55 років тому міліція не пускала гуцулів в село Шешори на відкриття пам’ятника Шевченку

0
957
55 років тому міліція не пускала гуцулів в село Шешори на відкриття пам’ятника Шевченку

Відкриття пам’ятника Кобзарю в Шешорах 1965 року стало, за словами В’ячеслава Чорновола, першою відкритою акцією проти тоталітарного комуністичного режиму після розгрому УПА.

55 років тому міліція не пускала гуцулів в село Шешори на відкриття пам’ятника Шевченку
Пам’ятник Кобзарю в Шешорах.

Історія його встановлення надзвичайно цікава та свідчить про те, як тодішній тоталітарний режим чинив опір будь-яким проявам згуртування громадян навколо національної ідеї. Цей випадок описали краєзнавці Богдан Гаврилів та Михайло Косило в журналі «Краєзнавець Прикарпаття», пише ЗК з посиланням на  “Голос України”.

55 років тому міліція не пускала гуцулів в село Шешори на відкриття пам’ятника Шевченку
Історія спорудження пам’ятника Кобзарю в 1965-у.

«Події в гуцульських Шешорах набули широкого політичного розголосу і, за словами В’ячеслава Чорновола, стали першою відкритою акцією проти тоталітарного комуністичного режиму після розгрому УПА. Ще в далекому 1914 році за козацьким звичаєм у центрі села насипано могилу, що символічно нагадувала Канівську Кобзареву. Пізніше, у 30-х, виготовлено погруддя Тараса Шевченка, яке зруйнували в Другу світову війну. Лише за третім заходом у 1965-у вдалося встановити на постаменті бюст роботи відомого скульптора й народознавця Івана Гончара. Перед тим виникли політичні проблеми з його урочистим відкриттям 8 серпня, бо компартійне керівництво в Косові заявило, що немає постанови ЦК КПУ про спорудження пам’ятника і дозволу на його відкриття. У таємній службовій записці до столиці розгорнуто повідомлялося нібито про таємний характер підготовки до відкриття відновленого пам’ятника, бо організатори завчасу розіслали 200 запрошень і повідомили всі навколишні міста й села про неузгоджений із райкомом день. Щоб зірвати свято, міліція перекрила всі дороги до Шешорів, але тисячі людей пробралися в село обхідними стежками. Тоді міліція взяла в облогу пам’ятник і перекрила доступ до нього. На деякій відстані від пам’ятника було встановлено сцену. Відбувся мітинг учасників, на якому виступив В’ячеслав Чорновіл, який різко засудив антинародні дії комуністичної влади і радянської системи. Через захист тисяч людей він тоді уникнув арешту. На урочистості до Шешорів прибули й інші діячі краю та України: Тарас і Зеновія Франки – син і внучка Івана Франка, літературознавець, уродженець Косівщини, лауреат Шевченківської премії Федір Погребенник, відома телеведуча Тетяна Цимбал, науковець Михайло Косів, дисидент і краєзнавець Петро Арсенич. Про них у таємному донесенні  повідомлялося, що ці люди прибули на відкриття пам’ятника для підігрівання націоналістичних настроїв серед населення Гуцульщини. На жаль, пам’ятник формально відкрили наступної неділі, 15 серпня, в урочистому радянському дусі, – із портретами Леніна, членів політбюро і лозунгами про Компартію», – йдеться в дописі до журналу.

Головою сільради в Шешорах тоді був Володимир Михайлюк. Його внучка Ольга Гарасим’юк – депутатка Косівської районної ради. Розповідає, що історія встановлення погруддя Кобзарю в родині добре відома.

«Дідусь розповідав, що в переддень відкриття його покликали «відповідні органи» й дали шанс не відкривати пам’ятник, щоб зберегти посаду. Прийшов додому, в хаті – чотири малих сини й дружина. Цілу ніч говорили двоє, вранці бабуся сказала: «Кобзарю бути, йди, чоловіче, і завершуй справу». Обоє добре розуміли, що дідусь втратить роботу, це в кращому випадку. Так і сталось, але Тарас височіє в селі», – поділилася спогадами Ольга Гарасим’юк.

«Погруддя Кобзарю робив Іван Гончар, а на сам постамент не було цементу. Дідусь поїхав до голови райкому. Став просити, аби виділили матеріал. Мудрий керівник, єврей Сіглер, спитав: «Скажи правду, Володимире, то кому пам’ятник будуєте, бо чує моє серце, що не вождю». «Кобзарю споруджуємо», – відважився голова сільради. Чоловік вислухав і сказав: «Ми, євреї, якби мали такого Шевченка, то золотий постамент би поставили». І виділив цемент. Правда взяла», – розповідає Ольга.

Ольга Гарасим’юк – позаштатний радник голови Косівської РДА. Закінчила магістратуру державного управління. Але офіційні посади займають інші. Не переймається тим.

«Дідусь Дмитро (по мамі) навчив мене читати. У 6 років читала з дідом газети, а в 7 пішла до школи вчити букви. А дід Володимир (по татові) став моїм провідником і вчителем мудрості, навчив бути патріоткою. Його розповіді – донині у вухах, у мозку, в серці. «Дитино, не буде легко. Ми ще не маємо України, не маємо. Про багато речей мовчав. Про фарисейство, про війну, що пройшов, і не вважав себе героєм, про місцевих пристосуванців. Володимир Михайлюк просто робив свою справу. Працюючи в комуністичному режимі, будувати пам’ятник «Леніну», а відкривати Кобзарю могли одиниці. Бо найважливіше – залишити добрий слід на землі. Мені за ним іти легко. Бо стежина Правди простелена», – підсумовує Ольга Гарасим’юк.

Фото надані Ольгою Герасим’юк.

Підписка
Сповіщення про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі