До дня народження загиблого військовослужбовця та скрипаля Валентина Ємбрика у Бурштині 31 серпня відбувся вечір пам’яті “Мало б бути 25…”. На заході звучали авторські музичні твори та вірші Валентина, а також провели благодійний ярмарок.
Організаторкою вечора стала мати бійця Галина Ємбрик. Жінка каже: ініціювала подію у палаці культури “Прометей”, аби показати людям, яким був її син і що він залишив по собі.
“Я хочу про нього говорити на весь світ. Я думаю, що ми ще будемо робити такі вечори й у Києві, і в Європі, щоб його творчість жила та щоб її чули”, — говорить Галина Ємбрик.
Мати Валентина Єбрика Галина й старший брат Олександр. Суспільне Івано-Франківськ/Юлія Чаборак
Захід розпочали благодійним ярмарком. У холі палацу культури продавали вишиванки, книги, прикраси та мерч підрозділу “Махно-груп”. Зібрані гроші спрямують на підтримку проєкту “Творчий простір “Валентин” та на потреби підрозділу “Махно-груп” 102 бригади, каже Галина Ємбрик.
“Я вирішила організувати саме ярмарок, де представлені українські виробники, щоб підтримувати та популяризувати їх, бо це — продовження того, що робив мій син. Ну за що він пішов воювати? За Україну, за те, щоб була держава, щоб була своя мова, своя культура”, — додає Галина Ємбрик.
Пам’ятний вечір продовжили концертом, під час якого виконували пісні Валентина Ємбрика, показували хореографічні номери під його композиції та читали вірші загиблого воїна. До заходу долучилися франківські гурти та місцеві виконавці.
“Тут не просто емоції — це душевний біль. Такі молоді люди гинуть, цвіт нації”, — каже відвідувачка заходу Леся Горбата.
Юлія Турій, яка прийшла на вечір пам’яті Валентина Ємбрика, знала бійця особисто.
Юля Турій. Суспільне Івано-Франківськ/Юлія Чаборак
“Валентина пам’ятаю як добру й творчу людину. Він часто приходив з колядою, завжди був позитивним і щирим”, — пригадує Юлія Турій.
Після загибелі сина Галина Ємбрик започаткувала проєкт “Творчий простір “Валентин” для збереження його творчої спадщини та поширення української культури. У межах проєкту вона планує організовувати концерти в Україні та за кордоном, видати збірник віршів і нот, а також створити заклад як простір пам’яті, де можна буде ознайомитися з музикою, світлинами та історіями Валентина Ємбрика.
Що відомо про Валентина Ємбрика
Валентин Ємбрик народився 31 серпня 2000 року в Ужгороді. Потім сім’я переїхала до Бурштина. Хлопець навчався гри на скрипці в Бурштинській музичній школі. Згодом закінчив Київську академію мистецтв.
Валентин Ємбрик грав у оркестрі “Rejouissance”. Гастролював у Львові, Ніжині, Ірпені.
У січні 2023 року добровільно вступив до лав Збройних сил України. Вивчився на оператора БпЛА, мав позивний Смичок. Разом з побратимами створив взвод “Махно-груп”.
Валентин Ємбрик загинув від отриманих поранень разом із шістьма побратимами 26 лютого 2025 року в районі міста Гуляйполе Запорізької області. Півтора місяця він вважався зниклим безвісти. Йому було 24 роки.
Вечір пам’яті Валентина Ємбрика, 31 серпня 2025 року, Бурштин. Суспільне Івано-Франківськ/Юлія Чаборак
Яким згадують Валентина Ємбрика його близькі
Валентин Ємбрик провів дитинство та шкільні роки у Бурштині, де з третього класу навчався в гімназії. Перша вчителька Руслана Лащ згадує його так: “У нього були великі чорні очі з довгими віями — справжній красунчик, у якого відразу закохалися всі дівчата. Він був толерантним, ввічливим, веселим і водночас дуже відповідальним”.
У юності Валентин грав у молодіжному ансамблі “Кредо”, виступав на концертах і колядував. Згодом закінчив Бурштинський енергетичний коледж.
Місцева жителька Іра Солудчик пригадує: “Мій син грав з ним в ансамблі. Валентин завжди був усміхненим, життєрадісним і добрим. Дуже важко повірити, що його вже немає”.
Після коледжу Валентин вступив до Київської академії мистецтв, де навчався на кафедрі скрипки. У 2022 році став студентом магістратури Київської муніципальної академії музики імені Глієра.
“Він навіть не хотів подавати документи, казав: “Я не вступлю”. Я переконала, щоб спробував, і він таки вступив ще й на бюджет”, — розповідає мама Галина Ємбрик.
Зі слів матері, Валентин віртуозно володів скрипкою, грав також на фортепіано, гітарі та укулеле. Писав вірші й авторські музичні твори. Його поезія часто була про пам’ять, втрати та любов до України. У 22 роки Валентин вирішив піти на фронт.
“Сина всі відмовляли від служби. Його нервувало навчання під час пандемії COVID-19 і в час війни. Казав: “Хіба це навчання через інтернет?” Він хотів справжнього навчання і тому взяв академічну відпустку, місце за ним залишилося. Казав викладачам: “Та не переживайте, ми переможемо і далі з вами будемо магістерську робити”, — пригадує Галина Ємбрик. Учителька Руслана Лащ розповідає, що пропонувала йому альтернативу, але хлопець стояв на своєму.
“Він був надто відповідальним і щиро любив Україну. Я пропонувала допомагати як волонтер, а він відповідав: “Я зробив свій вибір”. Валентин пішов на війну разом з моїми синами — Андрієм та Владиславом. На жаль, Андрій і Валентин загинули разом”, — каже Руслана Лащ.
Марія Нагорнова — дівчина Валентина Ємбрика. Суспільне Івано-Франківськ/Юлія Чаборак
Марія Нагорнова, дівчина Валентина, згадує його з ніжністю. Вони познайомилися влітку 2024 року.
“Перша його фраза була такою романтичною. Він мені сказав: “Якщо цей рік починається з тебе, він не може бути поганим”. Але я навіть не уявляла, наскільки жахливим і трагічним він стане для нього і для мене. Мені досі важко усвідомити, що Валентина немає. Здається, що він просто кудись поїхав. Я знала його як хлопця й коханого, але після загибелі відкрила його з іншого боку: як сина, брата, учня, онука і насамперед друга, тому що бачила, як до нього ставляться інші”, — говорить Марія Нагорнова.
