Минулого четверга у Франківську завершився концертний сезон «На шапку». Уже сьомий. Традиційні благодійні концерти у нашому місті не змогли перервати ні карантин, ні повномасштабне вторгнення.

Волонтери з року в рік продовжують збирати кошти на обладнання у відділення онкогематології обласної дитячої лікарні.

Про підсумки цього сезону «Репортер» говорить зі співорганізаторкою концертів Людмилою Лінник, передає Правда.іф.

Людмило, на що саме збирали цього року?

Ми в кожному сезоні консультуємося з фахівцями онкогематології, запитуємо, яке обладнання найбільше їм потрібно тут і зараз. Цього разу лікарі сказали, що це тромбоеластограф. Це прилад, який використовують для дослідження крові. Хімія вбиває не тільки ракові клітини, вона руйнує також клітини крові, особливо сильно від цього страждають тромбоцити. Тобто, саме ті клітини, які відповідають за згортання крові. Фактично дитина може померти від внутрішньої кровотечі, тому що ці кровотечі, як правило, такої інтенсивності, що їх практично неможливо зупинити. І це власне один з найбільших ризиків для онкодіток. Тому за станом системи крові дитини треба стежити ретельно і постійно. І власне тромбоеластограф дає можливість це робити. В нас його немає в онковідділенні, навіть у лікарні його немає.

Яка його вартість?

Власне, коли ми почали сезон, його ціна на той момент була орієнтовно 600 тис грн. А коли перед закінченням сезону почали дзвонити постачальникам в Україні, то нам назвали ціну – 1 млн 600 тис грн. Ми від такої ціни знепритомніли. Але ми ж волонтери, ми ж дістанемо праву лусочку із задньої лапи єдинорога! Тому почали підключати наших знайомих за кордоном, вийшли напряму на виробника і вже фактично домовилися про прилад. На момент, коли ми закінчили сезон, то не вистачало ще 150 тис грн.

Зараз уже менше, бо відкрили банку, додатковий збір, віримо, що зберемо. Якщо вдасться зібрати більше, то це буде дуже класно, бо зможемо закупити більше витратних матеріалів.

А з погляду організації – як пройшов цей сезон “На шапку”, легше чи важче?

Сезон був дуже складний. Ми запланували 24 концерти – відбулося 17. Двічі концерти доводилося відміняти, бо були похорони наших, дні жалоби. Також кілька концертів ми були змушені скасувати через те, що не було кому виступити.

Особливо на початку сезону ми стикнулися з двома такими проблемами. Перша, може, це не дуже приємно озвучувати, але це правда – люди боялися ТЦК. Просто так і казали, що ми не будемо грати, ми боїмося. І друга – деякі гурти порозпадалися, бо люди виїхали за кордон, пішли на війну, дехто й загинув.

Загалом сезон був важкий, але, незважаючи навіть на це, все одно збір був хорошим і все одно ми дотягнемо і купимо те, що пообіцяли.

Зазвичай у нас виступають виконавці наші, місцеві, тому що проєкт благодійний, і в нас немає можливості запрошувати людей з інших міст, оплачувати їм дорогу, якийсь елементарний райдер.

Важлива вимога – в нас люди грають наживо, тому далеко не всі можуть виступати «На шапку». Є багато виконавців, які співають під фонограму, наприклад. Це не наш формат, ми намагаємося дотримуватися цього правила постійно, з дуже рідкісними винятками. Але знижувати планку ми не хочемо.

Навіть коли так бракує людей?

Знаєте, від самого початку цей проєкт для нас був не тільки про збір грошей. Бо можна поставити колонку, включити якусь музичку, стояти з капелюхом і збирати гроші.

Але ми ставили собі набагато вищу мету. По-перше, в контексті цього проєкту ми постійно говоримо про культуру благодійності. Про те, як, на що потрібно збирати гроші, кому можна і не можна донатити, як не потрапити на шахраїв. По-друге, від самого початку ми будуємо спільноту – спільноту благодійників, музикантів, волонтерів, глядачів.

І це відчувається, коли ти приходиш на черговий концерт, бачиш, що прийшли твої люди. Прийшли ті, кому цікава якісна класна музика наживо. В нас є постійні глядачі, в нас є наші улюблені безхатьки, які приходять на кожен концерт і вони кидають гривню-дві-п’ять, приходять батьки з дітками. Приходять люди з інвалідністю, діти з інвалідністю, яких батьки спеціально приводять на концерти. І, власне, побудова цієї спільноти навколо проєкту для нас є дуже важлива і цінна.

З одного боку бачимо от цей позитив, а з іншого – знаємо, що був цього року випадок, коли до вас викликали поліцію…

Поліцію викликали, коли в нас виступала «Пенсія». Коли виступає «Пенсія», завжди викликають поліцію. Якщо «Пенсія» виступала, а поліцію не викликали, значить виступ не вдався.

«Пенсія» – це завжди специфічно. Є ті, які розуміють, кайфують, беруть участь. Є ті, які розуміють, кайфують, спостерігають. А є ті, хто не розуміє, для них це виглядає дивно і дико. І вони якось теж хочуть реагувати, тому викликають поліцію. Ну тобто байдужим однозначно не залишається ніхто.

Ми спокійно до цього ставимося. Так, це трохи підбішує, трохи дратує, але в нас за сім років існування проєкту вже такого було… Нас і забороняли, і дозволи не давали, і поліцію викликали не раз, і приходили, розказували, що ми не так, не на то, не тим збираємо гроші. З останнього – це якийсь чувак причепився, що в нас каска не така.

Це якась вже свіжа історія?

Це американська каска, нам її на початку повномасштабки хтось приволік і сказав – хлопцям на фронт. Ми подивилися і зрозуміли, що хлопцям на фронт ця каска не підходить, вона не якісна. Вона в нас лишилася, як сувенір. І ми подумали, а давайте візьмемо її «На шапку», бо вона важка, її вітер не здуває, можна поставити просто на бруківку перед сценою. І тут прийшов дядько, який сказав, що вона радянська, а ми сякі-такі. Влупив істерику. Правда, потім вибачався, сказав, що погарячкував.

Всяке буває. Також є нюанс, наприклад, дуже дивно, коли ти стоїш на площі з тим капелюхом і бачиш, що йдуть твої знайомі. А вони тебе побачили й різко змінили траєкторію руху. Це дуже смішно, тому що, друзі, якщо я там стою з капелюхом, це ж не означає, що ви мусите мені задонатити.

Це вже був третій сезон в часи повномасштабного вторгнення. Бачите різницю по зборах?

Від початку повномасштабного вторгнення цього року збір найменший. Наприклад, прийшло ті ж 100 людей і зробило 100 донатів, але якщо раніше це було по 200 грн, то тепер по 20. Тобто люди приходять, їх багато, вони донатять, але маленькі суми. Може, тому що дуже багато благодійних зборів. Й іноді буває важко конкурувати онкохворим дітям з потребами ЗСУ.

Але разом з тим, є люди, які сім років відкладають хороші такі суми саме на ці збори. У нас є військові, які донатять. Дуже приємно, коли військовий приходить у відпустку і спеціально приходить до нас і приносить якусь там певну суму.

До речі, нам часто роблять зауваження, що от війна, а ми тут танцульки влаштовуємо. Скажу, що дуже часто наші глядачі – це військові, які перебувають, наприклад, у відпустці. І дуже класно спостерігати за тим, як вони приходять, зупиняються, слухають музику. Особливо зворушливо, коли він іде або з сім’єю, або з дівчиною.

Починають танцювати, обіймаються, і ти розумієш, що вони отримали маленький куточок щастя. Це і їм теж потрібно – розуміти, що десь тут є острівець спокою, мирного якогось життя. Це насправді дуже круто.

В минулому сезоні до нас приходила жінка, привозила чоловіка – військового з ампутацією. І вони були кожен четвер. І коли в цьому сезоні він прийшов вже на протезі, ми безмежно раділи. А потім виявилося, що вони з сім’єю виготовляють порційні десерти і вже вони стали учасниками наших ярмарків і долучаються до наших благодійних зборів.

Авторка: Женя Ступ’як

Фото: Олег Нетецький

Долучитися до збору на тромбоеластограф можна тут:

Посилання на конверт ПриватБанк: https://next.privat24.ua/send/dqjti

Номер картки конверта, прив’язаний до волонтерської картки Качурової Лесі:

5168752108499446

Посилання на банку Моно https://send.monobank.ua/jar/6N5Eex3q2U

Номер картки банки Моно

5375 4112 1850 7452