кілограмів в американських магазинах фунти тощо.
Українці подобається, що Нью-Йорк інтернаціональне місто. Завдяки цьому люди спокійно ставляться до інакшості (релігії, зовнішності, орієнтації тощо). Тому дітей, які ростуть у такому середовищі, нічого не дивує. В Івано-Франківську такого немає, бо там переважає християнство і всі всіх знають.
“Мене часто просять порівняти міста. Та ідеального нічого нема. Завжди є вибір: співіснувати зі змінами, повертатися до старих умов або шукати інші. Я звикла. Та Франківськ люблю і ним захоплююсь. Їздимо туди під час відпустки та спілкуємось зі знайомими, але й тут мене влаштовують оточення та фінансове забезпечення”, – зауважила франківка.
“За нью-йоркським часом”
Близько двох років тому Світлана Сіщук створила блог. Передували цьому журналістська діяльність у Франківську, а потім прохання колишніх колег писати колонки у франківські видання про американські цікавинки та побут. Також писала для “Голосу Америки” й ділилася спостереженнями, роздумами у Фейсбуці. Пізніше самотужки створила свій сайт, щоб писати про те, що їй цікаво.
“Спершу читачами були я, чоловік та підписники Фейсбуку. Зараз я не працюю і є можливість займатися хобі. Хтось вишиває, а мені подобається писати тексти. Інколи читаю 2-3 джерела, щоб написати одне речення – так навчена. Читаю англійською, щоб заодно покращувати мову”, – поділилась Світлана.
У блозі є чотири рубрики
- Історії Великого Яблука, де можна прочитати про минулі епідемії, вуличні ігри, святкування Геловіну та Дня святого Патрика тощо.
- Побутові справи, де є підбірки книг та фільмів, тексти про американську медицину та комунальників, статті про життя у великому місті.
- Про американську школу. Світлана розповідає читачам, як організована освіта в Нью Йорку, як діти навчаються під час карантину й про особливості інклюзивних класів.
- Про “життя у спектрі”: про те, як бути мамою дитини, яка мислить інакше.
Інтегрувати, а не відокремити
Остання тема вибрана не випадково – у сина Світлани аутизм. Це стан, коли дитина розвивається інакше, а оточенню потрібно знайти підхід для спілкування та взаємодії. У цьому питанні в Нью-Йорку одна з найкращих програм підтримки. З хлопчиком займаються з 1,5 років, а зараз він навчається в інклюзивному класі. До речі, на одній території із його закладом є також школа для талановитих дітей та школа для учнів з інвалідністю. До пандемії діти інколи разом проводили час.
“Для мене це показник, як суспільство ставиться до людей з інвалідністю. Дітей намагаються інтегрувати, а не відокремити. Так, вони інші, але це спосіб зробити для них більше. Власне, почала про це писати, бо ця тема завжди мене хвилювала. Це варіант відповісти на питання тих, хто запитує”, – розповіла франківка.
Світлана Сіщук пояснює, як це – бути батьками дитини з аутизмом, відповідає на найпоширеніші запитання та розповідає про програми підтримки у США. Часом є зворотній зв’язок й батьки, які теж мають особливу дитину, просять поділитися досвідом.
“Розповідаю, що аутизм – це не заразно. Така дитина може народитися у будь-якій сім’ї. Виклики у нас однакові, але різною є реакція та допомога суспільства. Якщо кілька людей це зрозуміли, то ідея писати про це не була даремною”, – додала жінка.
Зараз Світлана розвиває свій блог й бачить це хобі частинкою свого життя. Також цікавинки про Нью-Йорк, корисні та розважальні дописи й гарні світлини можна переглянути у соцмережах Фейсбук та Інстаграм.