Хто чи що живе в гірських покинутих колибах? Про це – фоторозповідь фотоблогера Руслана ТРАЧА, пише West News
Кажуть, що не можна ночувати в отарах взимку – на тебе там чатує нечиста сила. Весною ватаг коли виходить на полонину, перш за все очищує отару Живою ватрою. А в мене навіть звичайної немає, звідки Живу взяти? Зате в мене є ніч, я прийшов зустрітися зі страхом і сподіваюсь, що це буде страшнішим і мені знову захочеться повернутися до людей, від яких я пішов.
А потім до мене прийшли гості.
Перший гість – то тиша. Вона спитала: ” Навіщо тобі чути цей світ, ти чогось очікуєш почути гарного тут, ти певен? А якщо ти почуєш зараз чиїсь кроки?” Від цього нерухомого світу барабанні перетинки розриває.
Другий гість то темрява.
-“Навішо тобі очі, ти і так нічого не можеш ними бачити, маленький ліхтарик в твоїх руках здатен створити ілюзію того, що ти щось видиш, але не обманюй себе, тут ти сліпець.”
Я слухаю їх, закриваю очі, засинаю і чекаю третього гостя.
Третій гість – то ранок.
-“Ти ще тут, давай пішли назад, ти ж розумієш що від себе не втекти, що свою нечисту силу ти носиш з собою. Але це байка – поглянь на світ, який він гарний, поглянь, поглянь…”-кричить мені ранок прямо в мої очі, у вуха, що прозріли.
Ну що ж, ранок, спробуємо разом прожити ще один день.
Фото і текст – Руслан Трач