Уродженець Коломиї Юрій Костюкевич 14 травня піднявся на найвищу гору на Землі – Еверест, а 15 травня побував на вершині ще одного восьмитисячника – Лхоцзе.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Пише Правда.іф з посиланням на Бліц-Інфо.
Уродженець Коломиї Юрій Костюкевич 14 травня піднявся на найвищу гору на Землі – Еверест, а 15 травня побував на вершині ще одного восьмитисячника – Лхоцзе.
Про це йдеться у повідомленні компанії, яка займається організацією сходжень на восьмитисячники, 8k expeditions.
Юрій Костюкевич став першим уродженцем Івано-Франківської області, якому вдалося піднятися на найвищу точку планети — гору Еверест (8 848 м), а також першим прикарпатцем, який піднявся на два восьмитисячники за одну добу. Наразі Юрій мешкає у Сієтлі, США.
Як повідомив Лакпа Шерпа, керівник експедиції та виконавчий директор 8K Expeditions, серед учасників були легендарний непальський альпініст Сану Шерпа, а також українці Валентин Сипавін, В’ячеслав Кривошея, Ніна Алексєєва, Юрій Костюкевич та Маргарита Дяченко. Разом із ними Лхоцзе підкорили також Лакпа Онжук Шерпа, Мінг Темба Шерпа та Дава Тензі Шерпа.
“Керівник команди Валентин Сипавін здійснив своє четверте траверсне сходження Еверест–Лхоцзе, а рекордсмен Сану Шерпа також піднявся на Лхоцзе після повернення з Евересту”, — повідомив Лакпа Шерпа з базового табору.
Втім, не обійшлося без критичної ситуації. Так, 16 травня Юрій Костюкевич опублікував пост в Instagram, де розповів, що під час спуску пережив гірську хворобу на висоті понад 8 600 метрів — у так званій «зоні смерті».
Під час спуску до четвертого табору він залишився без кисню на 10–12 хвилин. До того ж зник резервний балон, що змусило мінімізувати подачу кисню. Наслідки не змусили себе чекати: ураження легень, сильний кашель і панічне відчуття задухи.
“Що там з Еверестом? Як у серіалах — почнемо з кінця. На спуску в 4-й табір я провів 10–12 хвилин без кисню на 8,600 м, а потім хтось забрав наш резервний балон з “balcony”, тож довелось розтягувати решту кисню до кінця спуску на мінімальній подачі. Легені після цього були в повній сраці — клюкотіння, хрипи, жорсткий кашель, від якого я мало не задихався. І все це — на майже 8,000 м у “зоні смерті. Вирішили діяти швидко: один гід (дякую, @alpomania !), два шерпи для речей і кисню, інʼєкція дексаметазону і терміновий спуск у табір 2 (6,400 м), попри пізній вечір”, – ділиться Юрій.
Ситуацію ускладнював той факт, що евакуація на такій висоті неможлива.
“Зі страшного, розмова двох гідів перед спуском “Валік, я не знаю чи він дійде”… При цьому я, панічно задихаючись, слухав і думав “чорт, я теж не знаю”. Це було справді дуже моторошно, але варіантів нуль – жоден гелікоптер тебе не забере з такої висоти. На щастя, декс, два балони з киснем, і величезне бажання жити зробили свою справу – до опівночі доповзли в другий табір. Там трошки поспав з максимальною подачею кисню (4 літри в хвилину), викашляв половину легень, і стало зрозуміло, що вижив. Але все ще сильна слабість, неможливість ходити без кисню чи толерувати навіть мінімальні навантаження, а ще треба спускатись базовий табір через льодовик Кхумбу – то зовсім не жарти. Подзвонили в страхову, на що вони запропонували евакуаційний політ в госпіталь Лукли. Там мене доглянули, нагодували (що теж важливо), дали купку ліків, і відправили з богом. Вже через кілька годин я допивав латешку і чекав на гелікоптер в Катманду. Між реальною загрозою смерті від HAPE і комфортним душем у готелі пройшло лише 18 годин. Головне в таких випадках – терміново зійти вниз. Наприклад, вчора один філіппінець дійшов до табору 4, ліг поспати, і вже не прокинувся. Високі гори – великі ризики”, – підсумував сходження прикарпатець.
