“Життєва стійкість формується твоїм характером, в цьому світі важливо навчитись виживати, а досягти мети можеш тільки тоді, коли дійсно цього дуже хочеш і докладаєш великих зусиль для бажаних результатів”, – у цьому переконаний захисник Олег Отиопич, який проходить реабілітацію в ЦМКЛ.
Чоловік родом з Івано-Франківська, йому 51 рік. Одружений, має дорослих доньку і сина, пише Правда.іф з посиланням на КНП “Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради”.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
До повномасштабної війни працював водієм, будучи перевізником продуктових товарів.
Далі став на військовий облік і був визнаний обмежено придатним до служби.
«Тобто я продовжував працювати та постійно перебував на обліку в ТЦК. В 2024 році був призваний до лав ЗСУ. Рішення піти воювати не було для мене тяжким. Пощастило, що потрапив тоді саме в Івано-Франківську 102 бригаду (Військова частина А7030), бо тут у мене є багато друзів і товаришів. У нас служать і артилеристи, і піхотинці, я відносився до бригади логістики, де був водієм. Водіїв-професіоналів у війську дуже потрібно. Їздив на різноманітних видах автомобільних засобів, доставляючи харчі, дрова для опалення та будівництва бліндажів», – розповідає Олег Отиопич.
В армії вихідних немає, каже захисник.
Якщо не був задіяний як водій, то виконував інше бойове розпорядження.
Отримав поранення 23 березня 2025 року в селі Заливне Запорізької області.
«Тоді охороняв військовий об’єкт, який мав важливе стратегічне значення. Був приліт ракети неподалік. Можливо, ворог і знав, що там знаходиться. Зі мною був тільки мій товариш-побратим, який власне і врятував мені життя, наклавши турнікет. В мене дуже сильно постраждала ліва рука і нога. Евакуювали нас, дуже швидко, десь до двох годин часу. Я до кінця надіявся, що ногу мені збережуть, але прокинувся у Запоріжжі уже після ампутації», – пригадує Олег Отиопич.
Сьогодні майже 5 місяців з дня після цього важкого поранення.
Втім, за цей час захисник України Олег Отиопич здобув неабияких значних результатів для свого відновлення і повноцінного життя.
В ЦМКЛ над його реабілітацією та відновленням функцій ходьби почали працювати у червні.
«Здійснювали підготовку до протезування. Ми працювали над силою м’язів кукси. Проблем із балансом у військового майже не було. Трохи тяжко було на милицях ходити тільки через поранення руки. Пробували ходити на навчальному протезі і всі сильно здивувались, коли він дуже швидко самостійно зміг піти. Бо на другий день він з допомогою однієї милиці вийшов з лікарні, сів у машину і поїхав до своєї дружини на роботу. Таке дуже рідко трапляється, щоб пацієнт фактично сам одразу пішов. Він великий молодець», – каже фізичний терапевт Сергій Полівода.
Потім був певний час так званої «відпустки», коли пацієнт самостійно «звикав» до протезу, а сьогодні захисник України проходить другий цикл реабілітації в ЦМКЛ.
«Зараз у нього є незначні відхилення при ходьбі, кульгавість. Ми працюємо над тим, щоб сформувати так звану «довіру до протезу», яка не завжди набувається одразу. Не все йому завжди легко дається. Залишився і больовий синдром, тому протез постійно корегують і підлаштовують в компанії протезистів, з якими ми співпрацюємо, щоб пацієнтові було максимально зручно ходити. Але загалом його ходьба внормується», – говорить Сергій Полівода.
Цілеспрямованість – це та риса характеру, яка допомагає Олегу Отиопичу.
«Ставлю перед собою реальні цілі. Мене дуже сильно підтримує сім’я. Заради них я і пішов… бо не хотів їм бути тягарем. Коли вони після мого поранення приїхали до мене в Львів, де я лікувався, то плакали, але я їх заспокоював, бо радів, що залишився живим…», – говорить Олег Отиопич.
Захисник України з твердим і сильним характером, справедливий, в чомусь навіть і строгий. На грудях носить хрест козака характерника.
«Це мені минулого року подарував мій син на моє День Народження, 14 жовтня. Тоді на той короткий час вдалось побути вдома з рідними», – говорить захисник України.
А от на протезі у Олега Отиопича – іграшкова капібара. Це подарунок від його фізичного терапевта Сергія Поліводи.
«Мабуть, цю строгість протезу військові таким чином роблять милішою. Я показав тоді Олегу Петровичу, що таке є. Йому сподобалось і він навіть зацікавився. Цих капібарів дуже багато на будь-який смак (білочки, єноти, пандочки та інше). Я йому обрав сірого хаскі, бо це, мабуть, і відображає характер нашого захисника», – говорить Сергій Полівода.
Фізичний терапевт запевняє, що з подальшою наполегливістю Олегу Отиопичу вдасться фактично повністю повернути здатність ходьби.
Олег Отиопич зараз хоче повернутись до своєї минулої професійної діяльності і надалі бути перевізником.
Про ситуацію в Україні захисник говорить так:
«Хто вже був безпосередньо на війні, той змінює свою свідомість. Там – все чітко. Ти знаєш свої обов’язки, все поділено на чорне і біле. Там в любий момент контролюєш ситуацію, щоб ні ти, ні хтось із побратимів не постраждав і не втратив життя. А тут – ніби інша держава. Це тяжко усвідомлювати. Люди святкують, живуть безтурботно. Так, я розумію, що життя продовжується, але, для прикладу хвилину мовчання о 9:00 в пам’ять про загиблих слід дотримуватись. Боляче бачити, коли люди не зупиняються…».
