Юрій Соломченко називає себе представником грибів Прикарпаття. Вперше по гриби ходив з бабусею, коли йому було 4-5 років. А його дід був знаним грибарем у Косові. Умів їх знаходити навіть взимку.
Нині все про гриби, як їх шукати та як готувати Юрій розказує туристам у власному музеї в селі Ільці Верховинського району, пише Репортер.
Шукати треба!
У Карпатах нині дуже зелено. Попри дорогу цвітуть яблуні. Десь далеко видно засніжені гори. Але треба бути уважним і не пропустити поворот перед церквою. Повернули де треба, та все одно заблукали, бо жодного вказівника й на вулиці – нікого. І де той музей?
«Ну, а як ви думали? Гриби ж треба шукати, так само й музей грибів!» – сміється Соломченко. Він сидів на сходах старої гуцульської хати і видно, що вже зачекався.
Юрій – знаний грибар, у соцмережах його добре знають по всій Україні. А десь рік тому він з друзями створив тут музей грибів. Каже, хотіли зробити культове місце.
Нині сюди приїжджають і діти, й дорослі з усіх усюд. Пригадує, що відкрились на початку травня минулого року і перший заїзд – пару десятків ковалів із 20 країн. Вони їхали в Карпати відпочивати після фестивалю у Франківську. У музеї гостям сподобалось.
Часто приходять місцеві школярі. Для них екскурсія безкоштовна. А так вхід для дітей – 25 грн, для дорослих – 50.
Такий музей грибів в України – єдиний. А ще в них у планах – посадити на обійсті ліс. Там теж будуть гриби, і то вийде музей грибів у грибному лісі – єдиний у світі!
Мухомор надає крила
В середині – казка, але не настільки грибна, як чекаєш. Велика зала, усе розмальоване. На стелі небо з хмаринками, на стінах зелень, гриби й комахи. По центру кольорова драбина – як фотозона. На кількох вікнах є вітражі.
Попри стіни стоять стелажі, а на них – макети усіх грибів, які можна зустріти в Карпатах. Є й справжні, сушені, але вони в інших кімнатах. Якщо треба, то після екскурсії можна купити. Але перед тим гріх не послухати цікаві й корисні «грибні» історії.
«Оце – один із тих грибів, для чого зроблений цей музей, – говорить Юрій і веде до макету блідої поганки. – Найотруйніший гриб у Карпатах. Містить 10 видів отрути, які не розчиняються у воді. В основному завдає шкоди печінці. Симптоми проявляються лише через кілька днів. Якщо ми покажемо, як він виглядає, аби його не брали в їжу, і цим врятуємо хоч одне життя, то вже для цього варто було робити музей».
Втім, каже Соломченко, отруїтися можна і їстівним грибом, якщо він виріс десь у небезпечній місцевості. Але не у Карпатах. Тутешні білі можна їсти навіть сирими. Так і робить – трішки солі, перцю – і в рот.
«У нас в радіусі 100 км немає жодного шкідливого підприємства, ніяких металів», – хвалиться грибар.
Крім білого, королем лісу вважає і мухомор. Цим грибом лікуються звірі.
«У європейських підручниках мухомор не вважається отруйним, – говорить Соломченко. – Його їли вікінги, коли йшли у бій. Це як редбул – тримає у тонусі, в залежності від дози. В Римі мухомори вживали для сексуальних оргій». Але «гратися» з мухомором точно не можна, без знань краще й не пробувати.
Найцікавішим називає гриб – катеталазму царську. Він же – коров’як, гордуман, тунт, гріздак, корбан. Каже, він на Землі росте лише у трьох місцях, зокрема й у Карпатах.
«Коров’як має дуже насичений смак, тож його самого з’їсти не зможеш – треба розбавляти, – розказує Юрій. – Наприклад, додавати до білого гриба, тоді працює як підсилювач смаку. Правда, він червонокнижний, але я деколи грішу».
А найдивніший гриб, на який дуже емоційно реагують туристи, – це гриб-невидимка. «Він тут», – говорить Соломченко та з абсолютно серйозним виразом обличчя веде до полички. Показує на порожнє місце між макетами. Все, думай, що хочеш.
Як дідо
Любов до збирання грибів чоловік має з дитинства. Вперше ходив з бабусею, років чотири-п’ять йому було.
«Вона розповідала, що дід був сильним грибником у Косові і навіть взимку міг знайти, – каже Соломченко. – Тепер і я можу».
Пригадує, як зо два роки тому 6 січня, перед Різдвом, викопував з-під снігу білого гриба. «То була пора, що до Нового року ще було тепло, а потім вдарили морози під мінус 20, – говорить Юрій. – Той гриб був – як з морозилки».
Ще бабуся малого Юрка вчила, як шукати грибні місця, що кожен гриб любить своє дерево, а найголовніше – як не заблудитися.
«Я блудив у дитинстві. Коли малий, то ще страшно, зараз уже не блуджу, – сміється. – Коли розумієш, що заблукав, то сходиш на потічок, а він завжди виведе на річку. А річка тут одна – Черемош. У нас усі села попри річку».
Каже, нині на Косівщині, де колись ходив із бабусею, грибів нема. Може, від того, що ліс почав хворіти, його вирубують, помінявся клімат. А на Верховинщині гриби є.
Емоційні полонини
Соломченко, як і більшість гуцулів, збирає лише білі. Каже, ростуть вони цілий рік. «Якщо знатимеш, де їх збирати, шукати, – в лісі не пропадеш, – говорить чоловік. – Вівчарі розрізають капелюха білого гриба і кидають у полонинське масло. Просмажити 10 хвилин – дуже смачно!».
Свій грибний сезон він відкрив уже давно. А рекорд – 100 кг білих за один раз. Назбирав десь два-три роки тому. Левову частку пороздавав сусідам, бо йому цінніший сам процес.
«Спочатку, коли йду по гриби, то першу годину моніторю різні ліси – малий, великий, листяний, молодняк, – розказує Юрій. – І де знаходжу більше, там і залишаюся. За грибами треба слідкувати. Це справді тихе полювання. Дивитися, де дощі були, то через п’ять-сім днів там мають бути гриби. За ніч вони виростають на 5-7 см».
Свої маршрути розкладає подалі від людей. Каже, у Карпатах є п’ять грибних полонин. До найдальшої машиною їхати чотири-п’ять години. Але воно того вартує. Відеопрогравач00:0000:13
«Для мене ходити по гриби – це своєрідна гуцульська медитація, – говорить Соломченко. – Деколи беру з собою людей, які кажуть, що це їхня мрія. У соцмережі часто пишуть, і я бачу людину, що їй це важливо. Вони так тішаться тому грибові, від них така енергетика йде, що навіть я заряджаюся! Одна киянка, коли знайшла першого гриба, то крутила в руках, цілувала його, сміялась… Пройшло кілька років, але досі згадуєш ті емоції і воно гріє».
Будете у цих краях – обов’язково завітайте до музею. Але попередньо варто зателефонувати 096 059 38 59. Тут нетипово й не так строкато, як в інших. Навпаки, спокійно, ненав’язливо, але таки цікаво.
