Мама трьох дітей, волонтерка та парамедикиня Юлія Таринська з позивним “Косички” з Косова добровільно пішла на війну. Жінка залишила власний бізнес, аби рятувати життя на передовій у складі 91-го батальйону.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Про це повідомляє 91 окремий протитанковий батальйон.
“Якщо просто не вистачає рук — то чим мої гірші? Я не боюся ні крові, ні кісток, ні смерті, — зрозуміла: пора”, – так Юлія Таринська, мама трьох дітей, волонтерка з 2014 року, пояснює, чому добровільно пішла на війну.
Спочатку – служба в десантно-штурмових військах. Там і закріпився позивний Косичка – через маленьку косу, що виглядала з-під шапки серед однакових шоломів і балаклав. У складі медичного екіпажу вона вивозила найтяжчих поранених – у комі, без свідомості.
“Було багато втрат. Інколи це сниться”, – зізнається вона.
Зараз Юлія – бойова медикиня 91-го окремого батальйону.
“Люблю цей підрозділ за справжність і відсутність “совка”. Тут можна подзвонити хоч о третій ночі командиру й сказати: треба допомога. І тебе почують”, – каже вона.
До мобілізації Юлія створила волонтерський центр, що працює й досі. Допомагала фронту: евакуація, амуніція, медицина. Сортувала тонни вантажів, навчала бійців користуватись аптечками.
“П’ятнадцять хвилин інструктажу – і вже могло бути врятоване життя”, — каже Косичка.
Мала власний салон краси, навчальний центр і кафе. Але коли вирішила йти в ЗСУ, усе закрила.
Каже, служба в армії зробила її спокійнішою:
“Завжди була начальницею, а тут треба підкорятися. Сама собі дивуюсь”.
До армії парамедикиня була як 911 – працювала з алко- і наркозалежними, допомагала жертвам домашнього насильства. Тепер – рятує життя на фронті.
У матеріальному сенсу не бачить. Після перемоги мріє про відновлення – і внутрішнє, і національне.
“Спочатку я поплачу тиждень, потім піду в гори, обійму дерева. А далі — працюватиму з молоддю. Вона в нас дуже класна. Треба відбудовувати міста. Писати історію і стежити, щоб її не спотворювали. Бо зараз її — пишемо ми”.
