Його називають одним із найперспективніших українських акторів. 28-річний Іван Бліндар встиг зіграти і в короткометражках, і у повному метрі. Навіть побував із фільмом Марисі Нікітюк “Коли падають дерева” на Берлінале. Тепер же зіграв головну роль — “Скрябіна” — у фільмі “Я, “Побєда” і Берлін”. Цю стрічку, що вийде на екрани наступного року, з нетерпінням чекають фани співак, пише Експрес онлайн.
— Якщо не секрет, на якій стадії цей фільм?
— Зйомки українського блоку вже завершено. Причому нам дуже поталанило з погодою. Навіть якщо були дощі, то у вихідні. А наступного ранку — хоп, і з’являлося сонце! Мені здається, що Андрій десь звідти, “згори”, трохи нам допомагав. (Усміхається). Тепер залишилось лише три дні зйомок у Німеччині. Наразі через пандемію поїхати туди немає можливості. Тож це буде вже наступного року, коли ситуація з коронавірусом покращиться.
— Вам уже доводилось бувати в німецькій столиці?
— Так. Три роки тому з командою фільму “Коли падають дерева” я їздив на Берлінале. Уперше був на фестивалі класу “А”, тому для мене все було нове, круте та захопливе. На прем’єрі я настільки хвилювався, що в якийсь момент аж у голові закрутилося. Не знаю чого. (Сміється). За ті декілька днів я просто закохався у столицю Німеччини. Сказав собі тоді, що обов’язково туди ще повернусь. І тепер дуже радий, що у Берліні проходимуть зйомки фільму про “Скрябіна”.
— До речі, ви коли-небудь ходили на концерти Андрія?
— Якщо чесно, то ні. Щоразу, коли він приїздив до нашого міста і з’являлась теоретична можливість піти на концерт “Скрябіна”, я мав в інституті мистецтв якісь заліки чи екзамени або ж додаткову вечірню роботу. Тому жодного разу не вдавалося потрапити на виступ. На жаль… Проте його музику я постійно слухав. Нещодавно, скажімо, знайшов старий плейлист на комп’ютері й там зі ста речей — десять чи дванадцять “Скрябіна”. Його пісні мені дуже подобались. Особливо — філософський погляд на світ через такий легкий жарт. По духу це мені дуже близько.
— Кажуть, для зйомок вам довелося попрацювати над своєю фізичною формою?
— Так, треба було скинути надмірну вагу. Що я й зробив — позбувся трохи більш як чотирнадцяти кілограмів. У цьому мені допомагала класна тренерка, яка готувала до проекту “Я, “Побєда” і Берлін”. Вона і фізичні тренінги розробила, і харчування розписувала. Деколи навіть сама готувала та привозила. (Усміхається). Важливо було також, щоб схуднення не позначилось на моєму здоров’ї. Нині я стараюсь підтримувати форму. Тренуюсь через день або й щодня. Як вдасться. Причому не обов’язково у спортзалі. Це може бути десь біля озера, на поперечині біля дому чи взагалі у квартирі, коли не подобається погода й не хочеться виходити надвір… Чи можна мені їсти солодощі? (Усміхається). Так, але з розумом. Зрештою, я їх не особливо люблю.
— Окрім зйомок у кіно, ви багато граєте в театрі. Від класики — Шекспіра і Камю, до сучасних авторів — наприклад, Марії Матіос… У скількох виставах вас можна сьогодні побачити?
— Напевно, у десяти чи, може, й більше. До речі, один мій колега з Польщі, коли почув про таку кількість, то схопився за голову. Каже: “То ви, напевно, усі вже мільйонери?” (Сміється). Бо в них трошки інша система оплати праці: відіграв — маєш, не граєш — не маєш. “Ні, ми не мільйонери, — відповів йому. — На жаль…” І так працює увесь колектив нашого театру.
— А як ставитесь до того, що вас включили до топ-двадцятки найперспективніших молодих акторів України?
— Це — аванс. Мені дуже приємно, що є люди, які спостерігають за моєю творчістю. Адже я працюю для них, і коли є якийсь фідбек, це ще більше вставляє. Ти думаєш: “Вау, значить, усе недаремно, треба продовжувати…” Зрештою, наша професія також егоїстична. Це постійне задоволення свого “его”. Наскільки воно втамоване у мене сьогодні? (Усміхається). Та ні наскільки! Те внутрішнє відчуття постійно тебе гризе і хочеться весь час іти вперед. Втім, думаю, що так є не тільки в акторській професії, точніше — повинно бути. Кожним із нас має керувати жага до чогось нового, кращого й цікавішого!
Автор: Богдан Бондаренко
