Живих від мертвих у Коломийській райлікарні відмежовує смугаста біло-зелена фіранка.
По один її бік – 57-річний Василь. Каже, як тільки його випишуть, умить поїде на рибалку. По інший бік – 67-річний чоловік. У чорному пакеті. За кілька хвилин медики відвезуть його до моргу, пише “Галка” з посиланням на репортаж англомовного видання Kyiv Post.
«Саме важче для медика – це очі пацієнтів, яких вони втратили» – каже лікар Віктор Бойко – «І в той момент ті очі…краще тих очей нікому не бачити, бо ті очі довго сняться. Це очі, які молять про допомогу, очі, в яких відчай, очі, в яких реальний страх».
«Рідко який лікар довгожитель» – додає Бойко – «Вмирають пацієнти і разом з кожним вмираючим пацієнтом на одну хвилину помирає той лікар, який його втратив, який його лікував»
.В Коломийській лікарні, що на Івано-Франківщині, від початку пандемії коронавірус забрав життя 205 пацієнтів. Через ковід смертність в установі збільшилась удвічі.Але є пацієнти, які не погоджуються вмирати. Таких в лікарні називають «пацієнт з нестримною жагою до життя.»Василь один з таких. В реанімації він вже три місяці. Василь так довго був у кисневій масці, що його ніс почав гнити. Лікарям довелося перевести його на інший апарат. Тепер Василь отримує кисень через прозорий шолом і готується на Великдень їсти паски вдома.
На сусідньому ліжку – Тарас. На його тумбочці чашка з написом “Найкращий тато”. В нього п’ятеро дітей. Каже, шкодує, що ставився до коронавірусу легковажно:«Не розумієш до того моменту, допоки ти не прокидаєшся серед ночі та відчуваєш катастрофічну нестачу кисню, ти хочеш дихати і не можеш. В той момент якраз приходить оце розуміння того наскільки це серйозна недуга. Наскільки ти граничиш між життям і, можливо, чимось другим, що ми ще не розуміємо.»
«Коронавірус дав зрозуміти людям що таке ковток свіжого повітря – те, що ми маємо, але не цінуємо» – каже Бойко – «Це можливість дихати».
