Як музикант з Івано-Франківщини вже другий рік в окопах боронить Україну
-Реклама-
Пишні весілля, гучні дні народження, душевні застілля. До війни Ігор Гоцан з села Монастирчани, що в Солотвинській громаді, був знаним музикантом, а зараз все пригадується ніби в іншому житті.
«До війни я був повністю цивільною людиною. Грав на весіллях, працював музикантом. У вільний час з бригадою хлопців робили людям якісні ремонти. На момент початку повномасштабної війни жив в Україні. Ще до цього відчував, що буде якась біда, — пригадує чоловік.
Ігор каже, що ще до 24 лютого вже все було дуже заплутано. Росіяни підозріло ганяли танки на кордоні. А коли почалося вторгнення, то вже о 9 годині він був на військоматі в Богородчанах.
«Мені сказали піти зібрати речі. Поїхав додому, тихенько вкрав все необхідне, щоб ніхто не бачив, нікому нічого не казав і поїхав. Вдома дізналися про все, коли я вже виїхав з Коломиї. У них був просто шок, бо думали, що я поїхав кудись по роботі, бо в мене таке бувало,— розповідає військовий.
З того моменту пройшло багато часу. Він від початку служить в десятій гірсько-штурмовій бригаді, тому за час служби побував чи не у всіх гарячих точках. Відтоді довелося пережити чимало різних подій, тому й додає, що військові не витягнули б цю війну без волонтерів.
«Ви собі не уявляєте, як сильно нам допомагають люди. Це не лише волонтери, але й звичайні українці, які донатять на різні збори. Волонтери мають свій напрямок роботи — продукти, теплі речі, окопні свічки, автомобілі, ремонт і багато чого ще. Без сумніву вони виконують левову частку роботи. Але специфіка роботи військових зараз така, що часто потрібні саме кошти, щоб можна було закупити навіть ті самі дрони. І це ми купуємо самі, бо вже напрацювали канали, як зробити це трохи дешевше, хоч це і не найбільш доречне слово. Бо, якщо чесно, я взагалі в шоці, скільки війна зжирає ресурсів, грошей і наскільки ми заможна країна, що можемо це витягнути.»
- Advertisement -
Військовий каже, що держава їм допомагає, але потреба в дронах або боєприпасах майже постійна.
«Без дронів війна тепер не обходиться. Зараз є дуже багато шкіл, які готують пілотів на FPV-дрони, але до цього часу ми все вчилися самі. От я взагалі до війни не дуже розумів, що таке дрон. Літали десь там собі на весіллі, знімали й фотографували ними. Але що його можна використовувати як зброю — це було щось нове. Виявилось, що дрони можна модернізувати, підвісити хороший боєприпас і воювати».
Ігор каже, що один дрон коштує приблизно 500 доларів. Ним можна вразити ворожу техніку. Але щоб її знищити, то потрібно декілька таких дронів, бо одним не обходиться. А один снаряд 155 калібру коштує в районі 2 тисяч євро. Щоб потрапити в ціль, потрібно декілька пристрілочних пострілів. Це все теж гроші. А дрон це керований боєприпас, тут шанси більші і так воювати виходить в рази дешевше. Елементарна математика.
«Дронів зараз ніби вистачає, завдяки організаціям і фондам, що їх виготовляють. Раніше ми робили багато зборів, бо їх було мало. Окрім того, допомагають великі фонди,такі як у Стерненка, Притули та інші. В нас зараз навіть є певний запас. Але це таке, бо на ті дрони потрібно ще щось повісити. Доводиться робити боєприпаси самотужки, їх дуже не вистачає.
Окрім снарядів на війні тепер проблема з людським ресурсом. На фронті не вистачає справжніх чоловіків.
«Це для мене болюча тема, бо ви собі не уявляєте в якому стані тут люди, за два роки які вони виснажені. Наша бригада мала ротацію лише півтора місяця і все. Після того ми поїхали в Донецьку область і мали відведення максимум до тижня часу. І увесь час хлопці в умовах бойових дій. Люди собі думають, що можна буде виграти війну цими військовими, які вже є на фронті. Але так не буде. Я просто не розумію мотивацію цих людей. Ну от допустимо ми пограємо і москалі прийдуть в наші домівки, аж сюди, на захід і що вони тоді будуть робити одне з другим?»
Масштабні гуляння під час війни – взагалі окрема тема. Чоловік до війни і сам був активним учасником всіх свят, тому розуміє, що людям потрібно одружуватися, народжувати дітей, хрестити їх, але всьому має бути здорова межа.
«Я все розумію, але ці зайві бенкети, особливо перед Різдвом, коли була реклама про корпоративи — це вже жах. Без того можна перетерпіти, а ті кошти, той ресурс, направити у правильне русло. Військових це фактично принижує, це не правильно”.
Військовий каже, що дуже б згодилася допомога від громад, оскільки хто, як не вони, мають максимальні можливості для цього.
«Це, на мою думку, взагалі є трутні на тілі держави. Я маю досвід спілкування з нашим головою ОТГ і через війну у нас дуже складні стосунки. Коли я був після поранення вдома, то старався допомогти хоч якось хлопцям. Ходив, пробував зібрати допомогу. Взяв офіційний лист-звернення, що ми потребуємо те і те. Все, на що спромігся мій голова громади, це зібрати одноденний заробіток працівників 40 тисяч гривень — це на два дрони. Оце і вся допомога за два роки війни. Все решту, що я публікую і дякую, допомагають мої друзі, родичі, колишні клієнти та інші доброчинці. Чужі люди стали наскільки близькими, що важко передати.»
Ігор каже, що військові дуже здивовані тим, скільки нових поліцейських станцій зараз відкривають, а головне — не ясно для чого.
«От нащо зараз відкривати поліцейські пости? Купувати для них рації, які потрібні на фронті, якщо в поліції і так є мобільний зв’язок? А тих рацій на фронті бракує. Транспорт, паливо — та сама ситуація. Ті всі поліцейські мають бути тут, біля нас, плече в плече. Хіба в Івано-Франківській області така складна криміногенна ситуація? Нема. Для чого стільки тієї поліції. Я цього не розумію. Хіба, щоб захищати чиновників від військових, бо у всіх, хто на фронті, накопичилось багато запитань до чиновників і рано чи пізно доведеться давати відповідь. Це можна було б зробити і зараз, але у військових зовсім інші пріоритети, в нас зараз ворог тут, на фронті. А з домашніми ворогами, хто і що робив під час війни, ми вияснимо згодом.»
Проте попри все чоловік вірить в перемогу і працює на те, щоб пришвидшити її. Каже, що вона обовʼязково буде.
«Я вже втратив надії, що вона буде швидко, але вона буде. В москалів великий людський ресурс, бо там все простіше, в них людей не бракує ніколи. А от наші люди, які сидять вдома, вони вже кажуть, що втомились від війни. Не хочуть йти воювати, не хочуть замінити тих, хто вже воює.»
Військовий розповідає, що не одобрює методи мобілізації, бо у ТЦК не дуже вірний підхід. Але заміна на фронті критично необхідна.
«Тягати роботяг з автобуса це не є добре. Ще й при тому, що ввечері можна проїхатись по різних ресторанах та кафе і набрати таких здорових чоловіків, які будуть мати і свій транспорт, і гроші на дрони, і на все, що треба військовим.»
Коли закінчиться війна чоловік мріє повернутися до своєї минулої професії, тішити людей. Каже, що треба лише дожити.
«Мені моя робота подобалась. Я надіюсь, що зможу до неї повернутися. Але треба буде перепочити, бо зараз от в мене параноя. Я добре знаю, що робити тут, на війні, але не розумію, що робити в цивільному світі. Я ще морально не готовий, хоч і дуже хочу тієї Перемоги.»
