Володимир Іванович Пшик народився в селі Острів 25 липня 1988 року. Після навчання в школі Володимир здобував освіту у Вищому професійному училищі №3 в Івано-Франківську.
З 2019 року працював у ТОВ «Альфа забава» на посаді директора магазину «Будинок іграшок», їздив на заробітки за кордон. У АТО-ОСС участі не брав. Виховує двох синів.
Він захищає Україну з жовтня 2023 року, повідомляють в Галицькій міській раді.
«З перших днів повномасштабного вторгнення я пішов до нашого відділення ТЦК та СП, але мені сказали, що зателефонують. У той час в мене мати хворіла – рак легень. І ми мусіли боротись за її життя. Та, на жаль, не вберегли – вона померла 24 лютого 2023 року. Тож вже 29 вересня 2023 року, з другої спроби, я приєднався до лав Збройних сил України. Звернувся до нашого відділення ТЦК та СП, підписав контракт на три роки і з жовтня того ж року перебуваю на сході України. Зараз я у складі 24 ОМБР перебуваю в Донецькій області, посада у мене стрілець а звання – солдат» – починає розмову Володимир Іванович.
Вдома, окрім синів Артема та Олександра, Володимира чекає батько Іван, а також, як він сам зазначає, улюблені хобі всіх галичан – рибалка та збирання грибів.
«За час служби довелось брати участь у міських боях в Часовому Яру, в Торецьку, та в окопних боях біля населеного пункту Нью-Йорк, в селі Боданівка, та в передмістях Бахмута. Щодо зброї – зараз все добре, постачання налагоджено, логістика працює. Тяжко трохи із людьми – не завжди є можливість вчасно відійти на ротацію і повноцінно відпочити. Не вистачає електронної техніки. Вона дуже крихка. Маю на увазі планшети і ноутбуки» – розповідає солдат.
Під час одного із обстрілів Володимир отримав поранення, мав контузію. Лікувався в Дніпрі, потім у Івано-Франківську та в Галичі. А ще – згадує про постійні газові атаки, від яких важко сховатися. Найбільше бажання захисника – щоб усе це завершилось, щоб не гинули ні військові ні цивільні. Щоб Україна могла мирно та спокійно розвиватися як дбайлива держава для своїх мешканців.
«Війна – це завжди втрати. За час служби довелося побачити багато такого, про що не хочеться згадувати і говорити. Сказати можу тільки те, що ми всі тут тримаємося разом задля єдиної мети – захисту нашої України, наших рідних та близьких, наших друзів. До речі, поряд зі мною зараз перебуває ще один солдат – побратим із Галича, прізвище якого я не називатиму. Із Залукви був недалеко від нас хлопчина Ігор Лисак, який потрапив у полон. Чув, що він вже повернувся додому. Я з ним особисто знайомий не був, але все одно радий за нього. Є багато хлопців з Івано-Франківської області. Дружу із чудовим солдатом із Коломиї. Ми з ним разом ще з полігону у Десні» – зазначає Володимир.
Окрім армійського постачання солдат згадує теплим словом і всіх, хто допомагає армії з тилу.
«Без волонтерської допомоги українському війську було б набагато важче. Ми щиро вдячні всім тим, хто допомагає, цікавиться, привозить із дому частинку тепла. Це дуже підтримує наш моральний дух і ще більше мотивує до боротьби.
Хочу подякувати Галицькій громаді за допомогу мені і моєму батькові. А особливо – міському голові Олегу Кантору за допомогу мені з амуніцією. Прошу всіх, хто знаходиться в тилу, не забувати, що в країні війна. Прошу допомагати і підтримувати усіх військових, родичів військових. А ми від себе зробимо все можливе, щоб захистити рідну домівку.»
“Ми дякуємо Володимиру. Дякуємо всім українським воїнам за захист. За те, що дають нам можливість вірити у краще майбутнє, вірити у нашу перемогу. Нехай Бог охороняє! Повертайтесь з перемогою. Слава Україні!”, – додають в Галицькій міськраді.
