Огидна якість “великого Зеленського” є основною проблемою Зеленського “маленького”. Вирушаючи президентствувати, вчорашній артист покликав на допомогу людей, переважно випадкових, як він сам, які ні з досвіду, ні просто за внутрішнім масштабом не відповідають вимогам країни.
Президент України виступив на з’їзді своєї партії, щоб презентувати своїх кандидатів на місцеві вибори, і розповів, що “слугами” загалом задоволений. Раду розпускати наміру не має, а “фотографами і тамадами” в парламенті гордий, тому що в історії, виявляться, є їхні великі справи. Хоча, звичайно, не без окремих, як водиться, недоліків: є якісь “мікроби, бактерії у вашому здоровому організмі”.
Ось це “вашому”, сказане щодо власної партії, звичайно, від лукавого: очільник держави невід’ємна частина “зеленого” організму – найважливіший орган, несуча конструкція. По суті, навколо Зеленського наросло зовнішнє тіло – “великий Зеленський”. І те, що наросло саме таке, а не якесь інше, його пряма заслуга. Зрештою, у носія бренду “Слуга народу” знайшлися час, сили і бажання поміняти генпрокурора, уряд і голову офісу, а партійні будівельники лишаються ті ж. Отже, до них великих претензій немає, за винятком мікробів.
Недоречне самозамилування верховного “слуги” нагадало, а присутність на з’їзді Олега Філімонова – кандидата в мери Одеси – цей спогад оживило, знаменитий монолог Яна Левінзона, який у 80-ті виступав разом з Філімоновим за команду “Одеські джентльмени”. Там герой в ході розповіді весь час заглядає у дзеркало і, не відриваючись, повторює: “Краса!” Класика радянського КВНу, Зеленський не може її не знати. Але знати і приміряти до себе, ми ж розуміємо, речі різні.
Тим часом саме огидна якість “великого Зеленського” є основною проблемою Зеленського “маленького”. Вирушаючи президентствувати, вчорашній артист покликав на допомогу людей, переважно випадкових, як він сам, які ні з досвіду, ні просто за внутрішнім масштабом не відповідають вимогам країни.
Компенсувати його власну неготовність виконувати обов’язки державного лідера просто немає кому, хоча Андрій Єрмак, судячи з усього, прямо протилежної думки. Показово, що і серед депутатів парламенту від правлячої партії далеко не всі запаслись партійними квитками: навіть у власному, м’яко кажучи, вельми недосконалому колі партійний продукт багатьом здається сумнівним.
Якщо безглуздий підбір людей у парламентську команду ще якось можна було виправдати шаленою терміновістю виборів, які відбулись одразу за інавгурацією, то кадрова безпорадність, з якою “слуги” підійшли до місцевої кампанії, очевидна партійна недоладність і дикі призначення на високі посади мають тільки одне пояснення: тотальний провал політичного HR-менеджменту. І йдеться не тільки і не стільки про нерозторопність окремих Олександра Корнієнка або Давида Арахамії і кадрову негидливість Єрмака. За рік вже можна говорити про крах обіцяного проєкту універсального оновлення, тобто власне проєкту Зеленського.
Здавалося б, до кінця парламентської і президентської каденції ще стільки часу, можна ще багато поправити. А раптом вдасться запустити механізми залучення у владу нових цікавих людей? Але вікно і без того не дуже високої довіри до вже несвіжої влади у масового виборця закривається, а в середовищі, яке могла б послужити джерелом поповнення свіжими кадрами, скептичне ставлення до реформаторського потенціалу Зеленського від початку нижче, ніж в середньому по країні.
За минулий рік «слуги» зуміли переконати тих, хто сумнівається, що від них краще триматися подалі, щоб уникнути репутаційних втрат. Ті, кому на репутацію давно наплювати, на кшталт Олега Татарова, Дениса Пудрика або, о жах, Піскуна, Фокіна або Кравчука, тут як тут. Замість обіцяної кадрової революції країна отримує кадрову деградацію. Асоціюватися з владою стає так само непристойно, як в роки Януковича.
Тут би політичним опонентам Володимира Зеленського і зрадіти, тому що він безнадійно звалюється в піке, але ні. Те, що президент-сюрприз не зміг задовольнити потужний суспільний запит на якісне оновлення політики, не означає, що цей запит кудись зник, просто в очікуваннях з’являється більше туги і злості: туги від нездатності України налагодити цивілізоване життя, і злості людей на себе і на політиків за цю нездатність. Невеликий, але показовий досвід «слуг» показав, що з нальоту вирішити цю наболілу проблему не вдасться. І точно її рішення не очікують від тих, хто з нею навіть не намагався впоратися в колишні роки.
