Російський полк “Ахмат” тікав з позицій, коли ми заїхали, – згадує штурмовик з Галича Дмитро Недобиток (позивний Бізон). За два роки служби він брав участь у ближніх боях, виносив поранених побратимів під обстрілами та пережив танковий удар. Після поранення Дмитро Недобиток служить в поліції Івано-Франківщини.
Історію штурмовика розповіли на Facebook-сторінці поліції Івано-Франківської області.
Проміняв життя за кордоном на фронт
Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну Дмитро перебував за кордоном. За декілька тижнів повернувся та став на захист країни. Прикладом для нього був старший брат, який також проходить службу, йдеться у дописі.
“Боронити державу від ворога — це було щось більше, аніж просто поклик душі”, — пригадує “Бізон”.
У 22 роки пішов у штурмовики
Спершу Дмитро Недобиток готувався самостійно. Згодом пройшов відбір до полку “Цунамі” об’єднаної штурмової бригади “Лють”. Так він став поліцейським та штурмовиком. На той момент чоловікові було 22 роки.
“Я завжди хотів бути піхотинцем, штурмовиком. Мене не цікавили дрони чи тактична медицина. Мені пропонували бути й бойовим медиком, мінометником, артилеристом, водієм танка. Чесно — це мене не цікавило. Я завжди хотів брати безпосередню участь у ближньому бою. Хотів бачити ворога. У мене такий характер, що я завжди хочу йти вперед, лише вперед”, — розповідає “Бізон”.
Бої за Кліщіївку: як “лютівці” звільняли село
Свій перший вихід на позицію військовий назавжди запам’ятав — це була Кліщіївка. У селі тоді більшість будівель були зрівняні із землею, а російські атаки відбувалися ледь не щохвилини, розповів воїн.
“Мій старший брат показував, що там — біда, що там — пекло. Я розумів, на що йду. Але коли я заїхав туди, то те, що уявляв, було у сто разів гірше”, — пригадує “Бізон”.
Саме там загинув один із побратимів Дмитра. У Кліщіївці на той час перебували суміжні підрозділи Збройних сил України. Разом їм вдалося звільнити село. Росіяни хотіли утримати населений пункт кількістю, однак “лютівці” перемогли якістю.
“Коли ми заїхали на позиції, то полк РФ “Ахмат” втікав. Бо ми чули навіть по рації, як мобілізовані росіяни передавали, щоб вони повернулись. Ми дуже злагоджено працювали, дали їм гарну відсіч. Тоді про нашу бригаду написало багато російських пабліків, порівнювали з “Азовом”. Це нам подобалося”, — пригадує Дмитро.
Російські солдати були на сусідніх позиціях
Один зі спогадів українського воїна, як під час бою він зустрівся з російським військовим. Останній навів на Дмитра зброю. Проте не влучив у “Бізона”
У Кліщіївці поліцейському неодноразово доводилося брати участь у ближніх боях, евакуювати під обстрілами важкопоранених побратимів, а ще — брати росіян у полон.
“Ми сиділи у підвалі, готувалися до наступного бою. І тут ми бачимо — хтось іде, заходить і каже: “Парні, привєт, как дєла?” Ми були шоковані. Це був ворог, але він дуже скоро зрозумів, що помилився будівлею. Він здав зброю, і ми взяли його в полон”, — розповідає боєць.
Пережив танковий обстріл та став інструктором
“Бізон” отримав поранення під час танкового обстрілу. Вибухова хвиля відкинула його на декілька метрів. Боєць отримав контузію та травму спини. Через поранення не міг продовжувати воювати, тому вирішив продовжити службу у поліції.
Сьогодні Дмитро — старший інструктор у тренінговому центрі Головного управління Нацполіції в Івано-Франківській області. Він навчає майбутніх офіцерів вогневої підготовки, тактики бою та домедичної допомоги.
“Дехто каже, що поліція не воює, але насамперед потрібно звернутися до самого себе: що робиш зараз ти? Яку користь для суспільства й держави приносиш? Українська поліція воює, а хто думає, що ні — нехай поїде на фронт і побачить це на власні очі”, — каже “Бізон”.
