У Калуші на Івано-Франківщині 52-річний Микола Бойчук допомагає армії разом з учасниками спільноти “Волонтерська Юність”.
Чоловік — незрячий, проте понад три роки майже щодня плете маскувальні сітки та “кікімори” для військових. Раніше він служив в армії, працював токарем, охоронцем і будівельником, а тепер волонтерить.
“Хотілося хоч тут чимось допомогти нашим військовим”
Микола Бойчук долучився до спільноти “Волонтерська Юність” у червні 2022 року.
“В інтернеті прочитав, що запрошували людей, що потрібна допомога, й вирішив одразу піти. То була неділя, багато людей… Сказали, що в той день моя допомога не потрібна. Кажуть: приходьте на тижні. Я так і зробив. І вже відтоді я тут”, — говорить чоловік.
“У нас є багато грамот, подяк від військових. За кожну сітку воїни звітують, що її отримали. Дуже вдячні нам. Через що й хочеться не покидати, не опускати руки, працювати якомога більше й більше. Якщо маю вдома якісь сімейні турботи, то можу не прийти. А так я практично щодня тут. Коли на дві-три години, коли на шість-сім — то вже від ситуації залежить”, – розповідає Микола Бойчук.
Волонтер каже, що його головна мотивація — бажання допомогти військовим, які нині на фронті. З його рідного села Топільське Рожнятівської громади загинули пʼятеро бійців.
“Хочеться хоч чимось допомогти тим хлопцям, які на передовій. Знаючи, як їм там важко, хочеться докласти свою руку до тієї боротьби. Та й тим більше я — із села, де багато таких борців. Оскільки на передовій я безсилий щось зробити, хотілося хоч тут чимось допомогти нашим військовим, які захищають нас, зокрема мене і мою родину”, — каже чоловік.
Підтримка спільноти та спад волонтерської допомоги
Окрім вдячності військових, важливим для Миколи Бойчука є відчуття підтримки серед інших волонтерів. У спільноті він знайшов середовище, де може реалізувати себе.
“Підтримка тут дуже суттєва у мене… Гріх би жалітися. Це мене надихає, що є така підтримка дівчат”, — розповідає Микола Бойчук.
Водночас, говорить чоловік, волонтерам бракує допомоги від містян. З його слів: зараз серед активних учасників “Юності” — переважно переселенці.
“Дуже-дуже прикро, що люди не приходять… Скільки ми вже запрошуємо у Facebook: “Приходьте!” Тому що в нас хлопці по місяцю, а то й більше чекають на сітку. Черга така, що ми фізично не встигаємо. Хоча б на годинку, раз у тиждень хтось прийшов, то була б дуже велика допомога. А люди щось байдужі, не хочуть… На початках було в нас більше волонтерів, але багато просто пороз’їжджалися”, — говорить Микола Бойчук.
“Прикладом є наш Микола”
Однією з тих, хто підтримує роботу штабу, є Любов Кулик. Вона — переїхала з Краматорська. У Калуші жінка живе понад три роки й стільки ж волонтерить. Любов Кулик каже: їй подобається перебувати у штабі, бо всі волонтери готові підтримати одне одного.
“Треба просто пробувати. Прикладом є наш Микола, який незрячий, але він плете “кікімори”, нарізає мішковину. Він є взірцем того, що треба робити те, що ви можете”, – каже жінка.
