У селі Радча, на Івано-Франківщині, вже третій рік поспіль ведеться сімейне виробництво окопних свічок для українських військових. Цю благородну справу започаткували сестри Ольга Ярчук і Ірина Костюк у липні 2022 року, коли російське вторгнення лише починало набирати обертів. Усвідомивши, що багато їхніх знайомих і близьких пішли на фронт, сестри вирішили бути корисними та з того часу непохитно продовжують свою діяльність.
«Галка» дізналась, як саме виготовляються свічки та як проходить увесь процес, поспілкувалася із місцевими мешканками й долучилася до роботи.
Заходячи у двір, одразу впадає в очі картина: купа коробок, наповнених картоном, порожні бляшанки від консервів і вже готові свічки. Проходячи далі, відчувається знайомий запах диму, воску, чути гавкіт собаки. Така атмосфера простору, де народжується тепло для фронту.
Усе село збирає консервні бляшанки й віддає сестрам. Люди вже знають, для чого вони потрібні, і що жінки займаються виготовленням свічок не перший рік.
Майже 50 тисяч свічок за три роки
28 липня 2022 року Ольга разом із сестрою зробили перший збір — написали в інтернеті, що потрібні бляшанки, картон і недопалки від використаних свічок.
«Починалося все з того, що у нас дуже багато знайомих пішли воювати, і ми хотіли якось допомогти. Ми одразу взялися збирати кошти на аеропорт, речі для переселенців. Потім почали питати у хлопців, що їм потрібно. Один знайомий попросив зробити кілька свічок — і так усе почалося», — згадує одна з сестер.
Ініціатором виготовлення окопних свічок стала старша донька Ольги. Вона зізнається, що спершу налаштувалась песимістично — не очікувала, що люди так активно відгукнуться.
«Ми навіть не уявляли, що люди можуть так об’єднуватися. Навіть зараз — просто приносять і кажуть: “Це вам на свічки”».
Загалом сестри вже передали фронту 49 320 окопних свічок.
У дворі жінок стоять спеціально зварені пічки, на яких вони топлять парафін. Сам парафін перед тим подрібнюють, аби легше плавився. До нього додають залишки церковних свічок. До слова, підібрати найкращий парафін (який тепер купують по пів тонни) було дуже складно. Було багато невдалих спроб.
«Спочатку ми дуже туго закручували картон — міцно. Зараз робимо равлика, але залишаємо простір, бо чим тугіше закручене, тим більше воно чадить», — пояснюють майстрині.
Середня окопна свічка горить близько 6–7 годин. Незалежно від розміру виробу, її можна використовувати як для обігріву приміщення, так і для сушіння одягу.
«Раніше банки нам повертали, зараз уже не маємо часу очищати їх від залишків парафіну, тому залишаємо їх хлопцям», — кажуть сестри.
Ірина додає, що вихідних у неї майже не буває. Якщо вона не на основній роботі, то заливає свічки.
«Я тут відпочиваю. Я знаю, що наші хлопці запалять її — і це буде 6 годин тепла. І коли мене питають: “У нас є одна баночка, чи приносити?” — звісно, приносити! Це не просто банка — це 6 годин тепла для хлопців».
Одну з пічок для жінок зварили на заводі електросвітла, іншу зробили волонтери для військових, а ті передали її назад, і тепер на них топлять парафін.
З усмішкою жінки згадують, як колись топили парафін на кухні під витяжкою. З часом вона забилась, і довелося шукати новий спосіб. Тепер мають зручні пічки.
З дровами також допомагають мешканці громади, як і з самою роботою — приносять картон, банки, свічки, недопалки.
Окрім свічок, жінки також виготовляють розпалювачі. Переважно це роблять діти, а потім передають сестрам.
«Він розламується, легко підпалюється і горить дві хвилини. Навіть сирі дрова може розпалити», — кажуть жінки.
Для сестер процес виготовлення вже відпрацьований. Банки зберігаються під спеціально облаштованим укриттям для сушіння, миють їх вручну.
Дуже допомагають недопалки свічок, які приносять небайдужі люди — ними розбавляють парафін.
«Було багато невдач. Наприклад, хлопці обрізали банки й прикріплювали кришки до дна — і все витікало», — з усмішкою згадує Ольга.
Сестри розповідають, що тепер військові часто самі з ними зв’язуються, бо знають, що свічки високої якості.
Робитимуть свічки, поки триває війна
Сестри запрошують до будинку, де стоять готові свічки, розмальовані тубуси (які планують розіграти), а також численні нагороди, які жінки отримали за свою роботу. Одну з кімнат спеціально виділили виключно для свічок.
Часто жінки відчувають вигорання, думають, що ось це вже останній сезон. Але щоразу не можуть зупинитись, бо підтримка людей надто сильна.
«Люди часто допомагають, приносять і кажуть: “Це вам на свічки”. Ну як ми можемо перестати, коли така шалена підтримка?» — діляться жінки.
Доповнюючи передачі на фронті, сестри ставлять до свічок цукерки, батончики.
Їм часто допомагає й молодша донька Ірини — Іринка.
Рекорд продуктивності майстерні жінок — 800 свічок за добу. Для сестер заливка свічок — це вже як медитація.
«Руки в мозолях, постійно в сажі, але головне — щоб хлопцям було тепло», — кажуть жінки.
А найгірший момент у волонтерстві, не приховують — це коли передають чергову партію свічок, а їм повідомляють, що хлопців, яким вона призначалась, уже немає. Це — найболючіше діляться сестри.
Ольга та Ірина впевнені — робитимуть свічки, поки триває війна. І кожна свічка, кожна банка — це тепло, турбота, підтримка, яку отримують ті, хто боронить країну. І поки це потрібно — їхній вогонь не згасне.
