Сучасна війна перейшла у технологічну фазу. Впевненіше на полі бою почувається той, хто має перевагу у технологіях та сучасних роботизованих системах. Одну з найважливіших місій на фронті виконують оператори дронів. Вони – це очі війська, небесний щит для своїх та каральний меч для противника. Пульт у руках вправного пілота БпЛА здатен кардинально змінити ситуацію на полі бою. Все, що побачить «пташка» у ворога – буде знищено.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Серед воїнів нової генерації – старший солдат, пілот БпЛА Юрій Конопкевич з Прикарпаття. Йому – 28 років, понад шість з яких він провів у війську. Попри свій великий військовий досвід Юрій героєм себе не вважає, каже, що «тільки робить свою роботу та виконує завдання, поставлені перед ним».
Відважний і впевнений на полі бою, у спілкуванні з пресою Юрій ніяковіє і є настільки небагатослівним, що кожну відповідь доводиться «витягувати лещатами». У тилу він не носить військову форму, не викладає у соціальних мережах відео з фронту, він не любить надмірної уваги, не надає особливої цінності медалям, званням та славі. Простий, скромний, мовчазний… Як і більшість тих, хто свідомо і добровільно став на захист Батьківщини, пише Західний кур’єр.
Від АТО/ООС – до повномасштабки
За понад шість років у війську Юрій Конопкевич побував на різних посадах – від диверсанта-розвідника, водія, оператора РПГ до оператора БпЛА. За словами воїна, найбільше йому «до душі» саме управління дронами. Цю перспективну і критично потрібну військову справу Юрій опанував безпосередньо на фронті.
Народився захисник на Рожнятівщині в селі Вільхівка. Після одруження разом із дружиною Вікторією та синочком Денисом проживають у селі Похівка, що на Богородчанщині.
Свій шлях у війську Юрій розпочав ще у 2017 році під час служби у строковій армії, яку він проходив у 50 полку імені полковника Семена Височана Національної гвардії України. Після п’яти місяців «срочки» 20-річний Юрій підписав контракт на три роки. Брав участь у АТО/ООС на території Донецької та Луганської областей. Саме тоді народився його позивний Чекіст.
«Під час першої своєї ротації я був у контрдиверсійній розвідці. Це була Луганська область – населені пункти Трьохізбенка, Кримське, Щастя. Займались контрдиверсійною діяльністю – виявляли ворожі ДРГ, склади із БК, скупчення техніки, місця розташування живої сили тощо. Кілька разів доводилось «ходити у гості» на окуповані росіянами території. Ротація тривала майже чотири місяці. Звісно, небезпека була, адже ворог періодично обстрілював наші позиції, однак це навіть приблизно не можна порівняти з тим, що я побачив вже під час повномасштабного вторгнення», – розповідає захисник.
Під час кількох наступних ротацій в зону АТО/ООС Юрій був на посаді водія. У перервах між ротаціями на фронт гвардієць виконував обов’язки з охорони громадського порядку в області та на кордоні.
Після закінчення контракту Юрій звільнився із Нацгвардії, створив сім’ю. У 2020 році поїхав на заробітки за кордон. Повномасштабне вторгнення застало його у Польщі. Не роздумуючи, чоловік покинув прибуткову роботу, повернувся в Україну і відразу пішов у місцевий ТЦК та СП.
Два роки був «очима» бригадної артилерії
Був розприділений до новоствореного 34 окремого стрілецького батальйону. На початку травня 2022 року підрозділ був відправлений на Чернігівщину та Сумщину. Спочатку Юрій служив водієм у кулеметному взводі, потім перевівся у взвод протитанкових-ракетних комплексів (ПТРК) на посаду оператора РПГ. Вкінці січня 2023 року 34 ОСБ був прикомандирований до 93 окремої механізованої бригади «Холодний Яр» та направлений у Бахмут, де й Чекіст побачив справжнє обличчя війни – безжальне, фізично та морально виснажливе і сповнене тяжких втрат.
У квітні 2023 року 34 ОСБ був виведений з Бахмута та згодом розформований. Чекіст перевівся у батарею управління артилерійської розвідки (БУАР) 10 ОГШБр «Едельвейс». Два роки був «очима» бригадної артилерії – здійснював аеророзвідку, корегування артилерійського вогню та знищення ворожих цілей – мінометів, гаубиць, «Градів», САУ, точок запуску БПЛА, піхоти противника.
Попереднього досвіду роботи з безпілотниками Юрій не мав. Навчався безпосередньо на фронті – шляхом спроб і помилок. Велику роль в опануванні мистецтва управління дронами відіграла підтримка побратимів. Саме у БУАР сформувалась міцна братерська дружба між Юрієм Конопкевичем, Назаром Горішним та 50-річним Євгеном Боднарем з позивним Дід. Чоловіки досі підтримують тісний зв’язок, хоча вже тривалий час служать у різних підрозділах, а Дід перебуває на реабілітації після тяжкого поранення.
Доводилось Юрію і коригувати роботу HIMARS. Під час виконання одного з бойових завдань, завдяки вправному коригуванню вогню Чекістом, HIMARS знищив сім ворожих «стволок» та «Акацію».
Найдальшу відстань, яку вдавалось успішно подолати його «пташці» – 15 кілометрів у глиб ворога. Картина, яку зазвичай бачать пілоти дронів – не з приємних. За словами військовослужбовця, на лінії зіткнення зі сторони ворога стоять цілі кладовища з їх піхотинців, тіла яких вони не спішать забирати. Свіжі групи «гарматного м’яса» йдуть у бій по трупах товаришів по зброї.
«Скільки б ми не знищували російських найманців, їх все одно є багато. Російська піхота – як Гідра: їй відітнеш одну голову, а на її місці виростає три», – додає Чекіст.
Нещодавно Юрій Конопкевич перевівся у батальйон безпілотних систем 10 ОГШБр «Едельвейс» – підрозділ, що одночасно веде розвідку, знищує піхоту й техніку противника, виготовляє та споряджає боєкомплекти для дронів, а також оперативно доставляє на позиції провізію піхотинцям.
Керуєш дроном – керуєш ситуацією
За словами «мавікіста» на четвертому році повномасштабки на передньому краю замість прямих стрілецьких боїв все частіше відбуваються поєдинки дронів. На практиці Юрія було, коли йому за одну добу вдалось приземлити «мавіком» десять ворожих дронів.
Посада оператора дронів – у певній мірі вважається елітною на фронті й вимагає постійного навчання, тренування та вдосконалення. Водночас, пілоти дронів є пріоритетною ціллю для противника. «Так, піхоті набагато тяжче перебувати «на нулю» під постійними обстрілами. Однак, у даний час саме від вправності пілотів дронів залежить ситуація на передовій. Кожен виліт «пташки» – це мінус у ворога. Дрони у певній мірі компенсують дефіцит особового складу та боєприпасів. Хоча ми знаходимось за кілометр-два від крайнього краю, по нас теж прилітає. А якщо ворог вичислить нашу точку злету, то туди буде летіти все, що тільки у них є – і дрони, і артилерія, поки не рознесуть позицію повністю», – відзначає Чекіст.
На бойові позиції пілоти дронів зазвичай виходять на п’ять днів. Однак, було й таке, що літати Юрію доводилось місяць без заміни. «Це дуже тяжко. Особливо велике навантаження йде на очі, адже вночі постійно треба вдивлятись у тепловізійні камери. Після тижня-півтора польотів ефективність пілота зменшується. Ми ж не роботи, а тільки керуємо ними», – з усмішкою додає Юрій.
Думати як стратег, діяти як снайпер
Основні риси, якими має володіти вправний пілот – швидка реакція, вправність, спостережливість, врівноваженість, кмітливість. Однак, за словами досвідченого дронаря, головна запорука успішної роботи – це мотивація, бажання показати результат, а не просто відпрацювати зміну. На жаль, досвідчених, а особливо мотивованих, пілотів дронів не вистачає.
«Війна – це не гра. Але той, хто керує дроном, має думати як стратег, діяти як снайпер і зберігати холодний розсудок за будь-яких обставин», – наголошує захисник.
Найскладніше – це заїхати на позиції та виїхати. Якщо ще два роки тому основну загрозу для логістики становила артилерія, то зараз – це безпілотники, які є більш точним засобом ураження. Небезпека постійно і всюди – не тільки на бойових позиціях, а навіть у прифронтових містах. Особливо дошкуляють FPV-дрони на оптоволокні, на яких не діють жодні засоби РЕБ. Вони, як звір, чатують на свою жертву – сідають у полі чи біля дороги і чекають на появу цілі. Побачив машину – полетів за нею.
За сумлінну службу, ініціативність та значний внесок у обороноздатність країни Юрій Конопкевич нагороджений відзнаками Міністерства оборони України – медалями «Хрест ракетних військ та артилерії» та «За поранення», а також медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину». Однак, найбільшою нагородою, за словами Юрія, для нього є, що він – живий і цілий.
«9 жовтня 2023 року я з побратимом повертались з позицій. Ішли яром поблизу Яковлівки, який вже прострілювався ворогом. Я почув знайомий підозрілий шурхіт. Крикнув побратиму: «Лягай!». Ворожа ПТРК (протитанкова керована ракета) розірвалась півтора метра від моєї ноги. На щастя, обійшлось кількома осколковими пораненнями та черговою контузією, які я вже навіть не рахую. Мене відвезли у лікарню, де я пробув всього добу. Покрапався, а вже на наступний день поїхав на бойові позиції», – розповідає Чекіст.
Не носить піксель у тилу
Воїн зізнається, що за новинами про перемир’я та гучними заявами американського президента Трампа не слідкує – «береже свою нервову систему». Знаючи цинічність та підступність ворога, не вірить у дотримання росіянами жодних обіцянок та домовленостей.
«Поки на фронті ми не бачимо, аби вони були налаштовані на перемир’я. Ситуація складна і напружена. Єдиним гарантом миру для нас є Сили оборони України, їм треба довіряти, підтримувати і підсилювати», – наголошує захисник.
І додає, що раніше у тилу люди з повагою ставились до тих, хто у військовій формі. А зараз дивляться скоса – чи не ТЦК-шник з повісткою. Тому під час відпусток Юрій навіть не носить військову форму, щоб зайвий раз не привертати увагу прохожих та намагається повністю абстрагуватись від війни. Якомога більше часу проводить із рідними, дружиною та синочком. Коли він йшов на фронт, Денискові було тільки рочок. І хоча син ще не зовсім усвідомлює, що відбувається в країні, коли Юрій одягає військову форму, у нього виступають сльози на очах. Дитина розуміє – його знову чекає довга розлука з татусем.
Незабаром у сім’ї Конопкевичів буде поповнення – подружжя очікує на народження другого синочка. І це, направду, головний аргумент, чому Юрій на фронті. Найбільша мрія захисника, щоб його діти росли у вільній країні й ніколи не знали, що таке війна.
