30 жовтня 2025 року неподалік Миколаївки на Донеччині загинув 28-річний військовослужбовець з Івано-Франківщини — Михайло Кавацюк.
Від перших днів повномасштабної війни він стояв на захисті України. Після перемоги мріяв разом із земляками відродити футбольну команду у своєму рідному селі Мишин, пише Суспільне.
“Я — вчитель, маю показувати приклад”
Михайло Кавацюк народився 23 жовтня 1997 року. Він мешкав у селі Мишин, що у Нижньовербізькій громаді Коломийського району.
У цивільному житті працював учителем фізкультури у місцевій гімназії.
Напередодні повномасштабного вторгнення РФ в Україну Михайло разом з рідним братом Миколою та другом вирішили: у разі війни — воюватимуть.
25 лютого 2022 року вони разом пішли записуватися в територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Михайла одразу прийняли на службу. Тоді йому було 24 роки.
Його молодший брат Микола пригадує: “Михайлу сказали о 14:00 бути зі своїми речами. Брат по-іншому не міг, тому пішов захищати країну. Казав: “Я — вчитель, маю показувати приклад”.
“Брат був для мене найкращим”
У війську Михайло служив на посаді головного сержанта 2 ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону 63 окремої механізованої бригади.
“Він був найкращим, відповідальним, усміхненим. Якщо дзвонив, то до всіх. Завжди казав, що у нього все добре. Михайло був прикладом для усіх, для мене, для друзів. Не знаю, як сказати… Брат був для мене найкращим”, — сказав Микола Кавацюк.
Михайло поліг 30 жовтня 2025 року на Слов’янському напрямку внаслідок російського обстрілу КАБами. Наразі у війську продовжують служити його брат Микола та дядько Дмитро.
“Після перемоги мріяли, що знову відродимо футбол у нашому селі”
Михайло Кавацюк з дитинства був чуйним, пригадує його однокласник Назар Вітонюк. Каже: був час, коли разом сиділи за однією партою.
“Михайлик був дуже добрим, щирим — завжди всім хотів допомогти. Кращої та добрішої людини я просто не знаю. Ми з ним дружили ще зі школи, деякий час сиділи за однією партою. Він був людиною слова, завжди мав чітку громадянську позицію та був великим патріотом України”, — говорить Назар Вінтонюк.
Михайло захоплювався спортом, зокрема футболом, каже однокласник. Обоє з дитинства грали разом за школу, потім — за сусідні села і за Мишин, звідки родом.
“Ми часто говорили про футбол — його улюблений вид спорту, як і мій. Коли розмовляли, завжди згадували ті часи й мріяли, що після перемоги знову відродимо футбол у нашому селі й разом покопаємо м’яча. Це — невимовна втрата для всього нашого села, для всієї громади. Ніяк не можу це усвідомити…” — розповів Назар Вінтонюк.
