Війна продовжує ламати людські життя, залишаючи свій відбиток і на психічному стані.
Тож в Івано-Франківську з перших днів повномасштабного вторгнення запрацював волонтерський Центр психологічної допомоги. Тут допомагають як тим, хто приїхали з-під обстрілів, так і місцевим, яким теж нелегко у часі війни, пише Репортер.
Волонтерський проєкт
Центр психологічної допомоги створили 26 лютого, тоді почали шукати психологів, які б змогли долучитися. Відгукнулося немало й за кілька днів розпочали роботу. Заснувала центр депутатка Івано-Франківської міськради, керівниця громадської організації «Мами Прикарпаття» Мар’яна Вершиніна.
«Ми надаємо психологічну допомогу в різних напрямках. Наші психологи чергують у «Карітасі» та ЦНАПі, куди звертаються переселенці. Щодня понад 30 звернень, – розповідає Мар’яна Вершиніна. – Також ми організовуємо зустрічі з переселенцями. Двічі на тиждень – робота з дітьми: переважно з тими, що приїхали до нас, але є й місцеві. Третє – робота гарячих ліній. Ми приймаємо запит, кому потрібна допомога, спрямовуємо в чат. Там уже відгукується хтось, хто може проконсультувати цю людину онлайн. Звертаються навіть із Києва, Львова. Уже прийняли десь 300 дзвінків».
Загалом на зустрічі приходить приблизно 10-15 людей. Переважно жінки. Також раз на два тижні у центрі проводять зустрічі для франківок під назвою «Бути надійним тилом».
Ще один напрям роботи центру – психіатрія. Контакти надав франківський медуніверситет. Психіатри вже можуть призначати й медикаментозне лікування.
Зараз у Центрі психологічної допомоги – 159 психологів і психологинь, усі працюють безкоштовно. Серед них не тільки мешканці Івано-Франківщини, а й внутрішньо переміщені. Для них проводять супервізії, рефлексивні групи, де можна ділитися досвідом.
«До нас постійно приєднуються нові люди з Києва, Запоріжжя, Харкова… Вони приїхали до Франківська, дізналися про наш Центр психологічної допомоги і зголосилися працювати в команді, – каже керівниця центру. – Тут ми намагаємося людей трохи розвантажити. У нас є різні тренери й різні практики. Ідей дуже багато, але поки не обговорюємо, бо немає приміщення».
Наразі зустрічі проводять на Мельничука, 16, де ресторан «Yummi», але шукають постійне приміщення у центрі, десь на 60-100 квадратів. За словами Мар’яни Вершиніної, це важливо і для відвідувачів. Адже, щоб від психологічної допомоги був результат, вони мають почуватися там, як вдома. Оскільки проєкт – волонтерський, тож сподіваються, що хтось зможе поділитися приміщенням безкоштовно.
Небезпека в минулому
Олена Борзілова – психологиня, психотерапевтка родом із Луганська. У 2015 році через війну переїхала до Києва. Тепер жінці довелося зриватися з місця уже вдруге. До Франківська вона приїхала ще в перші дні повномасштабної війни. Зараз використовує свої знання, щоб допомагати іншим.
«Люди приїжджають з Маріуполя, Харкова, після бомбосховищ. Важливо, як їх правильно зустрінуть після пережитого стресу. Це – як народження дитини – відбивається на все подальше життя, – розповідає Олена Борзілова. – Треба вміти правильно надати консультацію, щоб не нашкодити. Наприклад, не можна обіймати, торкатися. Ми, психологи, це знаємо».
Олена Борзілова спеціалізується на роботі з дітьми та підлітками, проводить заняття з арт-терапії. Також надає кризові консультації. Каже, допомагаючи іншим, допомагає собі.
Схожу практику радить застосовувати й до людей, які приїхали у спокійніші області з місць, де тривають бойові дії.
«Перше – треба просто спитати, як доїхали. Головне, щоб людина розуміла, що це вже в минулому, бомби перестали падати, – пояснює психологиня. – Друге – знайти те, на що людина може опиратися. Наприклад, вміння навчати англійської, допомагати іншим. Можна втратити житло, але наші людські якості у нас ніхто не забере. Інколи треба жартувати. А ще – залучати людей до діяльності. Наприклад, подати щось, принести води. Щоб вони починали дбати самі про себе».
Винен лише ґвалтівник
Через нелюдську жорстокість окупантів багато хто зараз переживає не лише переляк від обстрілів. Зокрема, немало жінок пережили зґвалтування. Що робити у такому разі, рекомендують у Telegram-каналі «Психологічна підтримка», який створили у зв’язку з російським вторгненням.
Там йдеться про необхідність насамперед отримати медичну допомогу, як тільки буде можливість. Важливо не мовчати, а повідомити про випадок у поліцію. А потім – боротися з психологічними наслідками. І в жодному разі не можна звинувачувати себе у тому, що сталося, і не давати цього робити іншим.
«Іноді насильник намагається проявити ще більшу владу, змушуючи людину, яка була зґвалтована, відчувати, що це насправді її вина, – пояснюють у «Психологічній підтримці». – Насильник може говорити щось на кшталт: «Ти сама просила про це». Це ще один спосіб для нього контролювати ситуацію. Але правда в тому, що ваш одяг, слова чи поведінка ніколи не є виправданням для зґвалтування».
Отримати безкоштовну психологічну консультацію постраждалі після зґвалтування також можуть від фахівців проєкту «Розкажи мені». Усе конфіденційно. Або ж – звернутися до місцевих служб. Наприклад, у Центр психологічної допомоги. Гаряча лінія – 097 87 97 337.
А от рідним чи друзям тих, хто пережили насильство, Олена Борзова радить не намагатися одразу «лізти в душу».
«Не треба лікувати людей, треба їх стабілізувати, щоб вони налагодили своє життя. Спеціалісти рекомендують протягом першого місяця не зачіпати травму, – каже психологиня. – Треба людину наповнювати ресурсом. А психотерапія людині можна знадобитися пізніше, навіть через рік, коли вона відчує себе у безпеці».
Менше новин, більше рутини
Клінічна психологиня Ольга Коржунова теж консультує та проводить зустрічі у Центрі психологічної допомоги. Допомагає боротися зі стресом, а також посттравматичним розладом, який, за її словами, згодом ще проявиться у багатьох людей. Її пацієнти – переважно жінки, бо, хоч в українській армії є чимало бійчинь, все ж більшість залишається вдома.
«До мене звертаються багато молодих жінок, які хвилюються за чоловіків, що беруть участь у воєнних діях, – каже Ольга Коржунова. – Ті, хто залишається вдома, переживають важче. Жінки роблять дуже велику роботу в тилу, але, на жаль, їм несправедливо здається, що цього замало».
До того ж, мешканцям відносно спокійних областей теж нелегко і потрібна психологічна допомога. За словами психологині, ми читаємо інформацію, дивимося жахливі кадри, і хвилюємось, що це станеться з нами.
«Мозок не розрізняє віртуальну та реальну загрозу, – пояснює Ольга Коржунова. – Тож зараз треба мінімізувати доступ інформації. Кількість джерел зменшити до одного. І дивитися її двічі на день: цього достатньо, щоб розуміти, що діється в Україні».
За словами спеціалістки, можна знайти зі свого оточення людину, яка буде спокійно переказувати інформацію, щоб вона не здавалася настільки жахливою. А ще варто зменшити кількість спожитої інформації на вечір, коли рівень кортизолу – гормону стресу – і так високий.
«Можна пограти в якісь розумові ігри, щоб мозок переключився, й людина могла нормально відпочити. Бо сон – це зараз основа нашого життя, – каже Ольга Коржунова. – Ще допоможуть дихальні вправи, прогулянки на свіжому повітрі. Важливо повертатися до рутинних справ, бо тоді ми обманюємо наш мозок. Спів, до речі, теж дуже допомагає вийти зі стресової ситуації, особливо, коли співають гуртом».
За словами Мар’яни Вершиніної, емоційно-психологічні наслідки від стресу, який ми всі зараз переживаємо, будуть відгукуватися ще довго. Тому Центр психологічної допомоги продовжить працювати й після війни.
