За майже два роки у російській неволі Володимир Кутовий пройшов три етапи. У них пережив численні побої й допити, голки під нігтями та “ребра, загнані в легені”. Чоловік потрапив у полон 29 серпня 2023 року. У цей день, попри наказ від командування залишити українців живими, росіяни застрелили одного з побратимів Володимира “для втихомирення інших”.
Чоловіка обміняли 23 липня 2025 року. Він каже: щасливий, що вдалося повернутися в Україну, адже після чергового побиття в неволі був на межі загибелі.
Володимир Кутовий розповів Суспільному про те, як пішов на фронт, щоб “бути ближче до сина”, день, коли потрапив у полон, та сім’ю, яка майже два роки чекала його.
Володимир Кутовий та його сімʼя. Суспільне Івано-Франківськ
Пішов на фронт, щоб бути ближче до сина
Військовослужбовець Володимир Кутовий родом — із села Рівня Івано-Франківської області. Він добровільно вступив до війська у травні 2022 року, коли мобілізували його сина.
“Забрали сина, Володю, і я пішов за ним. Ближче записався в його батальйон, аби мені було на душі спокійніше. Ми були лише в різних ротах. Наші позиції були на відстані десь 500 метрів, тому не часто бачилися, але він приїжджав до мене, я до нього їхав”, — говорить Володимир Кутовий.
Чоловік був командиром відділення 201 батальйону 102 окремої бригади територіальної оборони. Служив на Запорізькому та Донецькому напрямках.
Останній бій
Удосвіта 29 серпня 2023 року росіяни оточили їхню позицію у селі Новодарівка Запорізької області.
“Вони зайшли повз нас, ззаду нас і спереду. Ми відстрілювалися, як могли, але нас закидали гранатами. Я і ще троє хлопців залишилися живими, але ми всі були “трьохсоті”, — каже Володимир Кутовий.
Звільнений з полону РФ Володимир Кутовий. Суспільне Івано-Франківськ
Зі слів бійця, в полон їх захопили призначенці “Шторм Z”.
“Це — “зеки”. Там ще був якийсь чеченець. Провели нас два з половиною кілометри й сказали лягти. Далі вели. Там було все заміноване — міна на міні. Вадик ту міну зачепив, а чеченець каже: “Я тебе, заразу, на тій посадці за***рю (вбʼю — ред.)” Нас вперед повели, Вадик відстав. Кинули на землю, потім дивлюся — Вадика принесли на носилках. По ньому “трупні” плями вже пішли”, — пригадує Володимир Кутовий.
Він додає, що чув, як російське командування по рації наказувало привести всіх полонених живими, та ті порушили його.
“Чеченець сказав: “Я для усмірєнія остальних”, — розповідає звільнений з полону РФ боєць.
“У полоні перелом ребер — то звична справа”
Перш ніж потрапити у барак, Володимир Кутовий пройшов кілька допитів.
“Із зав’язаними очима кудись нас привезли. Там був перший допит: били, голки під нігті пхали, топили. Потім ще десь поїхали — розказав на камеру свою коротку біографію. Далі — Мелітополь. Мене там на допиті запитали, чи бачив я якісь злочини. Я, дурак, відповів: бачив, як ваші вбили Васю і Вадика. Той ФСБшник вийшов, зайшов чеченець. Ребра мені поламав. У полоні перелом ребер — то звична справа”, — розповідає Володимир Кутовий.
Володимир Кутовий. Надія Кутова
“Мені там так “наваляли”, що позаганяли ребра в легені”
Військовослужбовця етапували в тюрму в тимчасово окупованій Горлівці. Там він пробув 10 місяців. Ще пів року його тримали у Торезі (Чистякове) на Донеччині. Згодом перевезли в російське місто Бійськ Алтайського краю. Там, каже Володимир Кутовий, було найгірше.
“Мені там так “наваляли”, що позаганяли ребра в легені. Я там ледве “дуба не дав”. 15 днів пролежав у цивільній лікарні під чужим іменем. Лікар мені голкою зі спини витягнув 1,25 літра крові. Медсестра питає: “Це рідина?” А він їй: “Ні, це таки кров”, — пригадує Володимир Кутовий.
Після виписки з лікарні бранця повернули в барак.
“Навіть дали мені “пільги” — я місяць мав право лежати. Бо хлопці стояли від шостої години ранку до десятої вечора постійно на ногах”, — каже Володимир Кутовий.
“Аж коли сів у наш автобус — повірив, що обмінявся”
З кожним місяцем у полоні ветеран втрачав надію на повернення додому.
“Там все менше віри було, що додому потраплю. Я, щоб не розчаровуватися, завжди себе на гірше налаштовував, навіть коли в полоні ще не був. Бо якщо чекаєш на краще, а воно гірше стає — то ще важче. А коли готуєшся до поганого, а стається щось хороше, то аж на душі легше”, — каже Володимир Кутовий.
Звільнений з полону РФ Володимир Кутовий у саду. Суспільне Івано-Франківськ
За його словами, є певні ознаки, за якими ув’язнені можуть визначити, що невдовзі буде обмін.
“Вони вже менше тебе б’ють. Дають нормальний станок для гоління, чистіший одяг. Ще нагодували, нормальну порцію насипали. Нам більше їжі дали, а хлопці якісь, певно, голодними залишилися”, — розповідає Володимир Кутовий.
З барака полонених привезли на аеродром. Летіли з двома пересадками — півтори доби зі зав’язаними руками та пов’язками на очах.
“Я аж коли переїхав кордон, сів у наш автобус, аж тоді повірив, що вже обмінявся. На душі легше зробилося, бо то було так, що обмін не відбувся і хлопців завертали на кордоні”, — говорить ветеран.
Володимир Кутовий розчулився, побачивши, як українці зустрічають звільнених з полону.
“Ми в Україну заїхали десь перша-друга година ночі. Отак вздовж дороги люди стоять з прапорами… Знаєте, аж сльози на очі наверталися. Бо в полоні вони нам казали: “Ви там не треба нікому”. А тут переїхали лиш кордон, дивишся — дітки маленькі з прапорами. Я не можу то передати словами, таке лише відчути можна”, — ділиться Володимир Кутовий.
Зустріч звільненого з полону РФ Володимира Кутового, Верховина, 9 вересня 2025 року. Суспільне Івано-Франківськ
“Онучаток няньчимо, трохи граємося”
Дружина військовослужбовця Олена Кутова каже: ні на хвилину не сумнівалася, що чоловік повернеться додому.
“Чекали діти, чекали онучата — ми всі чекали. Надіялися кожний день. Скрізь їздили, всюди писали, зверталися. Ходили по церквах, в монастирі, просили Бога. І Бог поміг”, — говорить Олена Кутова.
Дружина звільненого з полону РФ Олена Кутова. Суспільне Івано-Франківськ
Володимир Кутовий з онучкою Яриною та онуком Захаром. Суспільне Івано-Франківськ
Зараз Володимир Кутовий адаптовується до цивільного життя.
“Діти до нас приїхали трохи допомагати. Онучаток няньчимо, трохи граємося. Яриночка ще не народилася, як Володя в полон потрапив, а Захарчик пам’ятає добре — дуже зрадів”, — каже дружина військовослужбовця.
Володимир Кутовий з онуком Захаром. Суспільне Івано-Франківськ
14-річна донька Володимира Кутового Надія додає, що з батьковим поверненням почувається набагато спокійніше.
“Я звикла весь час бути з татом. Коли він пішов воювати, мені було дуже тривожно. А коли дізналася, що в полон потрапив… Мені ніхто не хотів казати. Я сама почула випадково. Але тепер все добре. Тато живий, він вдома. Я йому біля хати допомагаю, він мені допомагає в кімнаті прибирати. Любимо готувати вдвох. Гуляти любимо. Оце недавно разом у Вінницю їздили. Все тепер набагато краще”, — ділиться Надія Кутова.
Володимир Кутовий із донькою Надією. Надія Кутова
