Пекарня «Мурашка» працює лише третій день, а піч уже не справляється. З полиць за хвилини розлітаються свіжі круасани з яблуками, вишнями й сиром. Хліб не встигає охолонути, бо розмітають. Цей хліб за бабусиним рецептом Оксана Любінець пекла на Запорізькому напрямку для побратимів. Це було нечасто, але дуже хотіла побалувати «своїх хлопчиків».
Реклама: Місцеві пропозиції
Ремонт інверторів, Ecoflow, зарядних станцій.”
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Та й для неї це була можливість відволіктись, пише Репортер.
Побратими підняли мрію
Оксана Любінець на фронт відправилась ще в березні 2022 року. Була бойовим медиком 75 батальйону 102 бригади тероборони. У кінці вересня минулого року звільнилась і, як сама каже, «аби пустити якір», вирішила втілити давню мрію.
Я зрозуміла, аби мене не тягнуло назад, треба щось починати, – говорить Оксана. – Бо діти, бо треба було щось робити саме тут.
До війни вона працювала операційною сестрою в Івано-Франківській обласній дитячій лікарні. А три місяці тому почала втілювати власну справу – відкриття міні-пекарні. І нарешті у неділю, 9 лютого, у Тисмениці, на Вірменській, 3 пекарня запрацювала офіційно.
Це була моя дитяча мрія, – розповідає Оксана Любінець. – Мої бабця, мама пекли в печі колись такі «баби». І вони не пускали мене до свіжого хлібчика, бо казали, що не можна їсти, не корисно. Я завжди підглядала, як вони це роблять. Мені подобався процес вимішування тіста, потім дивитися, як воно росте. З часом ця мрія лишилася десь позаду, а на фронті – відновилась.
У вільний час Оксана пекла хліб «своїм хлопчикам» – так називає побратимів. Каже, завізний приїдався, тож балувала їх чимось особливо добрим, зробленим своїми руками.
І вони підняли ту мою мрію наверх, – говорить Оксана. – Ми в інтернеті знайшли стару вживану електричну піч. Підключались до генератора і так пекли. Борошно купували, коли нас відпускали до міста. У нас з постачанням проблем не було, але, якщо вже хотілося чогось кращого, іншого, то докупляли.
За її словами, випікання хліба там було для неї своєрідним антистресом. І то було нечасто.
Коли стоїш на чергуванні, все спокійно і дозволяє ситуація, то, щоб не сидіти, не думати й не грузити себе зайвими думками, – йдеш чимось займатись, – пояснює Оксана. – Робиш якусь роботу паперову, ще якусь. А я або готувала їсти, або пекла.
Тут буде «Мурашка»!
Пекарню Оксана Любінець назвала «Мурашка» – це її позивний. Так назвали побратими після того, як побачили її у броні, в повній амуніції з рюкзаком, який важив майже стільки, як вона.
Вони сміялися з мене, що я мурашка, яка носить більше від себе, – пригадує Оксана Любінець. – І просто хтось отак сказав – і воно причепилося. Мене ніхто інакше вже й не називає – «Мурашка».
До речі, так пекарню назвала Оксанина 11-річна донька Аліна. Вона просто сказала їй: «Мамо, тут нема що думати. Тут буде «Мурашка» – і все». П’ятирічний син Артур також дуже підтримував маму.
Каже, було дуже складно, адже ніколи не була в якомусь бізнесі. Та має багато друзів і побратимів, які були, є підприємцями, тож допомагали. Могли проконсультувати, звести з ким треба, помагали з документацією.
Якось подзвонив побратим, мовляв, що роблю, чи не хочу назад? – розказує Оксана Любінець. – Я кажу: «Ні. Бігаю, їжджу, шукаю приміщення під пекарню». От, він перший про це й дізнався. А потім уже й решта побратимів. Казали, як треба, ми поможемо, ти відкривайся, а ми приїдемо. Приїжджають. Це тепер наше місце. Нарешті ми зустрічаємось у цивільному житті десь у спокійнішій обстановці. Бо, на жаль, усі наші останні зустрічі були десь на похоронах побратимів.
«Бійся Бога і дівчат з Гуляйполя»
Поки пекарня працює у тестовому режимі. Оксана вивчає смаки й запити клієнтів. Експериментують зі смаками, рецептами.
Якщо добре, то викладаємо, Люди пробують, і ми вже відштовхуємось від того, що вони хочуть, – говорить «Мурашка». – От, питають: а круасанів з сиром у вас не буде? Будуть! І ми зробили солоденьку сирну масу. Ці круасани дуже швидко розбігаються. Мені ще смакує карамелізоване яблучко шматочками, порізане в круасані. Не встигаємо пекти.
У пекарні навіть кольори смачні. Оксана каже, давно мріяла про бірюзове плаття. І коли приїхала з фронту, то одразу купила таку сукню. А зараз, коли довелося вибирати колір для пекарні, то навіть не задумувалась, – бірюзовий!
Роботу пекарня починає о 6:00. Все готується, замішується, печеться, аби о дев’ятій люди вже могли купити свіжу випічку.
Ми починаємо з солодкого, аби клієнт мав щось до кави чи чаю, – говорить Оксана Любінець. – А вже потім і хлібчик – з 10:00. Хліб люди розбирають з печі ще гарячий.
Найпопулярніший хліб – «Гуляйпільський». Це той, що за бабусиним рецептом, який Оксана пекла для побратимів, а тепер тут.
Ми не встигаємо його пекти, – говорить ветеранка. – Вчора пекли чотири рази. Люди хочуть «Гуляйпільського». Часто запитують: «Чому «Гуляйпільський»? Я розказую. Бо це наш, це моя гордість.
Ще Оксана говорить, що має шеврон: «Бійся Бога і дівчат з Гуляйполя». Каже у батальйоні є багато посестер, тому побратими зробили їм такі подарунки.
У нас була традиція, коли хтось їхав у відпустку, чи на якесь навчання, завжди мені привозили шеврони, – каже Оксана Любінець. – Тому в мене вже колекція, треба їх тут повісити.
А поки в пекарні на почесному місці висить прапор 102 бригади з підписами побратимів, які приїжджали на відкриття.
Приїхав мій побратим, який був дуже важкий, після поранення, – розказує «Мурашка». – І він зробив мені сюрприз, приїхав зі своєю сім’єю. Ми всі плакали, бо я дуже рада бачити його на ногах, після того всього, що він пережив. Це дуже приємно. Коли люди тобі дякують за те, що живий. Це те, що я робила на війні. Я знала, чого туди йду.
Хліб та випічку від «Мурашки» Оксанина подруга-волонтерка розвозить також по госпіталях. А коли машини будуть їхати у підрозділ до побратимів, то «Мурашка» обов’язково напече їм доброго і передасть.
Тому що завдяки їм я зараз там, де я є, – каже Оксана.
8 вересня з військовими почестями до місця вічного спочинку в селі Заріччя скорботна громада провела загиблого військовослужбовця Олександра Бучковського
03 вересня 2025 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області оголосив вирок військовому, який самовільно залишив військову частину під час воєнного…
Перші дні вересня на Прикарпатті виявилися рекордно теплими. 5–6 вересня 2025 року на метеостанції Пожежевська максимальні температури становили +22,8 °С…
