Все більше молодих і навіть літніх українців-чоловіків, які були на заробітках в сусідніх країнах Європи, повертаються додому, щоби захищати Батьківщину у лавах збройних сил або тероборони.
На Донбасі колишні заробітчани воюють дуже екзотичною зброєю неочікуваного походження, йдеться в ТСН.
Ярослав разом із побратимами встиг зробити по ворогу кілька пострілів з міномета. І швидко відійти, до того, як росіяни накрили його позицію. Його швидкості та влучності може позаздрити будь-який досвідчений мінометник. Але Ярослав ще чотири місяці тому був дуже далеким від армії, бо вісім років поспіль працював будівельником у благополучній Франції і навіть не міг собі уявити, що раптом повернеться на батьківщину.
«Я вважаю, що ми повинні захищати Україну. Бо якщо не ми, то хто її захистить? Повинні повертатися всі. Моя така думка», – каже він.
Керівник-француз не хотів ані звільняти, ані відпускати Ярослава. І українець знайшов вихід – пішов на війну, узявши відпустку. Записався до тероборони, пройшов вишкіл, навчився стріляти з міномета.
«Ми називаємо це трембітою, так, як ми звикли називати в себе в Карпатах», – каже Ярослав.
Походження цієї сталевої «трембіти» і досі є загадкою для мінометників-гуцулів. Вона дуже схожа на іранський міномет HM-15. Та є один нюанс – іранська «трембіта» має калібр 81 міліметр, а ця її копія – 82 міліметри. Тож український боєприпас не влізе в іранський ствол. Є робоча гіпотеза – цю зброю іранці спеціально розробили для сепаратистів в Ємені, бо ті використовують міни калібру 82 міліметри. Іранські кораблі зі зброєю для єменських «хуситів» затримувались американцями. Контрабандну зброю конфісковували. Цілком ймовірно, що арсенал конфіскату союзники передали Україні. Ось так, можливо, і потрапив цей екзотичний міномет до побратимів з Верховини, жоден із яких до війни не тримав бойової зброї.
«Як кажуть, солдатами не народжуються, ними стають», – каже боєць Територіальної оборони Степан.
Насправді прості карпатські хлопці зібрались в одному підрозділі ТрО невипадково. Бійців до мінометної батареї ретельно підбирав її командир Михайло Гергелюк, на позивний «Катана», ветеран батальйону «Донбас». «Це був наш друг, наш побратим і наш духовний отець», – каже Микола.
Непересічна людина, воював добровольцем, потім закінчив теологічний факультет і став священиком. Служив у храмі в Верхньому Ясенові, біля підніжжя карпатських гір, а щойно «рашисти» почали бомбити українські міста знов замість вбрання священника одягнув камуфляж воїна. «Він цього не пояснював, але для нас було очевидно, якщо ти ворога не зупиниш, то він ще більше життів забере, і треба було розуміти, що є зло, а що є більше зло», – переконані в причині такого побратими.
Михайло загинув у квітні, підірвавшись на міні під час розвідки нових позицій, але «Катана» встиг підготувати собі заміну. «Був дуже хорошим командиром. Мав великий вплив на всіх. Його слова давали натхнення на роботу. Міг таке сказати, що хотілось робити. І я от тоже, хотів би мати таку рису, як командир», – переконує командир мінометної батареї Територіальної оборони Михайло.
Колишній гастарбайтер Ярослав не сумує ані за Францією, ані за французькою зарплатнею. А до колег-заробітчан, які не дуже хочуть повертатися, ставиться, м’яко кажучи, зневажливо. «То не чоловіки, то не люди, справжні хлопці тут, а ті, що не приїхали, най там лишаються», – каже він.
