Кремль «обробляє» українських дітей. Батьки цьому сприяють? Пише Главком.
Українці продовжують споживати російський контент. Це твердження шокує. Особливо якщо згадати, що Росія 11-й веде кровопролитну війну проти нас. Але факти говорять самі за себе. Скажімо, у квітні 2025-го український чарт Apple Music очолив російський гурт, який підтримує Путіна. Улітку соцмережі розривав конфлікт між блогеркарками Оленою Мандзюк і Анною Алхім – і Алхім, яка відверто хизувалась своїм захопленням музикою країни-агресора, підтримували сотні фоловерів.
Наприкінці серпня «Детектор Медіа» звернув увагу на те, що в українському сегменті YouTube перше місце з помітним відривом від другого посідає російський мультсеріал «Маша и Ведмідь». Народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослав Юрчишин виступив з ініціативою заборонити цей мультфільм в Україні. Згодом свою думку висловила нова Уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська: вона застерегла батьків, які дозволяють своїм дітям дивитися «Машу…». На її думку, це не мультик, а інструмент гібридної війни, створений для просування російських цінностей і культурного впливу, бо у ньому зашиті інструменти, які «розроблялися ще КДБ, а тепер їх активно використовує ФСБ». Івановська зазначила, що мультфільм формує у дітей світогляд, де домінують російські культурні коди, і назвала цей контент «духовною отрутою», якою ворог прагне огорнути свідомість української малечі.
Про шкоду російських мультиків написано чимало. Однак деякі батьки і далі воліють наводити класичний аргумент «какая разница?». Вони продовжують «згодовувати» з планшетів своїм синам і донькам те, що вироблено у ворожій країні. Тут вам і «Маша і Ведмідь», і «Фіксики», і «Троє з Простоквашино» і купа іншого. Діти споживають відверто шкідливий продукт із дуже сумнівним змістом. А плюс до цього монетизують російські канали, які платять податки у російський бюджет війни.
Кремлівські пропагандисти майстерно використовують мультфільми у своїх цілях. Дослідниця медіаполя Оксана Мороз у коментарі «Главкому» нагадала: на початку повномасштабного вторгнення Росія спеціально створила мультик «Сказ про Ваню и Колю», в якому намагалась показати українців і росіян братніми народами. «Він був про двох братів, які посварилися. Це була абсолютно пропагандистська анімація, яку росіяни транслювали на свою внутрішню аудиторію», – зазначила Мороз.
Цей мультфільм виправдовує агресію росіян та їхні воєнні злочини. Закадровий текст розповідає дітям: «Багаторічну дружбу зруйнувала історія з Донецькою та Луганською областями. Україна почала утиски російськомовного населення. Тому ці області захотіли відділитися і перейти в Росію. Україна не погодилась і почала воювати з цими територіями».
До слова, у цьому мультику Ваня, який представляє Росію, звісно, старший брат: він вищий і ширший за Миколу. Радянський «братський» наратив отримав нове дихання.
Українські аніматори з Film.ua не змогли змовчати і зняли другу, контрпропагандистську, серію мультфільму: «Добро завжди перемагає зло» російською мовою, адже цей мульт був орієнтований саме на російську аудиторію. Починається вона з того, що Микола збудував дуже великий і гарний палац із конструктора Lego, а заздрісний Ваня вирішив розламати його.
Отже, проблема російських мультиків не лише в російській мові, а й в інших речах, які ці мультфільми «вкладають» в дитячу свідомість. То що ж з ними не так?
То чи корисні «Фіксики»?
Це – пізнавальні мультфільми про життя малесеньких чоловічків – фіксиків. Вони живуть всередині різної побутової техніки, стежать за її справністю, живляться струмом. У жодному разі не можна, щоб люди дізналися про їхнє існування. У момент небезпеки, тобто коли поруч перебуває людина, фіксик може перетворитися на гвинтик. Стається так, що хлопчик Дім Дімич викриває двох фіксиків-дітей, заводить з ними дружбу. Обізнані фіксики розповідають Дім Дімичу (і, відповідно, глядачам) про особливості роботи різних приладів, а також про техніку безпеки при поводженні з ними.
Основою мультика слугувала повість російського радянського письменника Едуарда Успенського «Гарантійні чоловічки», яка вперше була опублікована у 1974 році.
Едуард Успенський «Гарантійні чоловічки»
На перший погляд, мультик корисний і пізнавальний. Однак претензій до «Фіксиків» насправді чимало. Христина Шабат, керівниця Центру гідності дитини при Українському католицькому університеті, зазначає, що проблема «Фіксиків» – не у пропаганді «руського міра» як такого, а у нав’язуванні радянської ментальності.
«Питання фіксиків – не про факти, а про ментальність… Система рядянської школи передбачає схвалення за hard skills. Чим більше ти знаєш визначень, історичних дат, столиць країн, чим більше інформації від вчителя чи з підручника ти можеш відтворити – тим більший ти молодець і тим вища в тебе оцінка. Система радянської школи не зауважує та не підкріплює soft skills», – зазначає експертка.
«Друга річ, яка для нас є цілком нормальною, але вона такою не є – це сама трансляція знань. Радянська школа не заохочувала креативність, логічне мислення та можливість зробити кероване відкриття», – додає Шабат.
Експертка наводить кілька прикладів, один з них – серія «Фіксифон». Чого вартий тільки діалог Дім Дімича з фіксиком:
- От би мені такий фіксифон!
- Ти бач чого захотів, ти ж не фіксик!
«Дуже дурна реакція на мрії», – коментує експертка.
Замість «Фіксиків» Катерина Кисельова, журналістка, редакторка «Освіторія.Медіа», співавторка книги «Як не збожеволіти від батьківства» рекомендує мультик «Дослідниця Ада Твіст». Замість лекцій від одного розумника там запропонована інша модель: діти, які зіштовхнулися з певною проблемою, разом думають, як її вирішити. Влаштовують «мозковий штурм», обговорюють кожну ідею і, у підсумку, знаходять вихід. Тут і розвиток soft skills, і наука у чистому вигляді.
«Троє з Простоквашино» і… Путін
Це продовження радянського мультсеріалу про хлопчика на ім’я Дядя Федор і його улюбленців, в якому задіяні кілька нових персонажів. Чи то придумувати щось нове лінь, чи то розрахунок на те, що батькам дітей також захочеться подивитися на знайомих з дитинства персонажів, а разом із тим «масштабувати» закладені в мультик моделі поведінки і на нове покоління.
Озвучують мультсеріал, що виходить з 2018 року, путіністи Гарік Сукачов та Іван Охлобистін. Ба більше: в «Простоквашино» з’явиться Путін власною персоною: мультиплікатори вже анонсували появу намальованого персонажу в одній з нових серій. Голова ради директорів студії «Союзмультфільм» Юліана Слащева у червні цього року анонсувала: «Президент має з’явитися в «Простоквашино» — він має туди приїхати, ми його намалюємо. І це стане найпопулярнішою «м’якою силою», яка може бути. Кіт Матроскін із Путіним створять чудовий дует для просування нашої країни й нашої культури».
«Маша і Ведмідь»: «русский мир» в чистому вигляді
Сюжет мультфільму обертається навколо маленької дівчинки Маші, яка живе у лісі. Її виховує Ведмідь, а її друзі – лісові звірі. Маша – дуже активна дитина, яка постійно робить шкоду.
Якщо «Фіксики» принаймні містять пізнавальний елемент, то «Маша і Ведмідь» не несуть жодної користі для виховання. Це концентрат жахливої поведінки під веселі пісеньки та запальні танці Маші. За жодну свою витівку Маша не отримує покарання. Звірі не гуртуються проти тиранки і не намагаються поставити її на місце. Ні, вони тікають від Маші, ховаються від неї. Маша ж зі сміхом руйнує їхні домівки і власність. «Русский мір» у чистому вигляді.
Дитяча психологиня Олена Пасічник стверджує, що Маша може впливати на поведінку дітей, які дивляться мультик. «Скажіть, хоч в одній серії ви бачили батьків Маші? Ні. Дорослий, який зафіксував погану поведінку дитини, має пояснювати, що отак варто робити, і чому саме так не можна. Цей дорослий мав би розповісти Маші, що вона робить не так і чому її бояться звірі. Хто це пояснює? Ніхто! Якщо тобі кожного дня включають мультики, ти безкінечно це дивишся і не отримуєш пояснення, то виникає шаблон поведінки. Тому що ніхто не сказав, що це погано. І цей шаблон зафіксували вже тим, що дали дозвіл це дивитися. Бо це начебто смішно. Ні, це зовсім не смішно, коли від дитини тікають вовки», – зазначає експертка в коментарі «Главкому».
Кадр з серії «Граница на замке»
Експертка наводить приклад: серію, в якій ведмідь впадає у зимову сплячку, а Маша постійно його будить. «Треба пояснити дитині, що будити ведмедя взимку – дуже небезпечно. Проблема в тому, що батьки дають дозвіл на негативну поведінку. Тобто батьки пропагують, що отак себе поводити – це є норма», – зазначила вона.
«Маша транслює своєю поведінкою те, що є сутністю «русского міра»: порушення правил, зневага до старших, зневага до домовленостей тощо. Це приклад поведінки, який демонструє Росія», – коментує «Главкому» Оксана Мороз.
Для тих мамусь і татусів, які вважають, що українські експерти перебільшують і їм просто здається, що «Маша і Ведмідь» несуть реальну шкоду, запевняємо: це думка не лише українських фахівців. Так, викладач Інституту комунікації Талліннського університету Пріїт Хибемягі ще у далекому 2017 році на сторінках фінської газети Helsingin Sanomat звертав увагу на те, що Ведмідь у мультсеріалі символізує собою Росію, а його основне завдання – прищепити дітям позитивний образ цієї країни.
скріншот: Helsingin Sanomat
У 2018 році на мультик звернула увагу британська The Times. Журналіст Марк Брідж назвав його прикладом «м’якої сили», яка застосовується РФ для створення позитивного образу Росії за кордоном. У матеріалі наведена цитата спеціаліста з питань безпеки Букінгемського університету Ентоні Гліса, який зазначив: «Маша буває зухвалою, навіть нестерпною, але також і рішучою. Вона хоче стрибнути вище голови. Не було б перебільшенням побачити в ній щось путінське».
«Три богатирі» і підміна Русі
Це не мультсеріал, а цикл «героїчних» мультфільмів для дітей від шести років про богатирів Альошу Поповича, Добриню Нікітіча та Іллю Муромця. Продакшн-студія «Мельниця» на кремлівські гроші назнімала аж 13 мультиків про подвиги богатирів, які, звісно, називаються «русскими». Жили ці богатирі в Київській Русі. Творці фільму маніпулятивно ставлять знак «дорівнює» між Київською Руссю і Росією, одягають героїв анімації у косоворотки, кокошники та лапті і примовляють щось про «Россиюшку». Їдять персонажі російську їжу, варять кашу і щі, в ганчірочку замотують жменьку «земельки русской», носяться з матрьошками і самоварами.
Ці мультики побудовані на маніпуляціях і пересмикуваннях. Є тут і персонаж Коливан – європейський купець, звісно, антагоніст. Він звернувся за допомогою до ще одного негативного персонажа – Баби Яги, яку в мультику називають «мрійницею про європейське життя»: модного одягу, сучасного стилю життя. Тобто «зло», яке нею рухає, – це лише прагнення кращого життя. У Росії такі фантазії заборонені.
У «казкового» князівства є правитель, князь Володимир, який прирівнюється до царя, і від чиєї волі залежить доля кожного з персонажів. Цікаво, що мультик непомітно стирає кордони між князем та царем.
Психологиня Олена Пасічник зазначає: існує думка, що все дитяче (від кіно до шампуню) – це безпечно. «Але в це «безпечне» можна загнати і 25-й кадр, і різні небезпечні шаблони, і різні промови, девізи», – зазначає експертка. Виходить, що саме мультфільм – чудовий інструмент для формування історичного і політично бачення, причому з дитячих років.
Яка альтернатива? Виховувати не дітей, а дорослих
Майже всі ці мультики нині можна подивитися українською мовою. Але ж основна проблема російських мультфільмів полягає не в мові озвучки, а в сенсах та візуальних прикладах, які вони несуть. Тож навіть переклад українською цих мультфільмів не вирішує проблеми. А для батьків, які у побуті з дитиною розмовляють російською, різниці немає, тож можна і не перекладати. «Моїй онучці чотири роки, вона розмовляє українською. Але до мене приводять дітей такого ж віку, і вони розмовляють російською. І мультики вони будуть дивитися російською, тому що батьки вважають, що це є норма, на жаль. Тобто ми маємо виховувати не дітей, а дорослих», – зазначає дитячий психолог Олена Пасічник.
Експертка констатує: такого українського продукту, який би займав відповідну нішу і міг повноцінно замінити собою російські мультсеріали, немає. Що ж робити?
Пасічник пропонує два варіанти. Перший: звернути увагу на зарубіжні аналогічні проєкти. Це може бути канадський «Щенячий патруль». До слова, якщо є можливість, можна просто включити, скажімо, Nikelodeon. Дітям молодшого віку там сподобаються, наприклад, «Підказки Бульки» (Blue’s Clues) або ж «Поллі Робокар».
Другий варіант. «Читайте дітям казки!», – закликає Пасічник. Причому саме українські народні, а от російські – не варто.
«Якщо ви порівняєте українські і російські казки, то помітите одну важливу відмінність. Російському Івану Дураку все завжди дістається просто так. Він лежить на печі. Випадково йому трапляється щука, яка виконує всі бажання. Якщо ж ви візьмете українську казку, то побачите, що там людина постійно працює – і за це отримує якусь винагороду. Є Івасик-Телесик, якому дід зробив човника, але який щодня на тому човнику ловить рибу. В українських казках діти зайняті ділом! А в російських? Це інфантильні діти з «сахарним лєдєнцом», яким раптом дістається дружина-королівна з великим посагом», – зазначає експертка.
Пасічник додає, що українські казки вчать: аби щось мати, треба працювати. Російські ж налаштовують на те, що напружуватися не потрібно. Тож не дивно, що влаштований побут українців століттями викликає заздрощі у росіян.
Наталія Сокирчук, «Главком»
