Дослідники Прикарпатського університету знайшли унікальну пам’ятку з наскельними зображеннями Діви Марії та Преподобного Онуфрія.
Івано-Франківськ – Учасники історико-археологічної експедиції Інституту історії, етнології і археології Карпат Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника відкрили Раковецький середньовічний печерний монастир у селі Раковець Городенківської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області, пишуть Версії.
Обстеження печери вперше провели у квітні 2025 року учасники експедиції у складі професора Миколи Кугутяка, доцентів Бориса Хруслова і Михайла Москалюка, фахівця Романа Кобільника за участю краєзнавця Василя Федака. Унікальна пам’ятка розташована в північно-західному куті села, що має назву Раковець-місто, за 80 метрів від річки Дністер.
Печера округлої форми має розміри 6 метрів по лінії схід-захід, висоту 2,3 метра та ширину в центральній частині близько 2,5 метра. Вхід до печери з північного заходу має висоту 2,5 метра і ширину 1 метр. Викуті в скелі вертикальні пази-вруби при вході сягають 2,6 метра, у них кріпилися дерев’яні конструкції дверей, що перекривали вхід до печери.
Особливу цінність становлять наскельні зображення, виявлені дослідниками Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в печері на Івано-Франківщині. Праворуч від входу на висоті 1,5 метра знайдено скельне скульптурне погруддя, очевидно Діви Марії з вінком на голові. Ліворуч на цьому ж рівні викуто зображення, що нагадує ікону Пресвятої Богородиці з Дитям Ісусом. За оцінкою археологів, наскельні зображення могли бути викуті в XVI-XVII століттях.
У центральній частині печери, яка очевидно відігравала роль каплиці для богослужінь, на лівій стінці виявлено наскальне графічне зображення, що нагадує Преподобного Онуфрія поруч з левом. Комп’ютерне опрацювання зображення дало змогу виявити ряд хрестів різноманітної конфігурації.
За цілим рядом наскельних ознак дослідники вважають, що печера була викута в дохристиянський період, а в середньовіччі освоєна монахами. Саму печерну обитель, зважаючи на спосіб видовбування врубів та технічні особливості побудови скельної чернечої пам’ятки, археологи відносять до XIII-XIV століть.
Відомостей про монастир у селі Раковець збереглося мало.
У шематизмі М. Коссака, каталогах І. Крип’якевича і Р. Луканя про нього згадується у зв’язку з ревізією ігуменів за 1724 рік. Греко-католицький священник у Раковці отець Софрон Витвицький у своєму “Історичному нарисі про гуцулів”, виданому у Львові 1863 року, згадував про те, що “в Раковцю над Дністром, де у вапняковій скелі ще видно сліди фарби над видовбаним ложем, де також мешкали монашки” – отець Софрон Витвицький.
У монастирі був чудотворний образ Матері Божої, намальований монахами, який у XVII столітті потрапив до Раковецького замку, а згодом був переданий до парафіяльної церкви Святого Димитрія в Раковці. У 1848 році церква згоріла, у пожежі пропав образ Божої Матері.
Народні перекази свідчать про те, що впродовж віків характер печерного монастиря в Раковці міг змінюватися з чоловічого на жіночий. За одним з переказів, що побутував у Раковці ще в середині XIX століття, у печері неподалік від замку у давнину мешкав пустельник, який заради усамітнення у літню пору перебирався човном по річці Дністер з села Монастирка.
Зверху над печерою збереглися фрагменти викладеної з каменю стіни Раковецького замку XVII століття, у каплиці якого перебував чудотворний образ Матері Божої.
У часописі “Przyjacel ludu” за 1837 рік в описі Раковецького замку невідомого автора йдеться про те, що: “З тилу замку над урвищем скелі стояла каплиця з чудовою іконою Непорочної Діви, яку можна побачити і тепер у раковецькій церкві” – невідомий автор часопису “Przyjacel ludu”.
Замкова каплиця була присвячена святому Димитрію, як і дерев’яна церква в Раковці, подібну титулатуру очевидно мав і печерний монастир. Дослідження історії Раковецького монастиря на Івано-Франківщині тільки починається і потребує подальшого археографічного й археологічного вивчення. Поселення цього ж періоду виявлено в Раковці в урочищі Біля Замку в 1951 році археологічною експедицією Інституту суспільних наук у Львові.
