Григорій Муляр (Grigorii Myliar) з позивним “Поляк” з перших днів повномасштабного вторгнення долучився до 206 батальйон територіальної оборони ЗСУ.
Нині він командир відділення роти вогневої підтримки. Спокійний, виважений, надійний і досвідчений боєць. Побратими без тіні сумнівів говорять: “З Гришею можна йти куди завгодно, він стоятиме до кінця”.
– Пройшло два роки війни. Чи не шкодуєш, що пішов добровольцем?
– Ні, не шкодую. Я зробив це абсолютно свідомо. З цією війною і нашим ворогом треба покінчити назавжди, щоб наші діти і онуки не брали зброю до рук… Я прийшов до військкомату 23.02.2022, а 24.02.2022 вже з речима був в нашому батальйоні. Це війна до повної перемоги!
– Як змінила тебе війна?
– Змінилось ставлення до смерті, воно стало якимсь філософським. Особисто для мене найважче — це вихід на позиції, коли останні кілометри їдеш в авто з вимкненими фарами і розумієш, що від тебе нічого не залежить. Одне діло коли ти в окопі зі зброєю в руках і перед тобою ворог.…Тут багато залежить саме від тебе, твоїх вмінь, фізичних можливостей. А в авто без світла, в абсолютній темряві, коли знаєш, що в будь-яку мить може прилетіти fpv, або попросту злетіти в кювет, їдеш і молишся (прим.: сміється). На війні не буває агностиків.
– Як уявляєш нашу перемогу?
– Перед самою повномасштабною війною, за пару місяців, моя донька отримала пропозицію руки і серця, вони з нареченим вже навіть обрали місце для церемонії. Але наступило те саме 24 лютого. І Аня сказала, що весілля буде тільки після моєго повернення з війни. Тому для мене наша перемога — це коли я поведу свою донечку до алтаря…Отакі в мене дивні асоціації з нашою Перемогою…))
