З початком карантину багато мешканців Івано-Франківщини, які раніше працювали за кордоном, опинилися вдома без роботи. У більшості життя майже зупинилося.
Добре, коли є ґрунтовні заощадження. А якщо нема? Кожен був змушений шукати вихід самостійно, пише Репортер.
Франківець Олександр Войцих до пандемії їздив на заробітки до Польщі. Як і більшість українців, повернувся додому в березні цього року. Каже, з закриття кордонів особистої трагедії не робив. «Я одразу подумав, що тепер точно треба буде вирішувати, як заробляти в Україні, а не вагатися між закордонними пропозиціями», – говорить Олександр.
Але великою проблемою одразу стало те, що вдома робота теж могла бути лише віддаленою. Чоловік взявся продавати товари через інтернет.
«Оскільки через карантин бізнес не зупинився, а тільки змінився, то заробіток можна було знайти всюди. Головне – вірити й хотіти, – впевнений Олександр. – За цей час мені вдалося заробити навіть більше, ніж на звичайній роботі в Україні. І то ж я працював лише по кілька годин – але на себе».
Нині Войцих мріє про власну компанію, працівників, хоче «робити щось велике». Вже має конкретний план і ціль.
«Найвигідніше інвестувати в товари, бо там ризики невеликі, – вважає він. – Тому я вирішив займатися дропшипінгом (так звана пряма поставка, посередництво на доставці товару від продавця до клієнта – ред.), щоб набратися досвіду у продажах. Розпочав це мій брат, а я долучився і хочу розвинути справу – внести покращення, збільшити прибутки».
На заробітки за кордон він уже не збирається. Каже, хоче, нарешті, перервати в сім’ї «лінію заробітчан». Адже дідусь Олександра багато років гарував у Росії, Польщі та Бельгії, а батьки нині працюють у Польщі.
«Вони витрачають там найкращі роки свого життя, залишають здоров’я на чужих полях і заводах, – говорить Олександр Войцих. – А я не хочу бути людиною, яка може робити тільки те, що їй кажуть. Прагну щось творити. Ми є українці, тож маємо робити порядок у своїй, а не в чужій країні. Та й із заробітків все одно треба повертатись сюди».
Схожа ситуація і в Олександра Русанова. Він теж з Франківська, до карантину п’ять років працював у Кракові.
«У мене були в житті певні цілі. Щоб їх здійснити, потрібні були гроші, а в Україні гроші й нормальне життя – речі несумісні речі, тому шукав роботу за кордоном», – говорить чоловік.
За словами Русанова, він об’їздив більше половини Європи, зробив і заробив те, чого хотів, а ще зрозумів, що Франківськ – «не таке вже й погане місто».
«Івано-Франківськ змінився у кращий бік. Це ще не Європа, але ще трохи й буде, – каже Олександр. – Принаймні, центр міста – як у Європі. Дуже гарно відреставрували площу Міцкевича, і мені подобається, що реставрують старі будинки. Тепер планую реалізувати себе тут, адже це мій рідний дім, я тут вдома, тут моя сім’я та друзі. А років так за 50 Франківськ стане хорошим європейським містом».
А от Олег Романяк із села Палагичі Тлумацького району планує повертатися на заробітки за кордон. До карантину він часто працював там на сезонних роботах, відкладав гроші на майбутнє навчання. Каже, карантин на його життя вплинув дуже негативно.
«Мені довелося обмежувати себе просто у всьому, – говорить Олег. – Потрібно було економити, щоб зберегти хоч якісь гроші. Купував лише необхідне, фактично я виживав. Дуже переживав і стосовно того, що так і не зможу зібрати на навчання. Але зараз уже є можливість, тому скоро їду».
Романяк впевнений, що заробити достатньо в Україні в нього не вийде у будь-якому разі. Мовляв, немає належних умов для праці та й українські зарплати з польськими не порівняти. Шукати роботу вдома він навіть не пробував.
«Я лиш чекаю на відкриття кордонів, – говорить Олег Романяк. – Якщо ж говорити про створення власного бізнесу, то ця ідея у мене теж виникала, але не в Україні».
Каже, закордоном – перспективи кращі.
