Місто Хуст – одне з найбільших на Закарпатті, а його історія починається з неприступної фортеці, побудованої на вулканічній 170-метровій горі ще на межі XI-XII століть, що мала захищати важливий торговий шлях.
“Еспресо.Захід” розповість, чим цікавий Хустський замок, яка його історія та які легенди пов’язані з фортецею, залишки якої височать при в’їзді у Хуст, пише Правда.іф.
Історія Хустського замку
Фото: Богдан Шерегій
На території сучасного міста Хуст люди проживали з давніх часів. Археологічні розкопки свідчать, що ще дві тисячі років тому тут мешкали так звані культури карпатських курганів, які згодом асимілювалися зі слов’янами. Понад тисячу років тому угорські племена, які рухалися з півночі на південь у пошуках землі для проживання, захопили Закарпаття, яке стало східним форпостом Угорського королівства.
Тож замок у Хусті побудований як угорська королівська фортеця на стратегічно важливому місці для захисту прибуткового соляного шляху. За переказами, будівництво фортеці почалося в 1090 році та було закінчено за короля Бели ІІІ у 1191 році. Довкола фортеці все інтенсивніше почало розвиватися місто русинів, які становили більшість регіону. До речі, одна з легенд про назву Хуста безпосередньо пов’язана з замковою горою.
“Якось нечистий вирішив залишити пекло та повернутися на землю. Пробив головою землю серед рівнини з мальовничими краєвидами, але трапилася з ним біда – не зміг витягнути на поверхню кінчик хвоста. Що він тільки не робив, але витягти хвіст так і не вдалося. Від його зусиль уся рівнинна місцевість горбами та горами вкрилась. Нечистий з розпачу завив від болю так, що було чути в усіх куточках світу: “Ой, мій хвуст-хвуст-хвуст!.. “. Долиною покотилося відлуння, його відчайдушного крику: “Хуст-хуст-хуст…”. Нині на тому місці, де з пекла вибрався нечистий, височить гора, а поселення, що зародилося навколо неї, назвали Хустом”, – розповідають міські гіди.
У часи Середньовіччя фортеця у Хусті, яка мала довжину 160 м і ширину 70 м, була однією з найміцніших і найвизначніших у всій Угорщині. Замок неодноразово зазнавав облог від руських, польських, татарських, турецьких, трансильванських і габсбурзьких військ. Зокрема, з 1281-го до 1321 року твердиня належала князям Галицько-Волинської держави.
Фортеця є замком з нижньою та верхньою самостійною системою оборони. Нижній замок був укріплений трикутними бастіонами, звідки можна було контролювати дорогу до верхнього замку. Тут були житлові та господарські будівлі, в’язниця та церква. У кінці дороги, що вела до верхнього замку, був глибокий рів, а перетнути його можна було лише підйомним мостом, який захищали бастіони. У центрі цитаделі був колодязь глибиною понад сотню метрів.
За угорських часів замок кілька разів змінював власників, однак більшість часу належав королям та їхній родині. У першій половині XVI століття, коли Угорщина більшою мірою опинилася під владою Габсбургів, замок у Хусті також перейшов до них. Війська Фердинанда І окупували його у 1541 році. Після цього за фортецю взялися італійські архітектори, які відремонтували замок і зміцнили його: з’явилися нові бастіони, а стіни відтоді наче виростали зі скелі, бо були побудовані з різьблених кубоподібних каменів.
Фото: Вікіпедія
У другій половині XVI століття замок кілька разів змінював власників через війну Габсбургів з Трансильванією. У XVIІ столітті ситуація не змінилася, до того ж на нього неодноразово зазіхали турки й татари, та здебільшого вони погоджувалися зняти облогу після великого викупу.
У кінці XVII століття замок зазнав чимало лиха як через погодні умови, так і через необережність поводження зі зброєю. В цій місцині дуже часто спостерігаються блискавки й бурі, враховуючи, що високий замок розміщений на пагорбі, блискавиці неодноразово вдаряли в нього. А 1692 року через необережність замкового капітана, стався вибух пороху у верхньому замку, який завдав великої шкоди. Хоча до кінця століття фортецю знову відремонтували, та надалі не вберегли від руйнувань.
Турецький мандрівник та історик Евлія Челебі на початку 1660-х років так описав фортецю, яку бачив на власні очі:
“Хустський замок розташований на вершині гори Хасана. Мури його високі і товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота його вже сягає неба. Житлові будівлі, повернуті вікнами на схід, здіймаються одна над одною. Дахи палаців вкриті кольоровою черепицею, дахи церков — залізом, хрести на них — з чистого золота і так сяють, що в того, хто дивиться на них, втомлюються очі й він змушений, з повагою до них, опускати погляд. Виноградникам і садам немає кінця. Його вода і повітря приємні”.
Фото: Вікіпедія
Відомо, що на середину XVIІІ століття часті буревії й удари блискавок спричинили знову значні руйнування. Одна з таких блискавок, що вдарила 3 липня 1766 року, нібито влучила у склад, де зберігався порох, що спричинило надзвичайної сили вибух і подальшу пожежу. Так буря змогла знищити те, що не могли зробити століттями тисячні армії.
Фото: Вікіпедія
Хоча Габсбурги, які на той час остаточно заволоділи замком, намагалися його відбудувати, однак місцеві урядники не бачили в цьому сенсу. До того ж імператор Йосиф ІІ, що особисто відвідував Хуст, не був зацікавлений в цьому. Бо, по-перше, руйнування були значними, а по-друге, політична ситуація змінилася. Після розшматування трьома імперіями Речі Посполитої все Закарпаття втратило своє стратегічно оборонне значення. Тому в кінці XVIІІ століття влада дала дозвіл місцевому населенню розібрати замок на будівельне каміння, з якого почали зводити нові церкви та будинки в Хусті. А гарнізон, що тут був, перейшов у сусідній замок у Мукачеві.
Легенди, пов’язані з фортецею у Хусті
На сьогодні від замку залишилися руїни. Звісно, ведуться розмови про комплексні програми щодо проєктів його реконструкції, однак це коштує мільйони доларів, які точно не виділять у часи війни.
Фото: Вікіпедія
Зараз до замку можна дійти за 25 хвилин із Хуста пішохідною стежкою, яка починається біля парку на південній околиці міста. Стежка стартує з пласкої бруківки та переходить у ґрунт біля вершини. Із замкової гори відкривається чудовий краєвид на Хуст та околиці. Там можна почути від місцевих краєзнавців не одну легенду про цей давній замок.
Родовід Дракули
Одна з популярних легенд розповідає, що родовід того самого графа Дракули, якого з доброї волі (фантазії) ірландського письменника Брема Стокера назвали вампіром, безпосередньо пов’язаний з Хустським замком та його околицями.
Тож ця історія каже, що у 1329 році угорський король Карл I Роберт за особливі заслуги перед короною подарував лицарю на ім’я Драг і його брату Вальку Хустський замок з околицями. Драг, що в перекладі з румунської означає “чорт”. Він жив у селі поблизу Хуста, яке тепер називається Драгово. Кажуть, Драг був людиною відважною і злою, мав страшний норов і ще більш страшне обличчя, понівечене шрамами. Попри це, у Драга велися гроші через його успішні походи та багаті землі.
Угорський король усе більше грошей почав брати у борг від Драга, а віддавав їх новими землями. Тому скоро володіння Драга зросли в кілька разів, а сам лицар нібито знахабнів і почав вимагати від короля додаткових привілеїв. Король зрозумів, що виростив змію під боком, тому вирішив позбутися Драга. У сусідньому Виноградівському замку король поселив ще одного завзятого воїна – барона Берені, і доручив йому позбутися Драга у будь-який спосіб. У ході нескінченних боїв барон таки витіснив Драга з рівнини і змусив переселитися того аж у гори Трансильванії, де рід Драгів став родом Дракул. А всім відомий Влад Дракула є нібито прямим спадкоємцем лицаря Драга – власника Хустського замку.
Хоча ця легенда далека від правди, та все ж туристи її особливо полюбляють. Зважаючи на популярність містичного графа Дракули.
Скарби Хустського замку
Звісно, що з кожним замком пов’язані свої легенди про заховані скарби, тому Хустський теж не є винятком. Як вважає дослідник замку Богдан Шерегій, такі припущення мають право на життя. Адже відомо, що 1600 року тодішній власник замку Джорджіо Баста накопичив у фортеці величезні багатства, зібравши разом усі трофеї, здобуті під час битв із трансильванськими князями. А ось чи встиг він їх вивезти із замку під час облоги, досі невідомо.
Також на території замкового комплексу є поховання аристократів графа Ференца Редеї та його сина Ласла. Відомо, що в ті часи до могили клали особисті речі померлого, зокрема й коштовну інкрустовану зброю, золото, срібло тощо.
Дослідник Богдан Шерегій упевнений, що в замку були й підземні ходи – невід’ємний атрибут структури будь-якої фортифікаційної споруди. Щобільше, на старих картах один із таких підземних ходів навіть зображено й позначено як льох коменданта. Загалом є різні припущення щодо наявності розгалуженої мережі підземних ходів. Але точно можна сказати, що там, де є такі тунелі, точно можуть зберігатися різні цікаві й коштовні атрибути минулого.
