Мирослава Кузін з Центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківська працює військовим медиком у Карпатському шпиталі. Лікарка-реабілітологиня допомагає військовослужбовцям відновлюватися після важких поранень та травм.
Мирослава Кузін розпочала медичну кар’єру під час пандемії COVID-19. Тоді майбутня лікарка проходила інтернатуру в складних умовах карантину, пишуть Версії.
“Коли я проходила інтернатуру почалась пандемія COVID-19 і карантин. Перед медичною системою стояли не прості виклики і я бачила це з середини”, — розповідає Мирослава Кузін.
Медична система зіткнулася з нестачею персоналу через хворобу медиків на коронавірус. Кузін вирішила працювати медсестрою, щоб отримати досвід роботи в екстремальних умовах.
Після інтернатури лікарка півтора року працювала фізичною та реабілітаційною медициною. Вона займалася реабілітацією пацієнтів неврологічного та травматологічного відділень ЦМКЛ. Кузін допомагала людям відновлюватися після інсультів та ортопедичних операцій.
З початком повномасштабного вторгнення Кузін дізналася про формування Карпатського шпиталю. Лікарка прийняла рішення мобілізуватися до ЗСУ без вагань.
“В складні часи я не тікаю від випробувань, мені спокійніше бути в Збройних Силах України допомагаючи військовим після важких поранень і травм”, — зізнається медик Карпатського шпиталю.
Спочатку Кузін працювала медсестрою у військовому госпіталі. Згодом вона стала начальницею відділення реабілітації та відновлювального лікування. Після реформування посада змінилася на начальницю кабінету реабілітації. Лікарка відзначає особливу мотивацію від результатів своєї роботи. Найбільше задоволення приносять моменти, коли лежачі пацієнти починають ходити та повертаються до повноцінного життя.
Реабілітація військовослужбовців відрізняється від роботи з цивільними пацієнтами. Лікування після мінно-вибухових травм потребує особливого підходу порівняно з реабілітацією після інсультів. Найскладніші випадки — військові зі спінальними травмами. Більшість таких пацієнтів частково або повністю паралізовані та не можуть самостійно рухатися.
Для військових з ампутаціями одразу формується мультидисциплінарна команда. Спеціалісти розробляють індивідуальний план реабілітації для ефективного протезування та адаптації до соціального життя.
“Найважливіше це змотивувати хлопців не лежати в ліжку, часто доводиться змушувати їх вставати, робити багато вправ”, — пояснює робочий процес Кузін.
Після важких поранень військові можуть перебувати в депресії та не вірити у можливість повноцінного життя. Лікарка наводить приклад колумбійського добровольця Озаріо Фаронди, який отримав важке поранення. У добровольця була ампутація на рівні дизартикульованого кульшового суглобу, фантомні болі та депресія. Через три місяці реабілітації він міг ходити на протезі та їздив на баскетбол з іншими бійцями.
“Ми намагались його максимально займати активною діяльністю — окрім реабілітаційних вправ, ми возили його на рибалку, концерти, в гори”, — згадує начальниця кабінету реабілітації.
Зараз Озаріо Фаронда повернувся на службу в ЗСУ до зони бойових дій оператором БПЛА.
Юрій Гапночук став першим військовим з ампутацією, який потрапив до ЦМКЛ під час повномасштабного вторгнення. Спочатку він лікувався в травматологічному відділенні, потім проходив реабілітацію у Кузін. Гапночук на власному прикладі переконався у важливості спорту для соціалізації після важких поранень. Пройшовши реабілітацію, він став засновником громадської організації “Полюби долю” та ампфутбольного клубу “Бартка”.
Зараз нацгвардієць працює заступником міського голови Івано-Франківська та начальником управління з супроводу ветеранів. Він продовжує грати в футбол на милицях та мотивувати інших ветеранів.
“Одного разу зайшов в відділення реабілітації, щоб поговорити з військовими, які проходять відновлення. Побачив Ігора Протаса, в нього така ж ампутація як в мене”, — розповідає Гапончук.
Він запросив Протаса в свою команду для занять спортом. Спочатку той відмовлявся, але згодом став одним з кращих спортсменів та їздить на змагання. Зараз Протас мотивує інших військових та розповідає їм про можливості для занять спортом.
За час служби Кузін побувала на ротації на Сході України в 66 мобільному військовому госпіталі. Там вона працювала лікаркою-терапевткою та переконалася, що ЗСУ стали її другою сім’єю.
“В госпіталі ми їли і жили разом з пацієнтами. Військові постійно розповідали свої історії”, — згадує лікарка.
До госпіталю часто привозили бійців прямо з позицій у важкому стані. Деякі були брудними, в шоковому стані, не їли та не пили. Траплялися випадки, коли військові пили сечу через перебування в оточенні. Кузін відзначає мотивацію людей, особливо тих, хто пішов служити на початку повномасштабного вторгнення. Після лікування вони одразу поверталися у свої військові частини.
Робота військового медика потребує не лише професійних навичок, а й психологічної стійкості.
