38-річний воїн загинув 7 липня 2025 року на Запоріжжі, прикривши собою побратимів під час ворожого обстрілу.
Пише Правда.ІФ з посиланням на Типовий Франківськ
Рідні та близькі згадують Вадима як людину з великим серцем і добротою.
«Вадим був надзвичайно світлою людиною. Для мене він завжди залишиться братом, який умів підтримати, підбадьорити й ніколи не стояв осторонь, коли комусь була потрібна допомога. Він жив так, як воював — думаючи не про себе, а про інших», — каже його сестра Тетяна.
У дитинстві та юності Вадим активно займався спортом. Його тренерка пригадує: «Він був цілеспрямованим, завжди хотів бути кращим, але водночас залишався дуже щирим. Ніколи не відмовляв друзям, завжди намагався допомогти. Я пишаюся тим, що знала його і мала честь бути його наставницею».
У Вадима є двоє синів-двійняток. Хлопчики дуже любили з ним гуляти, проводити час активно та просто лежати і обійматися.
«Як тільки Вадим приїжджав у відпустку, діти не відходили від нього ні на крок. Увесь вільний час гуляли, їздили на велосипедах. У кожному дзвінку до татуся вони казали: ми тебе сильно любимо», – ділиться матір Вадима Валентина.
Герой навчався у ліцеї N10 Івано-Франківська, Коледжі електронних приладів ІФНТУНГу, інституті Галицька академія. Працював в КП «Івано-Франківськводоекотехпром», приватних компаніях, Управлінні транспорту та зв’язку виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.
«У школі та в юності ми дружили, часто разом гуляли. Пам’ятаю, в молодших класах Видим закликав мене в гості, і подарував модельку Форд Транзит зі своєї колекції, бо знав, що мені цей автомобіль дуже подобався. Такі елементарні, але щирі дитячі вчинки показують, яким він був. А він був добрим та щирим», – пригадує однокласник Володимир.
«Його кмітливість, почуття гумору завжди захоплювали. Але так само гостро він завжди реагував на несправедливість», – розповідають колеги по роботі.
З початком повномасштабного вторгнення Вадим без вагань став на захист України. Побратими називають його людиною, яка завжди була першою, коли треба було прикрити інших. Саме так він і пішов із життя — захищаючи.
Смерть Вадима — непоправна втрата для його родини, друзів, громади та всієї України. Але його приклад назавжди залишиться у пам’яті як символ мужності та самопожертви.
