Рекордсмен України з ультрамарафонського бігу з Івано-Франківщини Микола Таран 20 травня 2023 року став першим українцем, який пробіг ультрамарафон гірською місцевістю Ecotrail Oslo 80 km у Норвегії.
Під час заходу чоловік збирав гроші на автомобіль для перевезення поранених військовослужбовців. Про біг як сенс життя, благодійність, свої досягнення на змаганнях у Європі та США, а також про ультрамарафон у Норвегії спортсмен розповів у інтерв’ю Суспільному, передає Правда ІФ
Коли ви почали бігати?
— Офіційно бігаю вже сім років. Перший марафон — забіг на 42 км у 2016 році у Вільнюсі (Литва). До того я любив подорожувати, тож вирішив поєднати подорожі із забігами.
Довгий час я працював у лісництві. Графік роботи дозволяв мені тренуватися та їздити на всі змагання, які я планував. Все, що заробляв — вкладав у свої забіги. Зараз я організовую благодійні пробіги, бігаю сам задля благочинності, роблю рекламу, ставлю нові рекорди України та готуюся до наступних забігів.
Чи збираєте ви гроші на ЗСУ під час забігів?
— Зборами займаюся з 2022 року, коли вирішив пробігти 250 км за шість днів, щоб зібрати гроші на авто для ЗСУ. Тоді я побачив, що люди починають донатити. Я виставляв анонс у Facebook та Instagram про те, що буду бігти. Коли подолав 250 км, то побачив, що зібрав непогану суму, тому не хотів після цього зупинятися і продовжив шукати, що ще можна зробити.
Як до благодійних пробігів ставляться у країнах Європи?
— Спочатку в Європі я організовував благодійні пробіжки, а через деякий час почав бігти свої офіційні старти. Організатори забігу на 42 км у Швейцарії запросили мене в Женеву. І я вирішив, що летітиму не просто так, а хочу ще щось зробити, бо знав, що там є багато українців.
Я знайшов два благодійні фонди, подав свою пропозицію: чи хотіли б вони підтримати мою ідею. Вони підтримали. За три дні до марафону я прилетів у Женеву. Ми зробили забіг з прапорами України в центрі міста. Прийшло дуже багато людей. Для мене це було несподіванкою, адже я думав, що прийде не більше п’яти, як це бувало раніше, коли я робив прості бігові екскурсії. Ми пробігли 3,5 км з прапорами. В Осло (Норвегія) я теж провів благодійну пробіжку у вишитих сорочках до Дня вишиванки.
Розкажіть про ультрамарафон у Норвегії, який ви недавно бігли?
— 20 травня о 6:00 я стартував на забігу гірською місцевістю в Норвегії на 80 км. Було непросто. На цей ультрамарафон я потрапив тільки за четвертим разом, бо перші два відкладалися через карантин. На третій раз я не зміг поїхати через повномасштабну війну. В мене було бажання пробігти цю дистанцію. Я раніше переглядав списки на цей забіг і побачив, що там не було жодного українця за всю історію цих змагань. Мене це настільки здивувало і підбадьорило, я зрозумів, що треба бігти. Написав організаторам, що в мене є благодійна мета і я б хотів взяти участь у цьому турнірі. Через деякий час організаторка змагань мені відписала і дала безкоштовну реєстрацію.
Скільки часу пішло на підготовку до забігу?
— У мене цілий рік пішов на підготовку. Неділями я міг пробігати 50 км, а у всі інші дні — по 30-40 км. Публікував у Facebook та Instagram, яку кількість кілометрів я пробіг. Хто хотів підтримати мене, той міг передавати гроші на благодійний фонд. У мене не було відпочинку. Навіть 1 січня зранку я вже пробіг, мабуть, 22 км. 31 грудня теж бігав — 20 км, якщо не помиляюся. В мене були дуже насичені підготовчі дні.
Чи виникли якісь труднощі під час Ecotrail Oslo 80 km у Норвегії?
— Я готувався, дуже багато бігав, тому не було великих проблем. Єдине, що в мене — недоліковані ноги, бо я інтенсивно тренувався. Спочатку запалився м’яз на одній нозі, потім — на другій. О 6:00 я не знав, як взагалі бігтиму, але мені вдалося фінішувати. Ліміт часу — 14 годин. Я добіг за дев’ять. Було 400 учасників на цій дистанції. Перші 40 км довелося бігти догори. Це — як Українські Карпати, як підійматися на Говерлу. Було дивно, коли ти біжиш перший кілометр, а тобі вже треба вибігати уверх. Коли я підбігав на фініш, то організаторка змагань подарувала мені міжнародний сертифікат про те, що я — перший українець, який пробіг цей ультрамарафон. Я дуже тішуся і горджуся цим.
Під час цього забігу ми з українцями, які проживають в Осло, збирали на машину для перевезення поранених військових. Не знаю, скільки грошей ми зібрали, але організаторка збору сказала, що авто вдалося купити.
Як вплинула повномасштабна війна на ваші заняття спортом?
— Перші три місяці я взагалі не хотів бігати — нічого не хотів. Я не знав, як це має бути, чи я роблю правильно. Потім вийшов на пробіжку і в мене виникла ідея, що своїм бігом я можу допомагати — своєрідний “біговий фронт”.
Скільки марафонів ви подолали?
— Пробіг приблизно 20 офіційних, а, можливо, й більше — після десятого перестав рахувати. Коли я забуваю, в якій країні був, то дивлюся на медаль і згадую. Найбільше запам’ятався марафон на 42 км в Лос-Анджелесі 18 вересня 2018 року, де я презентував Україну. Це була моя мрія — потрапити у США. Такого масштабу, як там, я, мабуть, не бачив ніде. Це для них — свято. Я його відчув, коли приїхав о 6:00 на старт. Тоді фінішував із кров’яною кросівкою, бо, коли біг, був натиск на великий палець, а він і до того дуже кровоточив.
Що вас мотивує бігати?
— Мотивує те, що я хочу так прожити життя — у швидкому, спокійному, екстремальному темпах. Біг тримає мене в тонусі. Він дає мені можливість подорожувати, знайомитися із крутими, хорошими людьми.
Що має бути у марафонця при собі під час забігів?
— Хороший настрій. Звісно, зручні кросівки, які до того треба добре “розбігати”. Нові не потрібно взувати, бо будуть проблеми. Також треба мати зручний одяг, відповідний до погоди. На всі дистанції, які більші, ніж 50 км, треба взяти із собою невеликий рюкзак. Має бути вода, заряджений телефон і годинник, який визначатиме скільки кілометрів людина пробігла, якщо на трасі немає необхідних маркувань. Коли я біг у Норвегії 80 км, то все, що я взяв зі собою, — телефон та прапор України. Воду я пив з джерел та на контрольних пунктах, де ми відмічали, скільки пробігли, щоб не сфальсифікували наші дані.
Які поради ви можете дати початківцям?
— Купити зручні кросівки та одяг. Це завжди індивідуально. Просто так людина бігати не буде. Треба поставити собі мету. Для чого я хочу бігати? Для підтримки здоров’я? Добре. Для подорожей? Теж добре. Основне — поставити собі ціль, задля чого бігти, тоді буде простіше прокидатися зранку. Треба бігти три-чотири рази на тиждень по 3 км легким темпом, нікуди не поспішати, бо це — звичайне тренування. Вмикайте музику, беріть когось за компанію. З кимось долати дистанцію набагато легше, бо коли ти біжиш і розмовляєш, не помічаєш, скільки пробіг і скільки минуло часу. Якщо я міг це зробити, то зможе зробити кожен. Це — час і регулярні тренування.
В якому марафоні ви мрієте взяти участь?
— Наступного року я планую поставити свій третій рекорд України — 170 км. 170 км не за кілька днів, а за 32 години. Я поки не казатиму, де він буде, але в мене є на нього реєстрація.
Який наступний запланований марафон?
— 18 серпня 2023 року відбудеться марафон у Рейк’явіку (Ісландія). Знайомий українець який живе там, оплатив мені участь в марафоні. Підготуюся — буду бігти, якщо ні — не буду. Це дуже витратно. Якщо я знайду людей, які готові проспонсорувати, то полечу.
