Петро Сушко — військовослужбовець з Галицької громади на Івано-Франківщині. У 23 роки він добровольцем пішов на фронт. Боєць провів понад сто днів “на нулі”.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Історію воїна розповіли на Facebook-сторінці Галицької громади.
“В суботу приїхали — у середу вже були “на нулі”
Петро Сушко народився 10 липня 2000 року. Жив у Галичі. Ходив до місцевої школи. Пізніше навчався на коваля у Вищому професійному училищі № 21 в Івано-Франківську. Потім майже три роки працював на виробничому об’єднанні “Карпати”.
У 23 роки він пішов захищати Україну. З 30 квітня 2024 року проходив тритижневий військовий вишкіл у Рівному на полігоні. Потім навчався у Великій Британії.
“35 днів пробули ми там, навчаючись за “їхніми стандартами”. Після навчання знову приїхали в Рівне, і я ще майже три місяці чекав на розподілення. Далі представники з 24 окремої механізованої бригади забрали нас у Донецьку область. Там теж — полігон, навчання. Рота вогневої підтримки. В суботу приїхали — у середу вже були “на нулі”, — згадує Петро Сушко.
Військовослужбовець Петро Сушко. Facebook/Галицька територіальна громада
“Спали на землі під дощем й дронами”
Зі зброї бійці 24 окремої механізованої бригади мали автомати Калашникова, патрони й навіси. Петро Сушко пригадує, як з побратимами вперше пішов до забудови в Часовому Ярі на бойове завдання.
“Нас вели провідники, але не довели. Тож першу ніч спали просто на землі під дощем і ворожими дронами. Наступного дня добралися до невеликого бліндажа. Проте із 17 людей, які виходили, до схованки дійшли тільки п’ятеро. Провідник підірвався на “пелюстці”, було й декілька “двохсотих”. Частина групи залишилася, щоб евакуювати загиблих і поранених. А ми розділилися на двох і трьох. Так і вели боротьбу”, — розповів військовий.
Петро Сушко був наймолодшим бійцем. Також з ним у групі були ще двоє воїнів з Івано-Франківщини. До Часового Яру вони так і не дійшли, зупинилися на околиці й вели тільки допоміжний вогонь, практично не беручи участі у ближніх боях.
“Весь час ми лежали в окопі, накриті поліетиленовою плівкою і якимись дошками. Зверху висіли дрони. Дощ, холод, сильні тумани. Якраз у тумані росіяни найбільше атакують, і ми тоді мали більш-менш ближню перестрілку. Один із нас відлучився і виповз практично на ворога. Не вдаватимуся до подробиць, але цю несподівану атаку ми відбили ціною двох життів. Одного з наших розстріляли одразу, інший хлопчина приповз до нас поранений. Ми йому надали допомогу і передали далі, але до евакуації він вже не дожив”, — цитують на сторінці Петра Сушка.
“Все переросло в щоденну роботу”
Хлопці зайшли на позицію 18 жовтня 2024 року, а вийшли — 26 січня 2025. Бої тривали безперервно. Крім дронів та обстрілів з мінометів, російські військові труїли бійців газом.
“Захисту від хімічних атак не було, тож якнайбільше притискалися до землі й просто намагалися вижити. Страшно було тільки в перші дні. Потім все переросло в щоденну роботу чи то боротьбу. Поза все, докучали ще й гризуни. Вночі вони бігали й створювали “цікаві” звуки, які ми іноді вважали за наближення ворога. Тож щосекунди були готовими до всього”, — пригадує Петро Сушко.
Разом з побратимами Петро утримував позицію більш як сто днів без перерви. Вони прострілювали територію, надавали вогневу підтримку іншим військовим. Харчі бійцям доставляли безпілотниками, проте не завжди вдавалося.
“Ми були далеко попереду й сухопутного постачання не було взагалі — все доставляли вночі дронами. Бували часи, що їжі не було три, а то й пʼять днів. Тоді ми збирали дощову воду, кип’ятили й пили — так і вижили”, — пригадує військовослужбовець.
У дні, коли “доставка” прилітала, то бійці трохи “шикували”.
“Найбільше не вистачало сигарет і солодощів. Курили все — від чайних пакетиків до сухого дубового листя. Солодощів хотілося до смерті. Після цих днів на фронті пообіцяв собі, що ніколи не кину палити. Але завжди згадую слова “діда”-військового, з яким провів ці дні — “не завжди так буде”. Їх я навіть намалював собі на батнику”, — каже Петро Сушко.
Він також зобразив на светрі багато інших ескізів для татуювань.
“Колись планую собі й справжнє татуювання зробити. Також далася взнаки й колишня наука на коваля — зробив собі із ложки перстень. А ще — тричі перечитав “дідову” Біблію. Якось треба було рятуватися від страху та нудьги”, — розповів Петро.
Наразі солдат перебуває у відпустці. Після неї знову піде на фронт.
