Лавини, ураганні вітри, людська халатність і жодної секунди на зволікання.
Про те, що означає бути рятувальником, чим небезпечні Карпати і як правильно підготуватися до гірської мандрівки, аби не наражати себе на небезпеку, поділився із Суспільним керівник Чорногірського пошуково-рятувального поста на горі Піп Іван Василь Фіцак.
Коли і як у Вас виникло бажання стати рятувальником?
– У п`ятому класі я пішов на туристичний гурток. Я запалився горами, і з 13-ти років ми почали організовувати різноманітні подорожі. Саме так я зрозумів, що це – моє. Моє – на все життя. Хоч скільки років минуло – мені вже зараз майже 40 – я подорожую, мандрую, займаюся багатьма роботами, які пов`язані з Карпатами. Це і знакування туристичних шляхів, і просто мандрівки, і описи мандрівок тощо.
Як підтримувати себе у тонусі? Є якийсь режим?
– Розпорядок дня – це дуже важливо, тому що, передовсім, людина повинна звикати до дисципліни. Щоби підтримувати себе в тонусі, я дуже багато мандрую, тобто я завжди у відмінній фізичні формі. Це, звичайно, за десятиліття мандрівок виробило витривалість. Окрім того, біг, плавання, велоспорт, але, знову ж таки, дуже стихійно.
Facebook/Андрій Мельничук
Як проходить звичайний день рятувальника на чергуванні?
– Оскільки ми працюємо на горі Піп Іван вахтовим методом (12-годинний робочий день), тож живемо за розпорядком. О шостій в нас підйом, легенька зарядка – підтягування, віджимання. Опісля, готуємо сніданок, також у нас є дуже багато побутових справ. Далі ми ознайомлюємося із прогнозом погоди на найближчий період. Також моніторимо інформацію – переглядаємо електронну пошту, повідомлення, адже багато туристів консультуються з нами щодо погодних умов, стану туристичних маршрутів, снігового покриву тощо. Відповідаємо на кореспонденцію і завжди залишаємося на постійному зв`язку.
У вільний час стараємося займатися профілактичними заняттями – досліджуємо маршрути, час від часу профілактично оглядаємо: дивимося, у якому вони стані, який сніговий покрив, як виглядають інформаційні носії, вказівники, таблиці.
Цілий день ми – у бойовій готовності. Завжди екіпіровані, одягнені, наші рюкзаки завжди зібрані з усім необхідним: аптечками, термосами. Ми готові до виклику в будь-який момент.
Як відбувається рятувальна операція?
– Починається вона, звісно, з виклику від туристів, які потребують конкретної допомоги. Ми приймаємо виклик і у перші хвилини стараємося зібрати якомога більше інформації: що трапилося, чи можна людину звести з гір у телефонному режимі, дані про заблукалого, які обставини склалися, чи втратила людина орієнтацію, чи є травма, з`ясувати характер, ступінь тяжкості цієї травми. Коли ми знаємо характер і ступінь тяжкості, розуміємо, яке спорядження потрібно брати зі собою. Буває, коли людина каже, що вона послизнулася і впала, але може самостійно пересуватися. Проте, якщо ми не знаємо, чи людина може йти самостійно, то нам потрібно брати і ноші, і шини. Можливо, в людини – перелом і її треба зафіксувати, аби безпечно транспортувати. Якщо є нормальний мобільний зв`язок, GPS-навігатор, ми стараємося з`ясувати координати, щоб не блукати. Часто люди не можуть конкретно описати місце, де вони перебувають. Іноді виникає багато навідних і супутніх питань: з якого боку дує вітер, скільки приблизно часу людина йшла від вказівника чи від вершини у певному напрямку. Це потрібно для того, аби проаналізувати і з`ясувати, де вона орієнтовно може перебувати.
Як налаштовуєте себе перед операцією?
– Ми розуміємо, що це є гори, а тому кожен рятівник готовий завжди. Якщо це зимовий період, то ми себе налаштовуємо із самого ранку – маємо готові наплічники, заливаємо в термоси чай. Ми знаємо, що у будь-який момент може надійти виклик, а тому повинні бути у стані постійної оперативної бойової готовності. Часу на зволікання, приготування, бігання, збирання у нас немає.
Завжди є і психологічна напруга, тому що добре розуміємо – є дія низьких температур, тому може бути гіпотермія, охолодження, замерзання. По суті, тут час грає проти нас – до людини потрібно дістатися якнайшвидше, знайти її і надати допомогу. Особисто я – постійно в напрузі, бо розумію, що часу на зволікання, на якісь дрібні речі, які ти міг зробити вчора чи зранку, коли прокинувся, у тебе вже немає. Отримав виклик, зібрався, повідомив, пішов людині на допомогу.
Facebook/Управління ДСНС України в Івано-Франківській області/Ілюстративне фото
Чи достатньо забезпечені спорядженням?
– На даний час можу сказати, що рятувальні відділення, які працюють у межах Українських Карпат, необхідним мінімумом забезпечені. Ми маємо потрібні медичні препарати, термоізоляційні засоби, спецтехніку, а це все пришвидшує час, щоб добратися до потерпілої людини і надати потрібну, кваліфіковану допомогу.
Лавини – часте явище в Карпатах?
– Є періоди, як-от 3 роки тому, коли були потужні снігопади, погода сприяла цьому і, починаючи з весни, щодоби сходило десятки лавин. Останніми роками не спостерігається такої тенденції через обмаль опадів, інших природних явищ. Однак, Карпати – це небезпечні гори в сенсі подорожування. В Карпатах є близько двохсот лавинних осередків – місць, де сходять лавини. Також маємо розуміти, що лавина – це не лише щось грандіозне, якісь потужні маси снігу, тисячі кубометрів, бо іноді для того, аби людина втратила своє життя, їй достатньо навіть снігового зсуву, тобто всього декілька десятків кубічних метрів, які просто можуть загнати людину в пастку. Досвідчені туристи моніторять цю ситуацію, стараються черпати інформацію, аби знати, як правильно пересуватися, які погодні умови. Варто розуміти, що лавинна загроза є і буде.
За яких умов працювати найважче?
– Звичайно, у зимовий період чи коли ускладнені погодні умови, обмежена видимість, низькі температури, короткий світловий день. Навіть, якщо низька температура і обмежена видимість, але пошукові роботи проводяться вдень, то це значно легше, аніж коли ті самі обставини збігаються у темний період доби. Це надзвичайно ускладнює і пошукові роботи, і тисне на моральний стан рятівника.
Як проходить навчання рятувальників?
– Щороку ми проходимо навчання. Зараз у нас починається зимовий період – з 21-го грудня. Рятувальні відділення, зокрема наше, спільно із громадськими надзвичайниками проводять сніголавинні навчання. На них ми відпрацьовуємо техніки пошуку людей, які потрапили в лавину, пошуки за допомогою бі-передавачів, зондування і GPS-навігації. Перед кожним сезоном ми стараємося пройти навчання, аби пригадати найважливіші речі. По собі можу сказати, якщо людина чимось користується, скажімо, раз у сезон, то в обмежений період часу вона просто це забуває, тому необхідно все освіжувати. Беремо приклад із наших західних колег, які проводять навчання перед кожним сезоном.
Також гірські рятувальники нашої області, регіону Українських Карпат, щорічно перед сезоном проводять не тільки сніголавинні навчання – пошук людини – але й удосконалюють навички із надання їй першої долікарської допомоги, іммобілізації, транспортування. Іноді й рятувальникам складно працювати в цих умовах. Ще проводимо регулярні навчання зі скелелазіння, відпрацьовуємо сплави гірськими ріками, переправи тощо. Тобто завжди стараємося бути у постійному циклі навчань.
Facebook/Добровільні рятувальники “Білий Слон”
– Я для себе виніс одне правило: найкращий рятувальник – це живий рятувальник. Часто буває, що вони піддають себе надлишковим ризикам, тобто люди виходять за межі своїх фізичних можливостей, викладаються на більш ніж 100 % для того, щоби надати допомогу іншим. Як на мене, рятувальник завжди повинен бути максимально виваженим у прийнятті своїх рішень, хоча на це не завжди є достатньо часу. Все має бути зроблено правильно, згідно з інструкціями. Кожен рятувальник повинен розуміти, коли ти йдеш на допомогу іншому і заганяєш себе, то не допоможеш ані тому іншому, і себе можеш не вберегти. Потрібно робити акцент на спорядженні, своїй фізичній підготовці – кожен рятувальник повинен стежити за своєю фізичною формою, ходити у гірські походи, дбати про свою екіпіровку – це запорука успіху.
Були такі випадки у моїй практиці, що хтось дещо халатно поставився до підготовки – забув запасний комплект батарей до ліхтаря. А це дуже суттєво і важливо, бо в темний період доби світло вирішує все. Тому завжди під час навчання ми ці моменти відпрацьовуємо і наголошуємо на них, аби це було твердою, закарбованою звичкою – взяти запас усього необхідного і не лише для себе, але й, можливо, для напарника, колеги, потерпілого.
Які міфи про гори можете розвіяти?
– Мені доводилося чути від людей такі фрази: “От Карпати, це ж низькі гори… Та що там ті Карпати… “. Можливо, за площею і вистою так воно і є, але насправді, якщо взяти зимовий період, то Карпати – це дуже небезпечні гори. Передовсім, там висока вологість, величезна кількість річних днів, коли є обмежена видимість і низькі температури, тому не потрібно недооцінювати Карпати, адже вони несуть у собі загрозу. Часто людина недостатньо готова фізично і психологічно, тому, зіткнувшись із такими умовами, про які вона і не підозрювала або десь читала на блогах:”Ну шо там ті Карпати, всього 2000…”, наражається на великий ризик. Є навіть випадки, закарбовані в історії, коли гинули серйозні альпіністи – як-от на Боржаві, де в лавині загинули майстри спорту, альпіністи високого рівня, які недооцінювали Карпат.
Останніми роками спостерігаємо тенденцію, що туризм починає розвиватися, хоча й стихійно. Однак, дуже багато людей, які йдуть в гори, – психологічно і фізично неготові до мандрівок різних викликів. Ну, скажімо, ніхто б не сподівався, що в Карпатах може здійнятися ураганний вітер при низькій температурі, це може бути мінус 50 і ще нижче. Тобто, будь-які гори чи природні екосистеми не потрібно недооцінювати, тому що стихія є стихія.
Що робити, аби максимально знизити ризик виникнення небезпечної ситуації?
– Передовсім, хочу знову наголосити, що коли люди йдуть в гори, то вони повинні старанно готуватися до своєї мандрівки. У літній сезон із цим простіше, адже переважає плюсова температура. Хіба може статися нещасний випадок через травму чи грозовий фронт. Перш за все, якщо це група, то її учасники мають погодити між собою маршрут, а перед тим, як вийти на нього, повинні зареєструватися і проконсультуватися у гірських рятувальників, адже це люди, які володіють необхідною інформацією. Також вважаю, що у кожної групи повинен бути керівник – людина, яка бере на себе певний обов`язок ухвалювати важливі рішення протягом усього походу, має пересвідчитися, чи група готова вийти на маршрут, переконатися в ідивідуальному спорядженні учасника – чи є черевики, запасні шкарпетки, рукавички, шапка, батарейки, телефон, зарядне. Також у колективному – чи є намети, спальники, газові балони, сокира тощо.
Окремо хочу наголосити на важливості аптечки. Мені доводилося бачити, як прийшов керівник групи – у хлопчини із цієї групи була травма. І коли він витягнув свою аптечку, я побачив там порізані блістери таблеток. Він сам не міг розібратися, що то за ліки. Я питаю: “Чоловіче, а що це за таблетка?”, – а він: “Зараз, чекай… Це, здається, анальгін…”. Група – більше десяти людей. Тобто, ти повинен мати не тільки індивідуальну аптечку, бо це була його індивідуальна. Він думав, що нарізав таблеток, аби менше місця зайняло, один бинт пошарпаний, стертий, і це нормально. Я питаю, чи це стерильний бинт, а він каже: “Ну та бинт”. Можна уявити, коли частина групи травмувалася, двоє-троє осіб, це, по суті, колективна травма – тому аптечка надзвичайно важлива. Треба мати потрібну кількість бинтів, а хлопчина навіть не розумів, що є стерильний і нестерильний бинт. Навіть фіксуючи шину, потрібно мати стерильні бинти. Тому керівник має на увазі – аптечка, її склад, препарати, які розраховані на групу, їхній термін придатності. Ну і звичайно, кожен керівник повинен мати бодай якісь навики із надання першої долікарської допомоги.
Facebook/Добровільні рятувальники “Білий Слон”
Також, очільник має зареєструвати і себе, і групу у гірській рятувальній службі. Проконсультуватися щодо стану маршрутів, альтернативних шляхів сходу, якщо раптом погіршиться погода або комусь із учасників стане зле, старатися тримати контакт із рідними та близькими. Коли реєструєшся, то вказуєш – виходимо і спускаємося такого-то числа. Відстежити місце знаходження групи, яка потребує допомоги, можна легше, якщо зареєструватися.
Останнім часом, спостерігаю, що люди, які йдуть в гори, не мають записаних номерів рятувальних служб, а їх потрібно пам`ятати – внести у телефон, записничок чи навіть записати на листочку.
Наступне – потрібно моніторити і стежити за телефонами. Часто людям вистачає часу і бажання робити селфі, в Instagram посидіти, але не глянути прогноз. Тобто пофоткатися, повиставляти себе – час є, а віддзвонитися рідним, повідомити, що із нами все гаразд, – мізків не вистачає.
Важливою є і навігація. Ми живемо у час, коли GPS-пристрій не є розкішшю, зате – це безпека. Коли з вами щось трапилося чи з учасниками групи, ви можете сміливо зателефонувати і повідомити, де саме знаходитеся, описати проблему. Добре те, що багато людей таки купують ці гаджети, починають активно ними користуватися, тобто рівень безпеки навіть серед комерційних груп починає зростати.
Facebook/Сашко Матура
Назвіть речі, які в горах робити категорично заборонено
– Перше – це алкоголь. Є люди, які їдуть в Карпати чисто так, як вони кажуть, – “переформатуватися”, і набирають із собою різних спиртних напоїв. Всі ми розуміємо, до чого призводить алкоголь. У вільний час десь вдома хтось полюбляє спиртні напої, будь ласка, це не проблема. Однак, у гірській місцевості алкоголь притуплює свідомість людини, а відтак людина вже нездатна приймати правильні, виважені рішення, концентруватися. Декого тягне на якісь подвиги, десь по скалах поскакати: “А щоб Петро сфоткав”, – це ризик і небезпека. Дехто ще каже, аби зігрітися, треба випити 50 грамів. Але це не так. Люди, які зловживають у середовищі, де низькі температури, навпаки, набагато швидше піддаються гіпотермії, замерзанню і схильні ухвалювати неправильні рішення, які в результаті ведуть до трагічних наслідків. Тому алкоголь, будь-які наркотичні препарати, які притуплюють нашу свідомість, реакцію, категорично заборонені. Хоч наші поради несуть лише рекомендаційний характер, але ми завжди на цьому наголошуємо.
Що обов`язково повинно бути в рюкзаку туриста?
– Якщо це зимовий сезон, – снігоступи, якісний штормовий одяг, запасна тепла шапка, рукавички, бафи, маски для захисту очей від ультрафіолету або снігової крупи, “зігрівайки”, які можуть давати тепло протягом десяти-дванадцяти годин, аптечка – як індивідуальна так і колективна, запасні теплі речі – так звана “тривожна сумочка”, термоізоляційні матеріали, покривала; GPS-навігатор, звичайна мапа, телефонні номери рятувальників, ліхтарик, запасні батарейки, телефон, запасні повербанки.
Facebook/Vasyl Fitsak
Розкажіть найцікавішу історію зі свого досвіду
– Розповім історію, в якій є і доля трагізму, і момент комічного. Одна з груп вийшла на гору Піп Іван взимку за доволі сприятливих погодних умов. Однак, коли туристи переночували і прокинулися зранку, то зрозуміли, що навіть не знають, звідки вони прийшли. Погода зіпсувалася – обмежена видимість, сліди позамітало снігом, люди не мають GPS-навігації, абсолютно нічого. Досвідчений турист, коли ставить намет, то намагається запам`ятати, що вихід розташований на південь чи забиває палку на північ для того, аби орієнтуватися, звідки він прийшов. Добре, що був мобільний зв`язок, якось із тією групою вдалося сконтактуватися.
Всі ми дуже добре розуміли, що низька температура. Люди самі повідомили про те, що вони дуже налякані, виснажені, бо не було можливості навіть напитися води чи поїсти. Ми визначили локацію, але то було таке місце, яке у нас на Чорногорі називається “поганим” ще з давніх польських часів, бо в тому місці шукати туристів дуже складно через обмежену видимість і сильні снігопади. Ми з напарником навіть підірвали снігову дошку, яка могла спровокувати лавину. Це сталося через те, що він ніс сніголавинну лопату, яка була не в рюкзаку і весь час свистіла через трубку під дією вітру. Він казав, що чує, як хтось нам свистить. Коли ми підірвали пласт снігу, то зрозуміли, що зараз може відбутися зсув. Я сказав товаришеві: “Розвертаємося і слід у слід повертаємося”. Коли я став позаду нього, почув, як у лопатку свистить вітер, і ми зрозуміли, що це було те, що нас обманювало і вело в зовсім інше місце.
Зрештою, групу ми знайшли. Під час пошуку спілкувалися по телефону, домовлялися, щоб група залишала на певних ділянках якісь речі – продукти, одяг. Вони так і робили, і коли ми приходили на позначене місце, то записували їхні координати, аби знати, що ми вже тут були. Пам`ятаю, що писав “куртка”, “стоянка”, “туалет”.
Ми довго петляли в одному місці. Вітер, нічого не чути, хоч ми кричали, запускали сигнальні ракети. Врешті-решт, група вийшла на одне з тих місць, де вони залишили якусь річ. Коли ми їх зустріли, то один із учасників, коли побачив нас, сказав: “Хлопці, та ви не повірите! Та ми як побачили, що ваші пси пробіглися там… трохи вище, то зрозуміли, що ви вже нас шукаєте”.
До слова, собак у нас немає, а вони всі їх бачили. Я питаю: “Які пси?”. В вони: “Та два пси бігли, ми їх кликали, а вони не реагували…”. Мабуть, там вовки перебігали частину хребта – мігрували між двома областями. Ми туристам потім про це сказали. Люди не потребували медичної допомоги, але були перелякані, виснажені фізично, морально, тим паче, не мали досвіду походів взимку. Добре, що у старшого групи був заряджений кнопковий телефон, на відміну від інших учасників мандрівки, в яких були розряджені від селфі смартфони.
Facebook/Христя Мохнацька
Які вершини мрієте підкорити?
– У мене перед словом “підкорення” навіть є якийсь страх. Однак, маю бажання піднятися на Монблан. Довго планував, але якось не виходило, обставини змінювалися. Тобто, бажання є, хочеться підкорити найвищі європейські вершини – Монблан і Казбек.
Що для вас гори?
– Це посвята, хобі, яке стало способом життя. Це гарна залежність – усе обертається навколо гір – ти не тільки хочеш ходити в гори, аби їх пізнавати, але й залишати щось по собі, робити щось корисне для інших людей.
