Восени 1989 року в урочищі Дем’янів Лаз поблизу Франківська провели розкопки. Тоді знайшли останки 524 людей, яких влітку 1941 розстріляли військові НКВС — про це свідчать знайдені документи. До того жертв катували — били струмом, забивали у голови цвяхи.
Архів Меморіального комплексу “Дем’янів лаз”
До 80-ї річниці загибелі жертв комуністичної влади Суспільне Карпати дізнавалося, як відбувалися розкопки, чиє ім’я вдалося встановити та як проходило одне з наймасовіших перепоховань в історії України.
“Були знайдені останки жінки з немовлятком на руках, обмотані колючим дротом. Вже пізніше, за рішенням судмедекспертизи було встановлено, що на момент поховання жінка була мертвою, а дитина, найбільш імовірно, ще живою, оскільки таких характерних поранень у неї не було. Найбільша ймовірність, що вона задихнулася під тиском землі”, — розповідає провідна наукова співробітниця музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Анна Чорній.
За віднайденими документами встановили прізвища 22 людей. Хто саме іх загиблих мав те чи інше приізвище — невідомо. Єдині ж повністю ідентифіковані останки належать січовому стільцю, командиру Гуцульського куреня УГА Григорію Голинському.
Фонд Музею звичаєвої символіки Гуцульщини. Григорій Голинський
Це — його череп.
За словами Анни Чорній, коли Григорій Голинський навчався у Чехословаччині, в нього почалися дуже сильні головні болі. Тоді медичне обстеження показало, що в його голові утворена доброякісна пухлина. Однак її потрібно було видалити, і тому в Чехії воїну зробили трепанацію.
Те, що це останок Грицька Голинського, припустила його донька Любов.
Родина Григорія Голинського
Їй було 6, коли у 1941 Григорія заарештували. Але донька знала про операцію, яку зробили батькові. У 1989 році на розкопках вона вперше дізналася, що насправді сталося з її татом.
“Пошуки рідних радянською владою каралися, оскільки вони розуміли, що, якщо люди будуть шукати, то рано чи пізно вони вийдуть на слід і знайдуть ці могили, — мовить Анна Чорній. — Тому будь-які спроби пошуків дуже швидко і дуже серйозно присікалися. І шукати могили чоловіків, батьків чи рідних тоді було насправді небезпечно”.
Гриць Голинський народився 1895 року у селі Вижній Березів на Косівщині. Походив зі знатного роду, який мав власний герб. Закінчив Коломийську гімназію. Воював у Першій світовій. Після розпаду ЗУНР емігрував до Чехословаччини, там навчався у Празькій вищій політехнічній школі.
У 1925 році повернувся в Україну, жив у Делятині, а згодом — на хуторі Джемиґівська Поляниця поблизу Микуличина. Співпрацював з ОУН, за це його і затримали, згодом, без оголошення вироку — розстріляли.
“Було свідчення письмове його дружини Ольги, де вона написала, що від 1941 року не знає, де перебуває її чоловік. І насправді це було правдою — вони не могли знати, в яких умовах закінчилося його життя на той момент”, — говорить Анна Чорній.
Розкопки у 1989 ініціювали люди, бо хотіли перепоховати своїх рідних за християнськими канонами.
На Дем’янів Лаз їм вказали очевидці того, як у 1941 році із вантажівок, що їхали в бік урочища, скрапувала кров.
“Зрозуміло, що радянські чиновники були на розкопках, — каже Анна Чорній. — Перше, що вони казали: “Якщо ви нічого не знайдете, то вас всіх арештують за наклеп на радянську владу”.
Роботи розпочалися 21 вересня. Люди працювали щодня, через важке повітря у ямах і психологічну важкість копали іноді по дві хвилини і змінювали один одного.
Натрапляли на останки чоловіків, жінок, дітей різного віку.
“Якщо, наприклад, затримували жінку, а її чоловік був бандерівець, то вони казали: “Ти хочеш народити бандерівського сина”. Тобто за те, що вона вагітна від оунівця, її могли розстріляти”, — розповідає Анна Чорній.
29 жовтня 1989 року у Дем’яновому Лазі відбулося перепоховання. У той день в урочище прийшли понад пів мільйона людей, священники усіх конфесій.
Григорій Голинський — єдиний, кого перепоховали в іншому місці. Його могила — на старому цвинтарі у Делятині.
“У Делятині пройшло перезахоронення його останків. І то вже вилилося у величезний такий мітинг. Йшла процесія через цілий Делятин по головній дорозі, там навіть транспорт зупинили. Дійшли до будинку, де він жив, — розповідає завідувач Делятинського краєзнавчого музею Андрій Мисюк. — І з того будинку потім вже похоронна процесія рушила на цвинтар. Знайшли вільне місце якраз на старому цвинтарі, у такому гарному сонячному місці. Тут його перезахоронили”.
Поховали Грицька Голинського 25 лютого 1990 року.
