Ветеран Андрій Фармуга зустрівся зі студентами ІФНТУНГ та поділився досвідом війни і міркуваннями про громадянську відповідальність. Ветеран підкреслив, що війна — це не лише про передову. У тилу кожен може і має бути частиною спротиву.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
23 травня 2025 року, в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу відбулася зустріч студентів із ветераном російсько-української війни Андрієм Фармугою, організована громадською організацією «Захист держави». Подія була присвячена Дню Героїв — дню пам’яті та вдячності усім, хто захищав і продовжує захищати Україну, пишуть Версії.
Зустріч зібрала численну аудиторію студентів. Вони мали змогу почути відверті розповіді про реалії сучасної війни від безпосереднього учасника бойових дій.
“Герой – не той, хто у медалях, а герой той, хто зробив вчинок, обороняючи країну від ворога. Оборонців багато і не всі з них зі зброєю у руках. Є дуже багато тих героїв, які планують, що робити, аби ворогу було зле, є ті, хто на віддалі роблять щось таке, що ворогу стає зле”, – підкреслив Ігор Чудик, ректор ІФНТУНГ, відкриваючи зустріч зі студентами.
Очільник університету закликав щодня допомагати захисникам України.
“Війна не закінчується. Дякуючи Збройним силам, я точно впевнений, що буде перемога, ми маємо надію на перемогу, але для неї кожен має щось зробити. Кожен, навіть ви, можете задонатити, допомогти ветеранам”, – звернувся до студентів ректор ІФНТУНГ Ігор Чудик.
Андрій Фармуга – командир відділення БПЛА 79-ї десантно-штурмової бригади. Він пройшов шлях від антитерористичної операції 2014-2015 років до повномасштабного вторгнення.
“Я завжди мав активну громадянську позицію. Мій дід був дотичний до діяльності УПА, за це навіть сидів у в’язниці. Тому я виростав у такому патріотичному дусі, мені прищепили розуміння того, що країна – це найважливіше”, – розповів Андрій Фармуга.
Участь у Революції Гідності та створення медичної служби Майдану
Ветеран детально розповів про свою участь у ключових подіях новітньої української історії. Зокрема, він брав участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. Там він разом з Ольгою Богомолець створював медичну службу, яка надавала допомогу постраждалим під час протестів.
“Революція гідності почалася в 2013 році, я буквально з перших днів до неї долучився і майже весь час провів у Києві. Ми разом з Ольгою Богомолець створили медичну службу Майдану, наших медиків можна побачити на фотографіях у білих футболках з хрестом і серцем”, – згадував спікер про свою роль в організації медичної допомоги протестувальникам.
Черги до військкомату та початок АТО
Андрій Фармуга згадав про початок антитерористичної операції. Тоді тисячі українців добровільно йшли до військових комісаріатів. Вони демонстрували готовність захищати свою країну від російської агресії.
“Коли Росія окупувала Крим, мені було зрозуміло, що одним Кримом це не обійдеться. Я одразу пішов до військкомату. Що було дуже приємно і запам’яталося на все життя, це те, що стояло дуже багато людей. Черга була майже на всю вулицю, треба було мінімум декілька годин вистояти в черзі”, – розповідав ветеран про масовий патріотичний підйом 2014 року.
Військовий підкреслив, що люди йшли за власною волею. Не було примусу чи мобілізаційних заходів.
“Тоді ще ніяких повісток ніхто не роздавав, це додало ще більше мотивації. Але через таку велику кількість добровольців мене викликали аж десь наприкінці липня”.
Оборона Донецького аеропорту – найскладніший період служби
Особливу увагу у своєму виступі ветеран приділив розповіді про оборону Донецького аеропорту. Ця подія стала однією з найтрагічніших та найгероїчніших сторінок сучасної української історії. Його підрозділ перебував там майже весь період антитерористичної операції до лютого 2015 року.
“Коли ми приїхали до аеропорту, він ще був майже цілий, скла десь не було, але саме приміщення було. Літаків вже не було, але там навіть ще якісь цивільні люди приходили як на роботу”, – згадував початок оборони легендарного об’єкта.
Ветеран детально описав, як поступово руйнувався аеропорт під постійними обстрілами.
“Коли ми виходили у лютому 15-го року, то з приміщення аеропорту взагалі вже нічого не лишилось. Там просто не було навіть де піхотинцям сховатися, це просто було будівельне сміття навколо, все прострілювалось”.
Психологічні травми та складнощі повернення
Повернення з фронту після АТО стало для Андрія Фармуги серйозним випробуванням.
«Коли мені сказали, що документи на звільнення вже підписані, мене охопив не спокій, а страх. Страх перед поверненням у цивільне життя. Я не знав, чи знайду тут своє місце, чи буду потрібен», — зізнався Андрій.
Він зіткнувся з психологічними проблемами, характерними для багатьох ветеранів. Це були порушення сну, підвищена тривожність та складності з адаптацією до мирного життя.
“Повернувся назад, дуже себе погано почував психологічно, лякався звуків, не міг спати. Біля будинку хотіли зробити дорогу кращою і насипали щебеню. Коли вночі по цьому щебеню проїжджала машина, це мені нагадувало звук «градів», і це мене дуже непокоїло”, – відверто поділився спікер власними переживаннями.
Ветеран пояснив студентам фізіологічні механізми, які лежать в основі таких реакцій.
“За два з половиною роки перебування на війні, а це фактично як життя на якійсь іншій планеті, у вас змінюється фактично все. Горизонт планування, якщо в цивільному житті ви можете щось запланувати за місяць-два, то у нас горизонт планування було максимум три дні”.
Повернення на війну у 2022 році
З початком повномасштабної війни Андрій Фармуга знову повернувся до лав Збройних Сил України. Він служив у складі тієї ж 79-ї десантно-штурмової бригади на найскладніших ділянках фронту. Зокрема, на Донецькому напрямку.
“Почалася повномасштабка, знов та сама історія: у військкомат пробитися було нереально. Я зателефонував своєму командиру, але він мені сказав, що немає потреби. Бригада зібрала повний склад за дві години і вже бере безпосередньо участь у бойових діях”, – розповідав про спроби повернутися до військової служби.
Коли все ж таки вдалося повернутися до бригади, ветеран був вражений змінами.
“Коли я приїхав у Миколаїв, я просто офігів. Останній раз це було мирне, зелене, гарне місто. А коли повернувся, всюди стояли бетонні блоки, металеві їжаки проти ворожої техніки, була купа спалених будівель”.
Бойові дії на Донецькому напрямку
Військовий детально розповів про специфіку служби у десантно-штурмових військах. Він пояснив особливості бойових дій на найскладніших ділянках фронту. Його підрозділ мав зону відповідальності від Мар’їнки до Вугледару протяжністю близько 50 кілометрів.
“Фактично всі бойові дії велися навколо одного села Новомихайлівка. Для ворога було дуже важливо нас звідти витиснути. Коли ми в гарну погоду піднімали дрон над собою, то було видно багатоповерхівки Петровського району Донецька”, – пояснював ветеран стратегічне значення позицій.
Андрій Фармуга розповів про інтенсивність ворожих атак.
“Вони проводили фактично безперестанку постійні штурми. Спочатку техніка, та техніка знищувалася. Вони тоді маленькими групами піхоту почали кидати. Майже три роки вони не могли взяти одне село”.
Ветеран пояснив студентам специфіку служби у елітних підрозділах і розповів, чому десантно-штурмові бригади залучають до операцій на найскладніших ділянках фронту.
“Десантно-штурмові бригади чим відрізняються від звичайної піхоти? Тим, що їх задіюють там, де звичайна піхота не справляється. Ми себе жартома називали пожежниками – де найгірше і де не справляються звичайні механізовані бригади, то їх виводять і заводять десантну бригаду”, – пояснював ветеран особливості своєї служби.
Про війну, втому і тишу, яка лікує
Фармуга відверто говорив про те, як виглядає адаптація після фронту. За його словами, більшість людей у тилу не усвідомлюють, скільки внутрішнього ресурсу втрачає військовий за місяці на передовій.
«Два тижні відпустки — це не про відпочинок. Це — про спробу знову стати частиною світу, в якому немає стрільби, втрат і страху. Мозок у місті просто завмирає. Він не розуміє, як реагувати на людей у цивільному. А в голові досі працює чорно-біле розпізнавання: форма — свій, не форма — загроза», — поділився ветеран.
Психологія повернення та втрата соціальних ролей
Андрій Фармуга детально розповів про феномен втрати соціальних ролей та відчуття непотрібності.
“Коли ти потрапляєш на війну, там всім байдуже, ким ти був на цивілці. Твій попередній досвід обнуляється, ти здобуваєш нові соціальні ролі, стаєш хорошим пілотом, снайпером. Але коли повертаєшся назад і кажеш всім, що ти хороший пілот, всі кажуть: ну і що?”, – пояснював Андрій одну з основних причин складностей адаптації ветеранів.
Військовий підкреслив психологічні особливості перебування у зоні бойових дій.
“Майже рік часу я знаходжуся у цивільному житті, знаходжуся більше фізично. Є такий вислів, що наші люди повертаються додому, але не повертаються з війни. Я не можу себе відчути до кінця цивільним, тому що мої побратими залишились і продовжують воювати”.
Поради родинам військових
Водночас військовий наголосив на важливості підтримки з боку родин та близьких. Він підкреслив необхідність терпіння та розуміння того, що людина повертається зміненою війною.
“Буде абсолютно ілюзорно чекати людину з війни такою, якою вона на неї йшла. Це повернеться візуально, фізично дуже схожа людина. Але по спілкуванню вам може здатися, що ви спілкуєтесь геть з іншою людиною. Йде дуже велика переоцінка цінностей”, – попередив Андрій Фармуга рідних військових.
Ветеран дав конкретні поради щодо комунікації.
“Коли ви не знаєте, що казати, кажете людині: слухай, вибач, хочу з тобою поспілкуватися, але не знаю, що казати, що не казати. Просто проговоріть це з людиною, можете запитати, чи є якісь теми, про які взагалі не варто говорити”.
Табу у спілкуванні з ветеранами
Значну частину розповіді ветеран присвятив практичним порадам щодо комунікації з військовими, які повертаються з фронту. Він наголосив на важливості не випитувати подробиці служби.
“Точно не варто випитувати навіть рідним про досвід, чим він на війні займався. На війні ти змушений займатися дуже багатьма речами, які просто цивільна людина не може собі навіть уявити. За цим може стояти якийсь травматичний досвід, ви можете просто людину тригернути”, – застеріг спікер.
Андрій Фармуга пояснив психологічні механізми довіри.
“Військові дуже довіряють своїм, у першу чергу це феномен побратимства. Чому хлопці з госпіталів хочуть тікати на фронт ще з гіпсами на милицях? Але там мої хлопці, мені треба до хлопців. З цивільними людьми апріорі ти їх сприймаєш так, що вони повинні тобі доказати свою адекватність”.
Андрій наголосив: універсальних слів не існує, але є універсальна помилка — коли цивільні намагаються дізнатися «що і як було».
«Не треба запитувати про війну. Не треба питати, як він втратив ногу чи товариша. Якщо довіряє — сам розповість. Але тільки коли буде готовий», — підкреслив він.
«Найкраще, що можна сказати: “Я не знаю, що сказати, але я поруч”. І це буде правдиво».
Сучасні потреби армії та волонтерська допомога
Окрему увагу Андрій Фармуга приділив питанню волонтерської допомоги. Він пояснив студентам, що найбільш ефективною є підтримка у вигляді технічних засобів. Такі засоби швидко застарівають або потребують оновлення.
“Мавіки ми вже отримуємо від Збройних Сил, є вже постачання, не треба смикати волонтерів. Але, наприклад, хлопці хочуть спробувати дрони на оптоволокні. Дрони є, але немає котушок з цим оптоволокном. От якраз волонтери можуть реагувати на такі запити значно швидше, чим це зробить велика бюрократична машина”, – пояснював ветеран специфіку сучасних потреб армії.
Натомість не варто завалювати військових продуктовими наборами.
“Мені найбільше запам’яталося, як ми перед Різдвом відбивалися від волонтерів. Коли тобі привозять 5 тонн ковбаси, а у тебе холодильник на 5 літрів. Не може 20 людей з’їсти за 2 тижні 2 тонни ковбаси”.
Довіра, братерство і рутина — як триматися на війні
Під час зустрічі Андрій поділився, що допомагає витримати психологічне навантаження на фронті. Один із секретів — прості рутинні речі:
«Ритуал — чистиш зуби попри обстріл. Це тримає в реальності. А ще — тварини. У кожному підрозділі є кіт чи собака. Не дай Боже їх образити — буде гірше, ніж з людиною».
«Зв’язок із рідними — ключовий ресурс. У кого є з ким поговорити — мотивація тримається. У кого немає — видно по очах. Це також частина тилу».
Про тил і справедливість
Фармуга також звернув увагу на важливість довіри до держави та справедливості в тилу:
«Військовий на передовій хоче бачити, що в тилу щось змінюється. Що немає корупції, що п’яного не відпускають з-за керма, а за крадіжку курки не садять. Інакше руйнується мотивація».
Посттравматичний ріст та нові можливості
Андрій Фармуга підкреслив важливість концепції посттравматичного росту. Люди, пропрацювавши свій воєнний досвід, можуть використати його як трамплін для досягнення нових висот у цивільному житті.
“Наскільки людина може піти в посттравматичний ріст і повернутися до тієї професії, чим займалася, і знову бути в ній успішною. Або взагалі розвернутися на 180 градусів. Мій побратим до АТО варив сталь, а після АТО знявся у головній ролі у фільмі, маючи вже 47 років”, – розповів спікер про можливості трансформації життя після військової служби.
Ветеран навів ще один приклад успішної трансформації.
“Мій побратим Сергій до війни крутив машини на СТО. Але коли повернувся, почав вигадувати казки для своєї дочки. А зараз він один з відомих дитячих письменників. І це також про посттравматичний ріст”.
Важливість ресурсу та самозбереження
Наприкінці зустрічі Андрій Фармуга наголосив на важливості збереження внутрішнього ресурсу. Це стосується як військових, так і цивільних, особливо тих, хто займається волонтерською діяльністю.
“Дбати про себе – це важливо, особливо хто в волонтерській діяльності. Людина настільки включається в це, що їй здається, що якщо вона на день поїде десь у гори відпочити, то ми програємо війну. Насправді це не так. Завжди важливо пам’ятати, що ми хочемо комусь допомогти, але якщо ми самі не в ресурсі, то і допомогти нікому не зможемо”, – підсумував спікер.
«Захисник — не лише той, хто тримає автомат»
Ветеран підкреслив, що війна — це не лише про передову. У тилу кожен може і має бути частиною спротиву.
«Захищати — це не завжди стріляти. Це і збирати дрони, і вести інформаційну війну, і бути людиною, якій можна подзвонити вночі, коли погано. Це теж фронт».
Для ГО «Захист держави», яка організувала зустріс, важливо, щоб голоси захисників звучали.
«Дякую, Андрію, за щирість і силу. Саме такі зустрічі допомагають зруйнувати бар’єри між фронтом і тилом. Наше завдання як громади — не лише слухати, а й діяти. Підтримка ветеранів має стати частиною культури поваги і вдячності», – відмітила Оксана Криницька, керівниця обласного осередку ГО «Захист держави».
