Лікарка Центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківська Галина Єдинак під час повномасштабної війни змінила білий халат на військовий однострій. Вона лікує поранених бійців та працює у складі мобільних госпіталів на передовій.
З початком повномасштабного вторгнення багато українських медиків стали до лав військової медицини. Серед них — лікарка-невролог Центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківська Галина Єдинак. Вона з 2 травня 2022 року обіймає посаду завідувачки неврологічного відділення Карпатського шпиталю та щодня допомагає військовим, які зазнали важких поранень, пишуть Версії.
До початку «великої війни» Галина Єдинак мала багаторічний досвід цивільної медицини.
«З 2004 до 2013 року я працювала лікаркою-невропатологом у Монастириській лікарні, а з 2013 до 2022 року — у відділеннях судинної неврології та інтенсивної терапії Центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківська», — йдеться в її розповіді.
Зі вступом до лав Збройних сил України робота лікарки кардинально змінилася.
«Раніше я лікувала переважно пацієнтів із порушеннями мозкового кровообігу, здебільшого людей похилого віку. А зараз — молоді хлопці з різноманітними пораненнями, ампутаціями та наслідками контузій. Щоб ефективно допомагати, довелося опановувати нові тактики лікування», — розповідає військова медикиня.
У відділенні Карпатського шпиталю працюють фізичні терапевти, які допомагають пораненим знову ставати на ноги, та психіатри, що підтримують бійців у подоланні ментальних травм. Лікування передбачає комплексний підхід: від відновлення після тяжких поранень до повернення до повноцінного життя.
Окрім роботи в шпиталі, Галина Єдинак побувала у Донецькій та Дніпропетровській областях у складі 66-го та 59-го мобільних госпіталів.
«На ротації я перебувала три місяці — з листопада 2023 року до лютого 2024-го. Щодня ми приймали до сотні військових із різною патологією», — розповідає лікарка.
Робочі умови під час ротацій були складними.
«Ми постійно змінювали місце розташування, щоб ворогу було важче нас виявити. Де приймали військових — там і жили. Режим роботи був вкрай важкий, а через постійні переїзди погіршувалися умови життя та стан здоров’я», — каже завідувачка відділення.
Попри складнощі, медики розуміли важливість своєї роботи.
«Навіть поранені військові нам дуже співчували, бо ми жили в непридатних приміщеннях. Але ми знали: їм в окопах набагато важче. У нас хоча б був дах над головою і вода», — ділиться досвідом Галина Єдинак.
Спілкування з бійцями на фронті стало для лікарки новим досвідом і джерелом розуміння справжнього патріотизму.
«Ти бачиш, що воює вся Україна — чоловіки з усіх куточків нашої країни. Вони підтримують одне одного, навіть якщо не спілкуються з родичами через різні погляди на війну», — зазначає військова медикиня.
Вона навела приклад одного зі своїх пацієнтів:
«Хлопець мав важкі травми. Його батько воює за росіян, а мати заявила, що не відправляла сина воювати з “бандерівцями”. Після таких історій ще більше усвідомлюєш важливість своєї роботи».
За словами Галини Єдинак, кожен на своєму місці має зробити максимум, щоб допомогти Україні вистояти.
«Розумієш, що робота військових медиків — це внесок у спільну боротьбу. І тільки разом ми зможемо подолати ворога та наслідки війни», — запевняє вона.
