Актуально зараз

-Реклама-spot_img

Як знайти місця сили в Карпатах

-Реклама-spot_img
spot_img

Нещодавно у Верховині на Івано-Франківщині презентували книгу «Де серце птахом рветься в небо», в якій зібрані авторські екскурсії Павли Рашковської. Які з них найбільш популярні, чи варто в Карпатах шукати мольфарів та які стежки ведуть до місць сили, розповіла авторка видання.

карпати

Старий і новий світ
Павла-Парасковія Рашковська взялася за роботу екскурсовода 20 років тому. На початках це було її гобі й улюблена справа. Пізніше захопилася туристичною рубрикою на одному з місцевих сайтів. «За десять років зібрала фактично увесь матеріал до книги. Донька допомагала редагувати, а я увесь час щось переставляла, зшивала, друкувала і робила усілякі буклети. Коштів на повноцінну книгу бракувало. Не було ще й цікавих фотографій», — зізнається вона.

- Advertisement -

Й ось нарешті Павла Рашковська разом із своєю донькою Оленою презентували екскурсійний путівник для гостей Верховинщини, котрі хочуть пізнати справжню Гуцульщину. Книгу написала, зважаючи на всі їхні смаки. Є поради і для тих, хто хоче піднятися в гори, і для тих, хто приїхав на гриби й ягоди, чи «зарядитись» від мольфарів і цілителів, або пізнати місця сили в Карпатах.

«У Верховині маємо сім місць сили. Їх визначили люди за давніми переказами. Найперше, це гора Піп Іван Чорногірський, або Чорна Гора, 2022 м над рівнем моря. Вона — сакральна. На неї ішли за зціленням на Івана Купала. За два тижні до свята і два тижні після нього. Інші — Писаний камінь, де зцілювався Іван Франко, Терношорська лада, гора Довбушанка, де є вхід на цей і на той світ, Угорське каміння і Біла кобила. Ця гора достатньо висока, 1479 м над рівнем моря. Тут довго лежить сніг, і в цю пору гора стає подібною на білу кобилу. Там — кам’яний хаос, там — витвір божих рук, де люди почуваються дуже добре. Коли йдемо з туристами в гори, обов’язково когось відвідуємо: або трембітаря, або місцевих майстрів. Якщо йдемо на гору Ігрець, то відвідуємо ґражду, полонину, родину гуцулів, де можна побачити, як варять сир господарі. Тобто йдемо ніби у старий світ, де зовсім поряд — новий», — розповідає авторка.

Шукаємо мольфара
Розпочати знайомство з Гуцульщиною п. Рашковська радить із оглядової екскурсії «Золоте кільце Верховини». Тут — історія селища, духовність, Карпати, їх флора і фауна. «Друга екскурсія, яку пропоную, то подорож на оглядову вежу. Якщо туди йдуть діти чи студентська молодь — то це квест. Інколи навіть дорослі хочуть щось пошукати», — каже вона.

Далі авторка книги радить туристам пізнати місця сили в Карпатах, а для цього, найперше, піднятися на Терношорську ладу, куди йдуть за позитивом і здійсненням мрій. «Святилище «Терношорська лада» — це екскурсія до кам’яної статуї богині, вік якої — понад 20 тис. років до Р. Х. Мені значення і особливість цього місця відкрили іноземці. Часто сюди приїжджають подружні пари, які не мають дітей, колись люди завше знали, скільки й які молитви треба прочитати, аби здійснилися мрії. Віра — то велика сила», — зауважує Павла Онуфріївна.

— Яка з ваших авторських екскурсій найпопулярніша?
— Не знаю. Кожна, насправді, перейшла через моє серце. Я розповідаю туристам не лише ті речі, які є в книжці, а й ті, про які знаю від старожилів. Ось наприклад, я написала, що шлях до Жаб’євського потоку — то дорога до місця сили, позитиву та неґативу. Але я знаю, у яких місцях дорогою у людей «блуд ловився», де ті місця, у яких знахарі зцілювалися. Ми йдемо, тримаємось за каміння, люди чують, як вода шумить. Потічок маленький, але ми чуємо шум бурхливої великої ріки.

— Чи просять туристи про подорожі до мольфарів?
— Дуже просять. Я про це не писала, але колись розробила екскурсію «Місцями ворожби і мольфарської сили». Насправді, це не моя тема, бо я — релігійна людина, тому її відкинула. Тим паче, що мольфарів як таких немає. У наш час це скоріше «шоумени». Можуть бути ще психологи, котрі часом допомагають людям. Самі гуцули до мольфарів ходили дуже рідко і мольфари ховалися від людей. Він міг жити поряд, але про це ніхто навіть не здогадувався. Здебільшого люди самотужки зцілювались травами, ритуалами, музикою. Кожна друга жінка у нас знає, як викурити страх і переляк. Але це не мольфарська, а цілительська дія.

Йдемо, куди хочемо
— Для любителів гірських подорожей маєте цікаві пропозиції?
— Так, гора Ігрець — це 1242 м над рівнем моря, яка також вважається сакральною. У похід можуть іти і дорослі, й діти. Шлях — похилий, довжиною у 7-8 км. Підйом — 3,5 км, спуск — ще 5 км, якщо повертатися стежкою, що виводить просто до Церкви Різдва Пресвятої Богородиці, яка не закривалася 350 років, у с. Криворівня. Ми ходимо на полонину Ігрець і влітку, і навіть взимку, наступного дня після Різдва, через перевал, коли, часом, віхола замітає снігом так, що проїхати неможливо. Кому було важко йти, я розповідала, що звідти на роботу щодня ходила секретарка селищної ради. Збігти — то ще нічого, а піднятися додому з роботи? Тоді й ніч, і вовки виють, а додому прийде — там п’ять корів, яких треба доїти, а ще 50 овечок, а ще на всю сім’ю треба наварити їсти. Ось як живуть гуцули.

— А до церкви можна зайти без проблем?
— Церкву відкривають на час Богослужіння. Але її можна відвідати і в звичайний день, попередньо домовившись зі священником. У Криворівні завше є потік туристів. Інколи невіруючі, або віряни інших конфесій не хочуть іти до наших храмів. Я не переконую їх, але прошу зайти як до історичної культової споруди. Кажу, що можете й не молитись. Утім, коли заходять до церкви, розмовляють із о. Іваном, люди просто прозрівають. Церкву ми ніколи не обминаємо.

— Чи є випадки, коли вже треба змінювати туристичний маршрут через те, що приватизували земельні ділянки?
— Таких випадків ще не було, йдемо, куди хочемо. Гуцули — то щирі й добрі люди, їм важливо, аби не ходили по траві, бо треба зберегти сіно для худоби. Ми ходимо стежками по приватній власності, і нам дозволяють, ніхто не свариться. Свого часу якісь люди намагалися перекрити «місця сили», зокрема, Писаний камінь. Це була для нас трагедія. Під Писаним каменем навіть збудували вертолітний майданчик і будиночок, але зараз там пустка. Святилище такого не приймає. Люди кажуть, що також хотіли перекрити дорогу, аби брати гроші з подорожніх, але їм не вдалося.

— Зараз на Піп Іван завозять багато техніки, аби відновити обсерваторію. Що люди кажуть?
— Старожили кажуть, що там, де святилище, нічого іншого бути не може. Раніше обсерваторія існувала лише два роки. Більше нічого не можу сказати.

Високо в горах
— А ви підіймаєтесь ще туди з туристами?
— Вже тепер ні — складний шлях. Підкорюється Попіван дуже важко. Якщо підйом на Говерлу — 3,5 км, то на Попіван — 13. Завжди кажу, що в гори треба йти, аби зарядити себе доброю енергією. На Попівані відчуття таке, ніби світ біля твоїх ніг.

— А для тих, хто любить гриби, відкриваєте місця?
— Так, у нас є навіть Музей грибів. Його власники спеціалізуються на тому, що водять туристів по гриби. Вони показують грибні місця. Наш ліс дуже закручений. До того ж вас поведуть один раз однією, інший — другою стежкою так, що ви ніколи той шлях не запам’ятаєте, але грибів назбираєте обов’язково.

— Як туристам потрапити на «Гуцульське весілля»?
— Можна бути як учасниками, так і глядачами. Але цей захід можливий лише за попереднім замовленням, бо вимагає значної роботи. Треба домовитися з музикантами, які не завжди вільні, з акторами-аматорами, підібрати місце.

— Чи є ще такі місця, які б хотіли відкрити туристам?
— Плануємо відкрити нову екскурсію до с. Красник. Там є загадкова гора Гига, де колись палилися чуги (великі сигнальні вогнища), джерело Святого Пантелеймона, яке місцевий парох відчув, побачив і оздоровлюється разом із іншими людьми. Наступна — місцями нетрадиційної медицини. Ця тема зараз цікавить багатьох, тому вже маємо певні задумки. Ще маю намір написати екскурсію «Опришківськими стежками». Адже тут є не лише гора Довбушанка, де жив Довбуш, а ще маємо пам’ятний знак і Музей Довбуша. Оскільки у нас є музей «Тіні забутих предків», де жив режисер цього фільму Сергій Параджанов, то ще хочу зробити екскурсію стежками стрічки, бо є хата у Криворівні, в якій жив головний герой фільму, є місця, де проводили зйомку та кімната-музей, де жив Михайло Коцюбинський, автор твору. Хочемо також проводити екскурсії «літературними стежками, бо поети та письменники, котрі гостювали на Верховинщині, створили тут багато своїх творів. Варто туристам показати і наші духовні місця, бо церкви у нас особливі: як за архітектурою, так і за розташуванням.

— А чи має Верховина потенціал для лікувального туризму?
— Маємо понад 100 мінеральних джерел. Тут лікувались Леся Українка, Іван Франко. Тут коркували воду «Верховинську», яка подібна до «Боржомі», воду «Буркут». Поки що ці джерела витікають просто у річку. Гадаю, як буде добрий інвестор — ситуація зміниться. Маємо тут частинку раю, але по-справжньому раювати не навчилися.

Ірина Дружук, «Укрінформ»

НОВИНИ НА ЦЮ ТЕМУ

Орися Корчун
Орися Корчун
Інформаційний оглядач інтернет-сайту Правда іф. Журналіст-фрілансер. Випускник Національного університету імені Тараса Шевченка 2009 року.
-Реклама-
Квартири Івано-Франківськ
купити iphone 15 Pro у Львові, ціни в Україні