Попри війну і постійні тривоги, життя Івано-Франківської громади триває. Нам вдається і допомагати нашим захисникам на фронті, і не забувати про тих людей, котрі опинилися без даху над головою. Незважаючи на ті виклики, з котрими доводиться боротися щодня, все ж розуміємо, що варто думати як про перемогу над ворогом, так і про позитив, який обов’язково настане. Вісім місяців Івано-Франківська громада живе у такому стані, коли всі відчувають свою відповідальність перед країною. Кожен намагається внести свою лепту у загальну перемогу. І навіть якщо ми не захищаємо свої кордони на передовій, то маємо можливість у відносно безпечному тиловому краї допомагати Збройним силам. Наші люди неймовірні – вони збирають продукти, готують смаколики, плетуть маскувальні сітки, виготовляють окопні свічки, а крім того, купують автомобілі та все необхідне спорядження.
Втім, ми не забуваємо і по буденне життя, котре вирує тут, у тилу. Мусимо працювати, аби забезпечити економіку. Про життя Івано-Франківської територіальної громади в умовах воєнного часу говоримо із заступником міського голови – директором Департаменту інтеграції громад, внутрішньої політики та роботи із внутрішньо переміщеними особами Віталієм Федорівим, пише ЗК.
– Ми дякуємо Збройним силам України за те, що ми є тиловим містом і тут є відносна безпека, бо повної безпеки зараз немає ніде. Це нас найперше зумовлює та стимулює у роботі для того, щоби всіма своїми силами ми тут у місті робили все від нас залежне, аби працювала економіка, щоби були ресурси відповідні. Власне ці ресурси, усі галузі громади повинні зараз спрямовувати для потреб Збройних сил України, бо без такої синергії про перемогу мріяти годі. Тільки якщо все буде взаємодіяти, тоді в нас все вдасться.
Наша громада у воєнний час активно включилася у допомогу фронту. Вже на самому початку, у лютому – березні, ми приймали внутрішньо переміщених осіб, формували допомогу, плели маскувальні сітки у школах. Практично у всіх селах люди відгукнулися для потреб військових, адже у нас були потреби із забезпеченням їх формою, бронежилетами тощо.
– Пане Віталію, попри ту допомогу, котру надає громада військовим та вимушеним переселенцям, життя триває. Села, як і сам Івано-Франківськ, мусять розвиватися, аби мати можливість підтримувати економіку краю. Нещодавно громада відзначила три роки з часу утворення. Чим сьогодні переймаються мешканці громади? Що їх турбує?
– Хочу сказати, що життя громади не зупинилося. Дякувати Богу, ми зараз у тилу і у відносній безпеці. У 18 селах громади проживає 45 тисяч населення. В усіх селах працює громадський транспорт. 99 відсотків транспорту становить комунальний громадський транспорт, у якому діє дуже вигідна вартість проїзду, діє безкоштовне перевезення пільгових категорій та дітей. Із карткою «Галка», погодьтеся, що шість гривень за проїзд – це невелика вартість. Навіть знаємо про такі випадки, коли мешканці сусідніх громад, які межують із нашими селами, користуються комунальним транспортом і так економлять на проїзді. Забезпечення транспорту – це великий виклик, чималі кошти, а також робота як транспортного підприємства, так і міської влади загалом. Зрештою це великий плюс, що в період воєнного часу транспорт не зупинився і продовжує працювати. Це певною мірою несе заспокоєння, адже коли транспорт працює, прибираються вулиці, вивозиться сміття, це все означає, що життя не зупинилося, воно триває.
– У вашому віданні новий для нашого часу напрямок діяльності, якого досі не було. Вам доручили опікуватися питаннями внутрішньо переміщених осіб. Скільки сьогодні у громаді маємо таких людей, котрі покинули свої домівки і поселилися у нас?
– У виконавчому комітеті відбулася реорганізація. І тепер кожен заступник міського голови отримав у відання департаменти. Для прикладу, я є заступником міського голови – директором Департаменту інтеграції громад, внутрішньої політики та роботи із внутрішньо переміщеними особами. Напрямок новий, але дуже необхідний. Специфіка органів місцевого самоврядування якраз дозволяє гнучко переформатуватись і реагувати на нові виклики та потреби.
У нашій громаді, згідно із даними ЦНАПу, зареєстровано офіційно 43 тисячі внутрішньо переміщених осіб. Але ми розуміємо, що більше половини цих людей вже повернулися до своїх домівок. Звичайно, мова йде про ті території, де вже відбулася деокупація. Це є, скажімо, Київська чи Харківська області. Люди туди повернулися, багато також поїхали за кордон. Час від часу ми проводимо звірку. Перевірити всіх вимушених переселенців дуже важко. Для прикладу, у наших школах навчається тисяча дітей, котрі мають статус ВПО. Легше порахувати тих людей, котрі зупинилися у селах громади. За тими даними, котрі я маю, в громаді зараз перебуває від 10 до 13 тисяч внутрішньо переміщених осіб.
Бачимо ті виклики, з якими доводиться стикатися у щоденній роботі. Ворог зараз б’є по енергетичній інфраструктурі країни. Тому розуміємо, що кількість внутрішньо переміщених осіб може збільшуватись із настанням сильних морозів.
– У Львові вже заявили про готовність додатково прийняти у себе ще 100 тисяч переміщених осіб. Яка ситуація в Івано-Франківську?
– Ви розумієте, готових обладнаних місць із альтернативним опаленням Івано-Франківська територіальна громада не має. Але у випадку погіршення ситуації в нас є один вихід – як це було і на початку повномасштабного вторгнення. Маємо заклади системи освіти, в котрих є вода, світло, каналізація. Аналогічна ситуація і в селах громади. Там є можливість використати будинки культури, амбулаторії, садочки. Це є шанс на перший час прихистити людей, бо в таких закладах є елементарні умови для проживання.
Багато міжнародних фондів цікавиться можливістю облаштування необхідних приміщень для переселенців. На жаль, у нас в громаді зараз немає можливості з нуля збудувати соціальне житло.
Міський голова ініціював, а виконавчий комітет вже ухвалив рішення про створення Координаційного центру взаємодії з внутрішньо переміщеними особами в Івано-Франківській міській територіальній громаді. Він буде створений не на папері. Для цього передбачається виділення приміщення, комп’ютерне забезпечення. Це буде постійне місце роботи для працівників Департаменту інтеграції громад, також сюди ми можемо залучати працівників Департаменту соціальної політики, Пенсійного фонду. Це має бути такий своєрідний майданчик для координації та співпраці із внутрішньо переміщеними особами. Ми маємо інформацію про створення громадських організацій внутрішньо переміщених осіб. Але водночас розуміємо, що не кожен, хто прибув до нашої громади, подає свої дані. До нас звертаються незалежні спонсори, котрі просять надати інформацію про людей, котрим насправді необхідна матеріальна допомога. Вони просять персональні дані переселенців. Але ми не висвітлюємо місця проживання людей. Зараз маємо один заклад, в якому проживає 120 людей. Ми опікуємося цим закладом.
– Міський голова говорив про підготовку ще як мінімум трьох таких закладів, де можна буде розмістити 400 сімей. Чи дійсно можливе створення таких притулків в Івано-Франківській громаді?
– Впровадження міжнародних коштів та виконання робіт на тих об’єктах – це питання часу, двох – трьох місяців як мінімум. Але цей центр – це дієвий крок. Він буде розташований на вулиці Дністровській. Його специфікою буде те, що одним із співголів центру буде вимушено переміщена особа. Ми ж розуміємо, що вимушені переселенці зможуть тісніше між собою співпрацювати. Очікуємо на матеріальну допомогу з обласної військової адміністрації. Мова йде про продукти харчування і засоби гігієни.
– На нас чекає непроста зима. Міська влада готує декілька варіантів, як пережити можливі збої у теплопостачанні та нестачі електропостачання.
– Дійсно і надалі для нас серйозним викликом залишається питання забезпечення теплом. Ми постійно обговорюємо питання створення центрів обігріву, щоби вони не були просто на папері, а щоб це були дієві місця, де всі, хто потребуватиме, змогли би прийти погрітися. Ми говоримо про всю нашу громаду, бо над цим питанням зараз всі працюємо і зосередили максимум уваги напередодні зимового періоду. Такі центри обігріву будуть не тільки в місті, але й у кожному селі громади.
– Цього року Івано-Франківська громада вимушено взялася за поточні ремонти вулиць, хоча ще на початку року говорилося про значну кількість капітальних робіт, які планували виконувати у всій громаді. Як виживають населені пункти громади у час обмеження капвидатків? Чи на все вистачає?
– Села не зупинилися. Минулого року ми активно малювали великі плани. Були створені фонди старост, усе в нас працювало, покращувалось матеріальне становище, проводились ремонти, відбувався благоустрій у кожному населеному пункті громади. Навіть не зважаючи на воєнний час, нам вдалося багато чого зробити у селах громади. Маю на увазі і добротно відремонтовані ділянки проблемних доріг. Найперше звертали увагу на ті дороги, якими рухається комунальний транспорт, аби автобуси не нищилися. Тепер маємо проїзні дороги. МДК та підрядні організації у цьому плані спрацювали дуже добре, і до зими наші дороги готові. Але утримання їх у зимовий період – це також буде чималий виклик для комунальних служб, бо частину техніки передали для потреб ЗСУ.
Ми старалися ремонтувати майданчики біля цвинтарів, біля шкіл. Загалом протягом цього року в кожному селі намагалися підтримати інфраструктуру.
– Чи не буде переглядатися маршрут громадського транспорту на Колодіївку, Добровляни та Узин, оскільки вже частково відремонтована ділянка дороги на Вовчинецькій горі?
– Я думаю, що цього не буде. В зимовий період це взагалі неможливо. Автобуси будуть їхати так, як вони курсують тепер – через Підлужжя. Можливо, з часом, коли буде повністю заасфальтована ця ділянка дороги, то рух у тому напрямку можна би було запустити. Це значно би скоротило рух комунальних автобусів на Колодіївку, Добровляни та Узин. Але сьогодні про це точно мова не йде.
– Що можна зарахувати до досягнень у житті громади загалом?
– Я би все-таки відзначив комунальний транспорт. Бо отримати можливість транспортного сполучення – це великий позитив. Відремонтований шматок сільської дороги – також один із позитивів для кожного населеного пункту. Якщо села Вовчинець, Хриплин, Крихівці, котрі були в складі міської ради із великими бюджетом, мали можливість вкладати кошти у свій розвиток, то більшість сіл, які приєдналися до громади, про такі капітальні кошти могли тільки мріяти. Це теж неправильно, бо ми живемо в єдиній державі, і не може такого бути, щоби сусідні села були в різних умовах. Суть децентралізації була правильна – щоби розвивати кращий менеджмент, застосовувати кращі технології. У планах в нас все було добре, але, на жаль, маємо такі реалії, з якими мусимо миритися і в яких вимушені жити та боротися.
Багато сіл зберегли свої здобутки, якими пишалися і до входження у громаду. Скажімо, Крихівці мають свою газету, вивчають історію рідного краю. У Чернієві серйозно займаються футболом – їхня команда грала на рівні аматорського чемпіонату. Не хочу нікого образити, але кожне село має чим похвалитися. Скажімо, мої рідні Братківці тепер мають вуличне освітлення. Камінне отримало дорогу, якої там не було. Усі відчули, що є добрий менеджмент і є повага до сіл. Якщо все добре організувати, то зміни на краще відбуваються. На жаль, 24 лютого всі наші плани змінила повномасштабна агресія.
– Попри війну, цього року Івано-Франківська громада зробила ставку і на сільське господарство. Створилося КП «Франківськ Агро», фермерство розвивається, розроблена програма підтримки аграрного сектору.
– Територія громади завдяки приєднанню сіл за площею збільшилася в п’ять разів. Не використовувати сільське і лісове господарство просто не можна. Так, навіть у воєнний час залишається пріоритетом створення індустріальних парків. Багато територій, котрі зараз увійшли у територіальну громаду, непридатні для оброблення. Є багато ділянок, які заросли кущами, чагарниками. Потрібні великі кошти, щоби підготувати поля для посівів. Поступово це буде робитися. Але для цього нам якнайшвидше потрібна наша перемога.
– До Івано-Франківська переїхали декілька десятків підприємств зі східних регіонів. Частково релокований бізнес готовий залишися в нашій громаді. Чи є підприємства, котрі зупинилися у селах громади?
– Сьогодні понад 60 підприємств вирішили вести свою діяльність у Івано-Франківській громаді. У селах немає, більшість зосереджена у місті. Це зрозуміло, бо для ведення бізнесу важливі комунікації. Великий запит був від релокованого бізнесу. Великі підприємства були готові переїхати до нас разом із своїм кваліфікованим персоналом. Але для цього вони вимагали, щоби можна було зразу і поселити певну кількість їхніх працівників. Саме індустріальні парки відкривають можливості для таких релокованих підприємств. А звідси – нові робочі місця, податки.
– З якими проблемами і труднощами стикається сьогодні громада?
– Вся громада хотіла б жити так, як і до війни. Але зміни змушують звикати до нових реалій. Зараз нам потрібно все робити, щоби зменшувати навантаження на електромережу. Це проблемно, зокрема, для такого міста як Івано-Франківськ. Адже навіть виробництво частково мусить обмежувати використання електроенергії.
– З нагоди третьої річниці громади в Івано-Франківську відбувся осінній ярмарок сільськогосподарської продукції та крафтових товарів. Чи будуть такі ярмарки традиційними для громади?
– До Дня громади ми провели єдиний такий ярмарок. Звичайно, у нас був задум зробити біля стадіону «Рух» постійнодіючий ярмарок. На жаль, маємо постійні тривоги, тому мусимо думати про безпеку людей.
Розмовляв Володимир БОДАК
