Дмитро Мосейчук родом з села Пістинь Косівського району на Івано-Франківщин. З початком повномасштабного вторгнення, не чекаючи повістки, пішов захищати Батьківщину.
Про звільнення Херсонщини, побиття працівниками СІЗО, візити волонтерів “Червоного Хреста” та свою єдину мрію в полоні Дмитро Мосейчук розповів Суспільному.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
“Грудень 2022 року. Узбережжя річки Дніпро на півдні України. Поранений в ногу військовий Дмитро Мосейчук повзе у бік українських позицій. За 200 метрів воїна знаходять російські розвідники. Його беруть у полон.
У важкому стані Дмитра везуть до лікарні в одному з окупованих РФ міст. Він лежить у палаті разом з цивільними, але під охороною. Через три тижні бійця вивозять в анексований Крим, де після зустрічі з полоненими “азовцями”, у яких від побиття гноїлися ноги, він усвідомлює: росіяни можуть поводитися з ними жорстоко. Невдовзі Дмитро Мосейчук у цьому переконався.
СІЗО № 2, місто Камишин в Росії. У перший день під час “прийомки” бійця жорстоко побили. Тривало це 12 годин. Дмитра морили голодом, били кийком та електрострумом по пальцях і статевих органах, але він не признався, що є розвідником й пілотом БпЛА”, – розповідає воїн.
“Ми йшли попереду піхоти”
Лютий 2022 року. Село Пістинь Косівського району, Івано-Франківщина. Не чекаючи повістки, Дмитро Мосейчук разом із двоюрідним братом йдуть до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. До них приєднується кум та однокласник Дмитра. Усі вони потрапили до 63 окремої механізованої бригади.
До квітня 2022 року військові стояли на кордоні з Білоруссю, а потім їх відправили на Миколаївський напрямок. Там Дмитро Мосейчук прийняв свої перші бої, а згодом звільняв Херсонщину. Не всі рідні знали, що він вже на передовій.
“Із села люди передали автомобіль, який “пригнав” батько. То я вже сфотографувався біля напису “Я люблю Баштанку”. Сестра знайшла, де ця Баштанка, і вони вже зрозуміли: “Ага, ти брешеш, ти — не під білоруським кордоном”, — пригадує військовий.
Дмитро Мосейчук з побратимами у 2022 році. Дмитро Мосейчук
Дмитро Мосейчук понад сотню разів виконував завдання перед виходами піхоти, коли служив у розвідроті. Після появи перших дронів Mavic в бойових умовах командир відправив воїна на навчання з пілотування. Дмитро Мосейчук працював як з розвідувальними БпЛА, так і з тими, що призначені для скидів. Він долітав дроном до восьми кілометрів у тил росіян.
“Ми йшли в “сіряк”, йшли попереду піхоти. Ніколи не літали з тилу, що для нашої піхоти було дуже дивно. Казали: “Приїжджали якісь “зальотні специ” і літають з тилу, а ви йдете вперед?” Але ми на ентузіазмі були, старалися робити нормальні речі”, — каже Дмитро.
Дмитро Мосейчук після звільнення з полону. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
“Добрий день, ми — з України. Скажіть, чи є противник у селі”
Перед наступом на Херсонщині влітку 2022 року Дмитро Мосейчук проводив розвідку дроном. Його завдання полягало у відстеженні техніки РФ. В окупованих населених пунктах ходили цивільні. Тоді вони з другом вирішили скинути дроном записку, аби люди сказали, чи є там росіяни.
“Раніше це було дуже дивно. Я опускаю дрон, і ніхто його не намагається збити автоматами. Написали: “Добрий день, ми — з України. Скажіть, чи є противник в селі? Якщо є, покажіть коло, а якщо немає — хрест”. Ми причепили це до камінця, потім до дрона і полетіли. Люди піднімали записку і показували хрест. І все, тоді ми передали цю інформацію вище”, — розповідає військовий.
Дмитро Мосейчук (другий зліва) з побратимами біля дрона. Дмитро Мосейчук
З його слів, цивільні показували українським воїнам, куди відступали росіяни й де вони ще залишалися. Після того, як звільнили Херсон, 63 ОМБр розмістилася уздовж берегової лінії Дніпра, а на островах облаштували спостережні пункти.
“Тоді найкращим було — це бачити емоції людей, коли ми заходили у звільнений населений пункт. Їх було так багато, вони виходили з прапорами, зупиняли кожну військову машину, кричали, плакали. Це — дуже серйозний стимул, бо ти бачиш результат своєї роботи”, — пригадує Дмитро Мосейчук.
“Побачив, що вони навколо стоять з автоматами, і я зрозумів, що вже приповз”
9 грудня 2022 року. До Дмитра та його побратимів надходить команда виїжджати до Бахмута. Бійці пливуть на дніпровські острови, аби забрати боєкомплект до дронів. Через щільні обстріли з боку росіян їхні побратими не змогли це зробити.
“Вийшло так, що ми поплили на позиції, на яких не було наших, а туди зайшла група противника. Ми швартуємося носом, я ще кажу: пацани, може, з лівого боку розвантажимо? І чую вистріли. Бачу, що товариш впав. Я розумію, що стріляють по нас”, — говорить військовий.
Дмитро Мосейчук у селі Пістинь, 2025 рік. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
З його слів, вогонь вели 15 російських військових. Одна куля пробила Дмитру перенісся. Командир Богдан Романчук, коли падав після влучання, натиснув ручку газу на човні й таким чином врятував життя йому та ще одному побратиму. Решта бійців, як і командир, у тому бою полягли.
“Десь за 20 метрів ми знову пришвартувалися до берега. Я вискакую, і куля прилітає мені у литку, де ломить кістку. Я падаю у болото і вирішую повзти до наших позицій, які були за один кілометр. Побратим мій кілька годин ховався під човном. Він таким чином врятувався і переплив на наш бік”, — пригадує боєць.
Дмитро Мосейчук посеред лісу в селі Пістинь. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
Після того, як він відповз, стрілянина припинилася. Коли стихли російські рації, Дмитро Мосейчук наклав на ногу турнікет. Ніс не забандажував і потім зрозумів, що зробив помилку, бо втратив багато крові.
“Я повзу і час від часу втрачаю свідомість. Холодно, мороз, а я — весь мокрий, бо повзу водою, комишами. Пробую зняти бронежилет — не виходить. Знімаю дрон, маскую його під деревом. Автомат я залишив. Пробую піднятися — не можу, тому далі повзу. Піднімаю голову і бачу башту від рибгоспу, де мали бути українські позиції, тому закусую зуби й починаю повзти до наших позицій”, — розповідає військовий.
За 200 метрів до українських позицій на нього натрапили російські розвідники.
“Вони просто ледь не стали на мене. Я в шоку, що вони тут, бо я їх не чув, і вони в шоку, що я тут лежу. Обернув голову і побачив, що вони навколо стоять з автоматами. І я зрозумів, що вже приповз”, — говорить військовослужбовець.
Перші дні у полоні
Російські солдати надали Дмитру першу домедичну допомогу з його ж аптечки: влили фізрозчин та вкололи знеболювальне. Потім відвели на свою базу. З розмови він зрозумів, що більшість з них — кримці.
“Вони посходилися подивитися на мене, як на мавпочку. Один каже: “Слава Україні!” Я відповідаю: Героям слава! Він мені дає запотиличник і каже: “Не героям слава, а вовіки слава. Мене так батько вчив, я — з Криму”, — пригадує розвідник.
З ними Дмитро Мосейчук переночував. З його слів, кримці дали сухий одяг, не били, залишили відпочивати. Вранці принесли йому борщ, але він не зміг навіть воду пити. Тоді його на допит забрал буряти. Їм боєць розповів, з якої бригади, проте не сказав, що є розвідником та пілотом БпЛА. Опісля його повели до працівника ФСБ, який сидів у будівлі поліції.
