Зберегти символ Карпат: Чому бурий ведмідь опинився на порозі зникнення

За останні 50 років популяція бурого ведмедя на території України зменшилася з майже 1300 до 300 особин. Нелегальне полювання, вбивство через конфлікти з людиною та утримання в неволі – це лише мала частина причин, через які ми ризикуємо втратити символ Карпат.

У межах програми «Знайди ведмедя у собі» разом із експертами WWF-Україна ШО ТАМ розповідає, чому бурий ведмідь опинився на порозі зникнення, та як можна врятувати ситуацію.

Ігор Дикий 

зоолог, менеджер проєктів WWF-Україна

Бурий ведмідь може зникнути з території України

До середини ХІХ століття чисельність ведмедя в Карпатах була значною. Внаслідок інтенсивного промислу та тривалого і масштабного вирубування лісів цих тварин стало менше, і в першій половині ХХ ст. бурий ведмідь був взятий під охорону. Результати досліджень та порівняльного узагальнення літературних і статистичних даних свідчать, що в Карпатах за 40-річний період (1969–2009) чисельність бурого ведмедя поступово зменшувалася. Загалом за останні 50 років популяція скоротилася з 1300 особин всього до 300. 

Сучасна чисельність виду в Українських Карпатах за мисливською статистикою оцінена у 335 особин. Упродовж останніх років у лісах Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької областей кількість ведмедів оцінюється фахівцями від 200 до 400 особин. Утім через відсутність єдиної системи моніторингу точна цифра сьогодні, на жаль, відсутня.

Якщо темпи зниження популяції збережуться на рівні 1990-х років, ми можемо втратити карпатського ведмедя вже в близькому майбутньому. Водночас, завдяки збільшенню чисельності в лісах Словаччини, Румунії та Польщі, ми маємо щорічне поповнення і випадки заходів/переходів/міграції окремих особин на нашу територію. За останні роки це трохи зупинило стрімке зниження чисельності бурого ведмедя в Українських Карпатах, але не стало розв’язанням проблеми.

Крім того, за останні 8 років окремі особини ведмедя трапляються в деяких районах Полісся. З 2014 року фотопастки зафіксували дорослих особин ведмедя в межах Чорнобильської зони відчуження, на території Деснянсько-Старогутського НПП та Рівненського ПЗ.

Проте жодного разу не реєструвалися факти розмноження або присутності на українській території більш ніж однієї особини виду. Є припущення, що за сприятливих умов в майбутньому може відбутися розселення бурих ведмедів із білоруської частини. Однак, враховуючи рівень браконьєрства й ізоляцію цих тварин від осередків розмноження, про життєздатну стабільну субпопуляцію на Українському Поліссі говорити зарано.

Вирубка лісів та фрагментація оселищ – головний ворог бурого ведмедя

Найбільш помітною негативною причиною зміни середовища існування бурого ведмедя є інтенсивна вирубка лісів і велике рекреаційне навантаження. Зокрема помітно зменшується кількість місць, придатних для влаштування барлогів (старих дуплистих дерев, буреломів, захаращених ділянок).

До того ж, на популяцію впливає й масовий збір ягід та грибів місцевим населенням, а також турбування барлогів з новонародженими ведмежатами. Це і зимова вирубка лісу, і шум техніки, і гучна музика в районі витягів лижних трас. Також істотною перешкодою для життєдіяльності ведмедя стає розбудова мережі комунікаційних шляхів та туристичних об’єктів – так звана фрагментація середовища.

Звісно, на популяцію впливає й браконьєрське полювання та відстріл тварин через конфлікти з місцевим населенням. А також стихійні сміттєзвалища на туристичних стоянках. В останньому випадку відходи приваблюють ведмедів, після цього між хижаком та людиною виникає конфлікт, від якого страждає саме тварина.

Нам потрібен аналітичний центр моніторингу ведмедя

Перш за все, нам необхідно визначити та затвердити єдину схему методик моніторингу ведмедя. Це допоможе з’ясувати реальну чисельність виду та динаміку популяції, адже ми досі не маємо точних цифр через подвійні обліки. Потрібно визначити систему стандартних моніторингових ділянок у різних областях України та започаткувати аналітичний центр моніторингу ведмедя при фаховій науковій установі. Це дозволить проводити збір і аналіз всієї отриманої інформації про вид. 

Крім того, варто проводити навчання і стажування працівників заповідників, нацпарків та підприємств, установ і організацій, які працюють на територіях, що є місцем перебування ведмедя. Не менш важливо – проводити екопросвітницькі заходи. Змін потребує і законодавча база. Зокрема необхідно посилити охорону бурого ведмедя від браконьєрів, удосконаливши механізм притягнення до кримінальної відповідальності за полювання, купівлю та продаж тварин, а також за утримання ведмедів у неволі.

Окремо необхідно подбати про охорону місць зимівлі ведмедя та обмеження лісогосподарських робіт і полювання в місцях розташування барлогів на період сну ведмедів. А також розробити та впровадити ефективні програми з охорони та відтворення популяції ведмедя в Карпатах та субпопуляції на території Полісся.

Остап Решетило 

зоолог, менеджер проєктів WWF-Україна

На популяцію бурого ведмедя впливає зменшення кількості екокоридорів

Екокоридори – це такі елементи ландшафту, які, поєднуючи типові оселища існування видів, забезпечують переміщення, розселення і міграції особин. Прикладами екологічних коридорів для тварин є лісові масиви, русла рік, гірські хребти, узбережжя морів тощо. 

Екокоридори є життєво необхідними для існування багатьох видів. Адже їхні щоденні потреби (особливо у випадку великих і рухливих видів тварин) часто вимагають більших площ існування, аніж зазвичай вони можуть собі дозволити в сучасному трансформованому діяльністю людини середовищі. 

Саме в такому середовищі й проявляється важлива структурно-функціональна роль екокоридорів. Вони покликані поєднати ізольовані «острівці» природних оселищ тварин, придатних для їх існування, у «морі» видозміненого ландшафту. Фактично, екологічні коридори виконують роль «мостів», якими тварини мають змогу переміщуватися між «островами», задовольняючи свої різноманітні потреби.

У випадку ведмедів екологічними коридорами є неперервні лісові масиви, яких, на превеликий жаль, в Україні стає дедалі менше. Через це тварини не мають змоги повноцінно існувати в обмеженому середовищі, що й впливає на спад життєздатності та чисельності популяції.

Повноцінна міграція неможлива без екокоридорів

Міграції забезпечують виживання ведмедів, і це є ключовим у цьому контексті. Без міграцій виживання ускладнюється аж до цілковитого занепаду популяцій. А повноцінні міграції неможливі без дієвих екологічних коридорів, що забезпечують мігруючих тварин усім необхідним: поживою, відпочинком, безпекою тощо. 

Конкретизуючи міграційні потреби ведмедів, слід відзначити велику роль лісових масивів гірських систем Карпат, адже поза ними в Україні ведмеді практично не трапляються. Карпатськими лісами ведмеді здатні мігрувати й за межі нашої держави – до сусідніх карпатських країн (Румунія, Польща, Словаччина). Або й навіть «карпатським транзитом» через Україну на сотні кілометрів.

Вихід є – штучні екокоридори нарівні з природними

Безперервні масиви лісів можуть бути не лише сформовані природою, а й насаджені людиною. Однак важливо, аби ці штучні екокоридори були саме там, де вони потрібні, і забезпечували структурні та функціональні вимоги виду. Тоді ведмеді матимуть більше просторових можливостей, менше загроз і ризиків під час своїх сезонних переміщень. 

Одним з оптимальних на сьогодні сценаріїв втілення ідеї екокоридорів є такий варіант послідовності дій, який насамперед забезпечить наукову компоненту:

визначення/локалізація міграційних шляхів ведмедя у Карпатському регіоні;

подальший ландшафтний аналіз, який встановить вразливі місця екокоридорів. Там згодом можна буде пропонувати і реалізовувати заходи з мінімізації відповідних міграційних загроз (не лише насадження лісових масивів чи лісосмуг, а й створення екодуків чи «зелених мостів» у місцях перетину зі жвавими автомобільними трасами); 

тривалий моніторинг дієвості екокоридорів (перш за все, новостворених) задля відповідних висновків щодо їхньої придатності для ведмедя, ефективності і покращення у майбутньому. 

WWF-Україна сьогодні реалізує одразу два проєкти, пов’язані з вивченням екологічних коридорів та шляхів міграції диких тварин – SaveGREEN (Захист функціональних можливостей транснаціонально важливих екологічних коридорів басейну річки Дунай) та OBWIC (Відкриті кордони для дикої фауни у Карпатах).

Роман Черепанин

еколог, менеджер проєктів WWF-Україна

Від конфліктів з хижаками рятують електроогорожі

Проблема конфліктів між людиною і дикою природою особливо актуальна у Карпатах, де мешкають великі хижаки (вовк, бурий ведмідь і рись), і в районах, де розвинене пасічництво і пасовищне господарство. Особливо часто конфлікти (напади ведмедів на пасіки чи вовків на худобу) відбуваються в місцях концентрації диких тварин у віддалених районах. Наприклад, у Верховинському районі Івано-Франківської області чи Рахівському районі Закарпатської області.

Експерти WWF-Україна підрахували: за період 2019-2020 років сталося щонайменше 27 нападів великих хижаків на місцеві господарства у Карпатах. Внаслідок цього загальні збитки фермерів та пасічників склали понад 550 000 гривень. Це 91 вулик з бджолиними сім’ями та урожаєм меду, а також 67 свійських тварин.

Аби запобігти нападам диких тварин необхідно працювати на локальному рівні з місцевими фермерами, пасічниками, громадами й асоціаціями для популяризації сталих інструментів співжиття і запобігання конфліктів як-от електроогорожі. 

Наразі в Українських Карпатах недостатньо інструментів для запобігання конфліктам з великими хижаками, тому команда WWF-Україна зайнялася цим питанням. Зокрема ми надали у користування 29 електроогорож (11 для пасічників та 18 – фермерам). Сьогодні ці господарства не мають збитків та матеріальних втрат внаслідок нападів вовків, бурих ведмедів чи рисей. Електроогорожі виявилися надійним і практичним інструментом попередження нападів на місцях. 

Питання потребує уваги не лише на локальному рівні

Протягом літнього сезону 2021 року в Рахівському та Верховинському районах Закарпатської та Франківської областей великі хижаки забрали щонайменше 22 тварини (у 7 фермерів) та зламали 6 вуликів (у 2 пасічників). Усі ці господарі не мали сучасних засобів захисту. 

Для покращення співжиття людини і великих хижаків в регіоні необхідно:

на системному рівні здійснювати моніторинг конфліктів та нападів диких тварин на господарства (пасіки, ферми тощо);

популяризувати сталі інструменти співжиття, як-от електроогорожі та пастуші собаки, які теж є надійними охоронцями стад; 

відроджувати традицію полонинського господарювання, яка приносить як економічні, так і соціальні та природні блага.

Тобто лишень комплексно, використовуючи сталі методи господарювання та різноманітні інструменти захисту, ми зможемо досягти зменшення конфліктів із великими хижаками в Карпатському регіоні та гармонійного співжиття людини і дикої природи.

Утім важливо працювати не лише на локальному, а й на національному рівні. Зокрема, необхідно розробити і затвердити механізм компенсаційного законодавства. Аби держава могла відшкодовувати людям збитки, спричинені червонокнижними великими хижаками. Такий законопроєкт допоможе вирішити проблему на системному рівні країни, а не просто закрити питання в окремих регіонах.

Анна Гайова

юрист, менеджер проєктів WWF-Україна

Законодавча база – не ідеальна та потребує змін

Крім покращення підготовки первинних матеріалів справ та збільшення мінімальних штрафів, варто здійснити ще кілька кроків, які б суттєво допомогли протидіяти порушенням проти дикої природи. 

Криміналізувати контрабанду видів, які охороняються Червоною книгою України та Конвенцією про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES). Зокрема до статті 201 ККУ (контрабанда) варто додати особин, що занесені до додатків CITES та Червоної книги України, їх частини та/або похідні. 

Подовжити строки для накладення адміністративного стягнення щодо правопорушень, пов’язаних із дикою природою та довкіллям, щонайменше до 6-12 місяців. Наразі стягнення може бути накладено не пізніше 3 місяців з дня вчинення правопорушення. А у випадку продовження правопорушення – не пізніше 3 місяців з дня його виявлення.

Сьогодні ми активно працюємо над цим разом із партнерами, зокрема і в рамках проєкту SWIPE («Ефективне розслідування злочинів проти дикої природи у Європі»). 

Представники WWF-Україна також долучаються до роботи над законопроєктами, що перебувають на розгляді ВРУ: №2765 (щодо охорони водних біоресурсів та середовища їх існування – ініційований WWF, наразі готується до другого читання, порушує питання підвищення штрафів по статтям Кодексу про адміністративні правопорушення та криміналізації контрабанди), №5420 (щодо криміналізації контрабанди), №6175 (про адміністративні правопорушення в частині посилення відповідальності в сфері охорони природи та використання природних ресурсів) та №6175-1 (щодо посилення відповідальності у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів).

Громадськість також може вплинути на ситуацію

Крім того, важливо працювати над інтенсифікацією взаємодії і обміну досвідом, інформацією між різними органами влади. Зокрема, між адміністративними органами CITES в Україні та правоохоронними органами, Держмитслужбою.

Також не зайвим було б посилити тиск громадськості на судову, природо- і правоохоронну системи. Це сприятиме подоланню одразу кількох стримуючих факторів: низького рівня суспільного інтересу та розуміння проблеми, відсутності обізнаності та недостатньої уваги політикуму до питання. 

Важливою і необхідною умовою покращення ситуації із захистом дикої природи могло б стати і розв’язання питання відсутності рятувальних центрів. Адже це заважає владі вилучати тварин заради їхньої безпеки під час розслідування або ж взагалі починати розслідування. Активно порушується питання необхідності створення переліку організацій/ реабілітаційних центрів по роботі з дикими тваринами. Сьогодні існує лише 5-6 майже заповнених притулків для ведмедів. Тоді як з левами, дельфінами, вовками та іншими дикими тваринами досі існують величезні проблеми.